WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області - Курсова робота

Природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області - Курсова робота

Запорожці вибрали це місце для свого гнізда не випадково, а врахувавши його винятково вигідне військово-стратегічне положення та його природно-ландшафтні особливості. Польський шляхтич Самуїл Зборовський, який побував на Томаківці в кінці XVI ст., відзначав, що острів "такий широкий, що може вмістити 20 тисяч чоловік і немало коней". Французький інженер Г.Левассер де Боплан у першій половині XVII ст. писав: "Томаківка – це острів до третини льє в діаметрі або біля того, майже круглий, дуже високий, здіймається у вигляді півкулі, геть покритої лісом. Якщо стати на його вершині, то видно увесь Ніпро від Хортиці аж до Тавані. Цей острів дуже гарний, я лише не зміг дізнатись, які у нього береги". А ось якою побачив Томаківку в кінці ХІХ ст. Д.Яворницький : "Сам острів з південного боку, там, де до нього підходить Річище, у наш час пустельний і голий; береги його круті, уривисті, оголені й складаються з червоної глини, яка щороку на великому просторі обвалюється в ріку після весняної повені; тут найбільша висота острова – сім саженів. Зі східного боку берег острова знижується, поступово стаючи розлогим, укритим степовою травою; він обрамлений цілою алеєю диких груш; майже на самій середині східний берег має невеликий згин, схожий на майстерно вирізаний серп місяця. Ґрунт тут чорноземний, вельми вигідний для вирощування хліба. Від середини острова східний берег стає зовсім голим і лише в самому кінці, на північному сході, поступово з'являються грушеві дерева, тут же з'являються вапнякові камені. З північного боку весь берег острова пологий, вкритий степовою й болотяною травою, грушами, вербами, де-не-де є пні тополь, вишень і терну, а в нижньому кінці є великі поклади вапняку з морськими черепашками дуже великого розміру. До двох берегів Томаківки, східного й південного, прилягають розлогі плавні, частково казенні, частково селянські, що тягнуться сім верст до самого Дніпра, вкриті густою травою "кукотиною", порослі товстими вербами, осокорами, шовковицею, густою лозою. Навесні їх повністю заливає водою. Уся окружність острова Томаківки становить 6 верст, а площа 350 десятин; поверхня острова, крім описаних околиць, позбавлена всілякої рослинності, як деревної, так і трав'яної." [34]

Сплюндрована у ХІХ і майже повністю знищена у ХХ столітті, Томаківка в докозацькі й запорозькі часи була одним із найкращих і найбільших кутків Великого Лугу.

Як свідчать архівні документи, зокрема опис Черкаського замку 1552 року, тут були промислові уходи. На чудових острівних луках випасалися не тільки січові скакуни, а й дикі коні – тарпани. Запорожці ніколи не покидали Томаківку зовсім. Коли Січ знаходилася в іншому місці, на острові постійно стояла козацька сторожа, а по його берегах жили запорозькі рибалки. Варто процитувати уривок з розділу "Про козаків" із хроніки Бєльських, де описується запорозьке товариство у часи Томаківської Січі: "Цей посполитий люд, що живе на Низу, займається рибальством на річці, яка впадає у Дніпро. Рибу вони сушать на сонці без солі й нею влітку харчуються. На зиму вони повертаються до близьких міст, таких як Київ, Черкаси та інші, заховавши свої човни на дніпровських островах у безпечному місці, а на низу залишають кількасот чоловік, як вони кажуть, "при стрільбі"; є в них маленькі гармати, захоплені під час здобуття турецьких фортець, або відібрані у татар. Ще зовсім недавно їх було мало, але нині їх там збирається вже до кількох тисяч чоловік (Бєльські тут знижують чисельність козаків разів у десять). А надто багато їх стало останнім часом, і вони раз по разу завдають великої шкоди туркам і татарам; вже кілька разів спустошували Очаківську, Тягинську, Білгородську та інші фортеці і забирали в степах чимало татарської худоби. Цим вони відбили у татар і турків охоту пасти в степах отари своїх овець і підходити до Дніпра ближче, ніж на 10 миль." [1]

Історик XVIII ст. С. Мишецький заносить Томаківку як місцеперебування однієї з Січей прямо до свого реєстру козацьких столиць.

Томаківська Січ уже з перших днів свого існування голосно заявляє про себе. Щоправда, певний час після трагічної загибелі Д.Вишнивецького серед козаків не було рівнозначного йому ватажка. Частина козаків під керівництвом отаманів Карпа, Андруша, Лесуна й Білоуса діяла головним чином нижче Черкас, а інша – під командуванням отамана Андрія Ляха – на річці Самарі. На долю цієї Січі припадають блискучі походи козацтва на турецькі форпости в Приазов'ї та Причорномор'ї.

Люблінська унія 1569р. й утворення Речі Посполитої спричинили до посилення колоніального гніту в Україні й Білорусії. Розвиваючи ідеї свого батька, Сігизмунд Август видав 5 червня 1572 р. універсал, який створив умови для формування великого загону реєстрового (від слова реєстр - список) козацтва на чолі зі "старшим", білоцерківським шляхтичем Яном Вадовським, але спочатку реєстровці нічим особливим не відрізнялись. На відміну від основної маси козацтва, реєстровці, а це були як правило найдосвідченіші козаки, отримували певну платню від уряду Речі Посполитої.

Водночас низовці – нереєстровці висунули зі свого середовища гідних спадкоємців слави Вишнивецького – Івані Підкову та Якова Шаха, які рушили шляхом Вишнивецького на Молдавію.

Незважаючи на заборони польської влади, в 1574 р. 1300 запорізьких козаків прийшли на допомогу молдавському воєводі Івоні в боротьбі проти турків. Після того, як турки стратили воєводу, ватажок козаків Іван Підкова назвав себе його братом і спадкоємцем молдовського престолу. Певні підстави для таких притензій були – Підкова дійсно походив з родини молдавських князів. [9]

Чисельність реєстрового віська поступово зростала, сягнувши 6-8 тисяч. Щоправда, частина запорожців – нереєстровців тяжіла до Московської держави і воювала на боці Івана IV .[27]

Слід зупинитися ще на одній особі з числа керівників реєстрового козацтва. Його навіть називають інколи першим їхнім гетьманом. Це Ян Оришовський, "королівський поручик запорозьких козаків", який часом виконував обов'язки гетьмана, тобто був наказним гетьманом.

Після закінчення Лівонської війни Орешовський знову висувається на чільне місце серед реєстровців, бо в 1584 р. помер Михайло Вишневецький. 1585 року Я.Оришовський керував двома успішними походами на Крим. Остання звістка про Оришовського датована 1600 роком.

Хоча реєстровці діяли в той час переважно на фронтах Лівонської війни, але вони не раз ходили проти Туреччини, Криму, ногайських орд, до васалів Туреччини – Молдовського та Валаського князівств. Для нереєстровців цей напрямок походів залишився домінуючим. [17]

Стало ясно, що реформи Баторія себе не виправдовують, бо Січ далеко не в усьому слухалася короля і уряд Речі Посполитої.

Іноземці того часу влучно називали козацтво найнадійнішим захистом Речі Посполитої і водночас найсильнішою небезпекою для неї. Успішно боронячи південні кордони Речі Посполитої, козаки все рішучіше виступали проти зростаючого колоніального гніту з її боку. Перше могутнє національно-визвольне повстання в Україні підняли саме запорожці. Воно продовжувалось понад 5 років (1591-1596рр.) і мало два етапи: 1591-1593 та 1594-1596рр. На першому етапі повстання очолив К.Косинський, український православний шляхтич з Підляшшя, на другому – уроженець Волині Семен (Северин, Семерій) Наливайко. К.Косинський вчинив з Томаківської Січі ряд походів у Молдавію та Валахію, вийшов звідти у похід проти Речі Посполитої. [19]

Незабаром повстання охопило всю Правобережну Україну. Влітку 1593р. Косинський вийшов з Томаківської Січі у свій останній похід. Його козаки обложили Черкаси, але в ході мирних переговорів його було зрадницьки заарештовано, а згодом і страчено. У відповідь велике козацьке військо обложило Київ, де знаходився польський гарнізон.

Однак під час облоги з півдня піднявся новий ворог. Військо кримського хана підійшло до Томаківської Січі й обложило її. Козаки, що були тут, відбивалися самовіддано. Коли ж закінчилися запаси провіанту, вони таємно вночі вийшли на човнах з оточення. Ординці ж на другий день захопили порожню Січ і знищили її. Ці події змусили повстанців зняти облогу Києва і поспішати до своєї столиці. Було вирішено не поновлювати Січ на острові Томаківці, а перенести її на нове місце, на острів у гирлі р.Базавлук. Томаківський острів відігравав тепер другорядну роль, і тільки у 1647р., коли сюди прибув Богдан Хмельницький, його син Тиміш та група прибічників, він знову став на короткий час центром запорозьких козаків. Тут Б.Хмельницький будував укріплення, тут закликав під свої прапори повстанців проти колоніального гніту Речі Посполитої. [12]

Loading...

 
 

Цікаве