WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області - Курсова робота

Природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області - Курсова робота

Степова зона України, в тому числі і територія сучасної Дніпропетровської області, в минулому докорінно відрізнялась від сучасної. Зовсім недавно бродили по степах Придніпров'я і Причорномор'я табуни диких степових коней – тарпанів. Основним і вирішальним фактором зникнення тарпанів було перетворення людиною цілинного степу на сільськогосподарські угіддя, а також безпосереднє знищення тарпанів.

Серед ковилового степу ще в середині XVIII ст. розгулювали численні стада антилоп-сайгаків. Заради смачного м'яса і цінної шкіри вони були об'єктом полювання. Тепер сайгаки винищені.

В дібровах, у плавнях Дніпра та інших річок області ще до середини минулого століття водились дикі кабани. Пізніше вони були частково винищені, а частково відійшли на захід, у Карпати і непрохідні ліси Полісся.

В минулому типова тварина степу – бабак тепер на території області не зустрічається зовсім.

Олень, тур, зубр і кулан, що колись були досить поширені в наших степах, винищені або відійшли в інші райони. [23]

В зоогеографічному відношенні територія Дніпропетровщини належить до складу Степової зоогеографічної округи (Центральний зоогеографічний район охоплює всю правобережну частину області, Дніпровсько-Донецький зоогеографічний район - лівобережну).

Тваринне населення області включає більше 10 тисяч видів безхребетних, 7700 видів комах. Число рідкісних і зникаючих безхребетних досягає 1250 видів. Фауна хребетних нараховує 384 види, риби – 51 вид, земноводні – 10 видів, плазуни – 12 видів, птахи – 253 види, ссавці – 65 видів. До рідкісних і зникаючих відноситься 111 видів. [30]

Сучасна фауна області представлена головним чином степовими і деякими лісовими тваринами. З хижаків тут зустрічаються вовки, лисиці, тхори, ласиці, перев'язки, куниці лісові та барсуки.

З комахоїдних у лісових заростях живуть: бурозубка звичайна, всюди зустрічається їжак звичайний, у басейні Самари – кутора звичайна. Досить поширені рукокрилі (литючі миші): вухань звичайний, вечірниця мала і руда та інші.

Найбільш численними є гризуни: ховрах крапчастий (на правобережжі) і ховрах сірий (на лівобережжі), різні миші, хом'як, тушканчик великий, пацюк сірий, кріт, сліпак, заяць-русак. Наявність значної кількості гризунів зумовлює і велику кількість хижих птахів: лунів степових і болотяних, кібчиків, боривітрів, ясрубів.

З найхарактерніших степових птахів слід назвати насамперед дрохву, журавля, жайворонка, перепела, куріпку сіру. Проте їх залишилося мало.

У плавнях Дніпра, озерах і блюдцях Дніпровсько-Самарської низовини та в заростях річок і ставів водяться дики качки, курочки водяні, чаплі. У цих же місцях гніздиться бугай сірий і рижий. Полезахисні лісові смуги багаті на горлиць. У заростях терну і в садах живуть солов'ї, грак, ворона сіра, ластівка, горобець, шпак – звичайні жителі Дніпропетровщини.

Плазуни представлені гадюкою степовою, полозом жовтобрюхим і вужем. Є зелена і сіра ящерки.

З амфібій слід назвати жабу зелену, землянку, жабу озерну.

В ріках водиться значна кількість риби.

Перша згадка про риб річки Орелі хронологічно відноситься до XVII ст. – доби запорізького козацтва. В першій половині XVII ст. з Орелі одним закидом сітки рибалки витягали до двох тисяч рибин, кожна, щонайменше 30-35 см довжиною. Дослідження 1993 – 1998 років реєструють 31 вид риб з 9 родин: коропові (17 видів), в'юнові, окуневі, бичкові (налічують по 3 види), інші родини представлені одним видом кожна. [28] За козацької доби в Самоткані водилося стільки риби, що вона від власної кількості вимирала. Самару за величезну кількість риби і звірини козаки називали "святою рікою", а всю місцевість навколо м.Самари (Новомосковська) – "обітованною Палестиною". Раки в річці Домоткані досягали 25 см. Тому не дивно, що найбільше господарське значення для козаків у Придніпров'ї мало рибальство. [14]

Багато є також комах, які є шкідниками сільського господарства. Сарана перелітна, совка озима, жук-кузька, міль яблунева, плодожерка, квіткоїд яблуневий, хрущ, капустянка і білан капустяний – такий далеко не повний перелік шкідників сільськогосподарських культур.

Короткий огляд природних умов і природних ресурсів Дніпропетровської області показує, що вони створюють сприятливі умови для різнобічної господарської діяльності населення. Саме тому цей благодатний край активно заселявся і освоювався козаками. У найзручніших місцях понад берегами рік і річечок, на островах, у ярах, балках чи байраках вони засновували свої поселення. Не випадково, що дуже давно існує прислів'я, яке наводив у своєму творі український літописець початку XVIII ст. Григорій Грабянко, хоч і в дещо зміненому вигляді: "Де лоза – там і козак, а де байрак – там по сто і двісті козаків". [31]

Великий Луг знаходився у серці козацьких земель, які давали все, що було потрібно для життя. Лагідний клімат, родючі землі, зелений океан степових рослин, хмари птахів в піднебессі, безліч дичини, переповнені рибою озера і річки – все це сприяло швидкому заселенню цих земель козацтвом.

Розділ ІІ. Історія виникнення та існування Січей

2.1. Передумови виникнення та устрій життя на Січі

Дніпропетровщина – батьківщина запорізького козацтва. З восьми Запорізьких Січей, які існували протягом XV-XVIII ст. (більше 200років), п'ять розташувалися на території нинішньої Дніпропетровської області. Це – Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Кам'янська, Нова (Підпільненська). [11]

Що ж, власне, означає слово "козак"? Починаючи з XVI ст. історики ведуть гострі суперечки з цього приводу. В.Антонович писав: "У XVII ст. і наші і чужі письменники, трактуючи це слово, йшли більш за все стежкою філології (тоді була така мода в науці)...До таких письменників перш усього належать два поляки XVII ст.: Пясецький і Коховський...Вони прирівнюють слово козак до слова коза; із останнього, на їх думку, вийшла назва козаків, бо козаки , мовляв, на своїх конях були такі прудкі, як ті кози.

Письменники XVIII ст. Грабянка, а за ним і Рігельман, назву "козак" виводили від хозар, що переселилися на Україну під час нападу монголів...

Ян Потоцький заходжувався довести, що козаки – це нащадки тих косогів, яких Мстислав Володимиренко в ХІ ст. пересилив на Чернігівщину".

Тепер ці "теорії" викликають посмішку, але в часи зародження історії як науки вони серйозно обговорювалися вченими мужами. Слово "козак" має, безперечно, тюркське походження і йому властиве широке значення у половецькій, татарській, турецькій та деяких інших мовах. Найчастіше воно означало вільну, незалежну й озброєну людину, а половці називали козаками тих, хто ніс сторожову службу, оберігав кордони племені від ворогів.

Отже слово "козак" прийшло до слов'янських мов зі сходу і було запозичено від тюрків. Але потрапивши на слов'янський ґрунт, слово "козак" пустило міцні корені і стало вживатися для означення окремого соціального стану; для означення людей, вільних від кріпацтва, котрі поруч з господарськими заняттями були в постійній готовності для оборони рідної землі від іноземних загарбників. Козаки називалися "запорізькими", бо головні їхні центри знаходилися звичайно нижче Дніпровських порогів. [2]

Основними причинами виникнення українського козацтва були наявність широких степових просторів на межі з татарськими кочів'ями – Дикого поля, та необхідність боротьби з татарами. Неосвоєні степові простори приваблювали українське населення сприятливими природними умовами, які давали можливість організувати прибуткове господарство у багатьох сферах – промисловому мисливстві, рибальстві, бджільництві.

Прибуваючи до безмежного українського степу, козаки, звичайно, селилися понад Дніпром та Південним Бугом і їхніми численними притоками, насамперед Оріллю, Самарою, Чортомликом, Томаківкою. Особливо притягував їх Дніпро – священна й заповідна для козаків ріка, оспівіана ними в думах та переказах, про яку йшла мова в попередньому розділі.

Про надзвичайну родючість землі, багатство рослинного і тваринного світу постійно згадували і старожили нашого краю, з якими розмовляв в останній третині ХІХ ст. видатний український історик Д.Яворницький. [13]

По силі і ступеню продуктивності край вольностей запорізьких козаків може називатися одночасно дивовижно багатим, і дивовижно бідним; все залежало тут не стільки від річкових і джерельних вод, скільки від атмосферної і дощової вологи: в дощове літо рослинність тут досягає неймовірних розмірів, урожай збирається казковий; в посушливий час рослинність гинула, неврожай приносив страшні лиха. Ось чому у різних письменників так по-різному змальовується край вольностей запорізьких козаків. [28]

Loading...

 
 

Цікаве