WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області - Курсова робота

Природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області - Курсова робота

Найбільш поширені чорноземи звичайні середньогумусні важкосуглинкові і чорноземи звичайні малогумусні важкосуглинкові. Перший вид чорноземів дуже поширений на всьому лівобережжі області. На правобережжі південною межею їх поширення є лінія П'ятихатки – Солоне. Чорноземи звичайні малогумусні поширені на правобережжі по лінії Інгулець-Апостолове-Марганець.

Звичайні чорноземи мають добре виражену зернисту структуру. Вони дость стійкі при розмиванні їх водою. Завдяки зернистій структурі чорноземи звичайні мають хорошу водопроникність, достатню волого- і повітроємкість, провітрюваність, що в свою чергу зумовлює їх хороший водний, повітряний і тепловий режим.

Потужність гумусного і перехідного горизонтів звичайних чорноземів у центральній частині області (Синельниківський район) досягає 100см. На півночі їх потужність дещо збільшується, а на південь – навпаки, зменшується. Кількість гумусу в цих ґрунтах 6-7, іноді 8-9%.

Чорноземи південні важкосуглинкові займають крайній південь правобережжя області південніше від ліній Інгулець – Апостолове – Марганець. Характерною ознакою цієї різновидності чорноземних ґрунтів є незначна потужність горизонту проникнення гумусу (50-60 см), що є результатом незначної кількості опадів (до 400мм). Кількість гумусу в них досягає 5%. На відміну від звичайних чорноземів, чорноземи південні не мають достатньої зернистої структури.

В долинах Орелі, Самари і Вовчої, вздовж західного схилу Приорельського плато поширені чорноземно-лучні солонцюваті й солончакуваті легко- і важкосуглинкові ґрунти. Вміст гумусу в них досягає 6%.

Фізичні якості чорноземно-лучних ґрунтів сприятливі для вирощування всіх сільськогосподарських культур.

На Орельсько-Самарській низовині, в пониззі Самари поширені чорноземно-пісчані й дерново-пісчані ґрунти. Вздовж лівого берега Дніпра від Верхньодніпровська до Дніпропетровська і в басейні Вовчої трапляються малозадерновані й розбиті піски.

З ґрунтами тісно пов'язаний рослинний і тваринний світ Придніпров'я.

Дніпропетровська область розташована в двох підзонах справжнього степу: все лівобережжя і бальша частина правобережжя знаходяться в підзоні разнотравно-типчаково-ковилового степу, крайній південний захід правобережжя – в підзоні типчаково-ковилового степу.

"Уявіть собі неозорий простір, вкритий строкатим килимом різноманітних квітів, які то утворюють складну мозаїку химерного сплетіння, то являють собою окремі плями синього, жовтого, червоного, білого відтінків; часом рослинний покрив такий барвистий, такий яскравий і строкатий, що починає рябіти в очах, і погляд шукає заспокоєння в далекій лінії горизонту, де тут і там видніються горбочки, могили або де далеко за балкою вирізьбляється темна пляма кучерявих дібров... Жаркого червнего дня повітря напоєне безугавним дзижчанням сили-силенної бджіл та інших комах, що налітають на квіти."

Так писав про українські степи відомий їх знавець професор В.В.Альохін.

Ельзаський художник кінця XVIII ст.Жан-Анрі Мюнц майстерно змальовував буйну рослинність степів, хмари орлів, яструбів, шулік, що чигали на необачних зайців, байбаків, ховрахів, котрими були переповнені степи. [30]

Людина при господарському освоєнні ґрунтів і рослинності степу докорінно змінила їх природний розвиток. Тепер степи розорані і являють собою сільськогосподарські угіддя.

Різнотравно-ковилово-типчакова рослинність залишилась тільки на схилах балок, у перелісках і на деяких ділянках вододілів, де ґрунти мало придатні під ріллю. Такі невеликі ділянки цілини збереглися в Царичанському, Васильківському, Павлоградському, Петропавлівському та деяких інших районах області.

Для степу різнотравно-ковилово-типчакової підзони з різнотрав'я найбільш характерними представниками є: дика головчаста, полуніці зелені, земляний горіх, шавлія поникла, подорожник, волошки, крупка весняна, вероніка весняна, кермек та багато інших.

Із злакових найбільш поширені: ковила пірчаста, ковила волосиста, типчак, тонконіг вузьколистий, стоколос прямий, стоколос безостий, пирій повзучий та інші. Поряд з різнотрав'ям і злаковими поширені бобові: конюшина альпійська і гірська, вика вузьколиста, люцерна серповидна і хмелевидна, рокитник тощо. [6]

На вододілах, на схилах балок, ярів і річкових долин ростуть чагарникові та чагарничкові: мигдаль степовий, дереза, шипшина, терен та інші.

Для підзони ковилово-типчакового степу найбільш характерними представниками рослинного світу є дерновинні злаки, як-то: типчак, ковила пірчаста, ковила волосиста, тонконіг лучний, стоколос, пирій та інші. Різнотрав'я представлене в основному кермеком, бедринцем. З ефемерів слід назвати степові тюльпани, зірочки.

Характерною ознакою представників рослинного світу степу є їх пристосованість до умов сухого степового клімату.

В заплавах Самари і Вовчої збереглися солонцево-солончакуваті і солончакові луки. Ліси на території області ростуть вздовж річок, на схилах річкових долин, балок, ярів, на піщаних ґрунтах. Вони становлять 3,5% від усієї площі області і займають 152,4 тис.га. Вони поділяються на байрачні, заплавні, штучні. Найбільш відомі лісові масиви природного походження – Самарський бір і Дібровський ліс.

В журналі "Архіви України" від 1991 року приводяться цікаві факти щодо ставлення козаків до рідної природи, в тому числі і до лісів: "Як свідчать документи Коша Нової Запорізької Січі, питання охорони природи не були чужими для наших предків. У першу чергу це стосувалося лісів, яких на Запорожжі, або, як тоді казали, у Вольностях Війська Запорізького, було не багато, що характерно для степової України. Ліси займали незначну частину території, за даними Д.Яворницького – близько 8%, а головним чином по долинах річок – Дніпра, Орелі, Самари, Самоткані, Вовчої, а також у низинах по берегам менших рік, озер, лиманів, на дніпровських островах, у байраках і плавнях. Запорожці особливо цінували самарські ліси, відомі у документах під назвою "Самарська Товща", що були знамениті своїми дубами, які в обхваті досягали семи метрів." [14]

Ліси давали козакам притулок, забезпечували продуктами харчування, давали будівельний матеріал. Військова та господарська діяльність запорожців – спорудження укріплень, заснування хуторів, зимівників, слобід – також вимагала дерева, як будівельного так і для опалення.

М.Акімов писав: "Крім лісів на обох берегах Дніпра такі самі ліси росли на островах ріки; усіх островів на Дніпрі в межах вольностей запорізьких налічувалося 265, і більшість із них була вкрита лісом, переважно лозою, шелюгом, рідше осокорами й ще рідше дубами." [30]

Найбільш відомим масивом лісу заплавного типу є Самарський бір. У цьому лісі вздовж берега Самари розміщуються зарості лози трьохтичінкової, серед яких виділяються поодинокі верби. Трохи вище тягнеться дубово-сосновий ліс, який складається з дуба черешчатого, в'яза, липи, ясена, береста, ільма, клена гостролистого і польового, вільхи і сосни звичайної.

Залежно від зволоження і складу ґрунтового покриву в межах Самарського бору зустрічаються дубово-в'язові, липово-в'язові та іншого типу ліси. Чагарниковий підлісок у цьому бору складається з клену татарського, ліщини, бруслини європейської, бузини, глоду, шипшини, жостеру та інших рослин.

Для трав'янистого підліска найбільш характерними є конвалія, кропива, копитняк, кермек, папороті, комиш лісовий, фіалки, полуниці.

Другим великим масивом лісу площею понад 1,3 тис.га є Дібровський ліс на південному сході Покровського району. За складом рослинності він поділяється на Червоний бір і Чорний бір.

Чорний бір займає більш знижені і зволожені місця в закруті ріки Вовчої і складається головним чином з дуба звичайного, береста, ясена, клена, акації білої, груші та яблуні дикої, невеликого осикового гайка. Зустрічається також береза. Особливо приваблива липова частина бору. Підлісок складається з терну, шипшини, клена татарського, інших чагарників. З трав'янистих ростуть тюльпани, конвалія, суниці, кропива.

Червоний бір займає підвищені місця з піщаними ґрунтами і складається з сосни звичайної. Він чистий і світлий.

Незначні лісові масиви є по берегам Дніпра на північний захід від Дніпропетровська і на дніпровських острівцях, по берегах Орелі, Самари, Вовчої та інших місцях. Вони складаються з дуба, осики, берези, верби, береста, клена. [15]

Ліси – байраки розкидані невеличкими острівцями по всій території області, але найбільше їх у П'ятихатському районі, на південних схилах Приорельського плато (біля сіл Євецько-Миколаївки, Івано-Михайлівки, Андріївки, Василівки), на заході Синельниківського та сході Солонянського районів (вздовж Дніпра). З деревних порід у цих лісах ростуть берест, дуб, груша дика, ясен, липа, ільм, а в байраках Приорельського плато є сосна. Для підліска з кущів характерними є глід, ліщина, шипшина, терен, клен татарський і польовий. Трав'яний підлісок складається з барвінку трав'яного, дзвоників, молочаю, тонконого гайового, конвалії, копитняка європейського.

Loading...

 
 

Цікаве