WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області - Курсова робота

Природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області - Курсова робота

Уцілілі фрагменти господарської й демографічної статистики все ж дають узагальнене уявлення про економічне життя низового козацтва. За даними, що зібрав Д.І.Яворницький, запорізьких зимівників було декілька тисяч. За неповними даними на землях Самарської паланки було до 1700 зимівників, Протовчанської – 1100, Кодацької до 840. На жаль, зовсім немає даних про кількість зимівників Орільської паланки

На сьогодні відомо багато сіл Дніпропетровської області, які виникли за часів запорозького козацтва. В Нікопольському районі це села Покровське (1734р.), Шолохове (1740р.). В період існування Нової Січі помітне місце займає в житті козацтва торгівля, при чому, як внутрішня, так і зовнішня. На Підпільненській Січі для всіх іноземних суден була чудова затока, що звалася "оступом", це була дуже глибока бухта, що врізалася у річку Підпільну, оточена з усіх боків густим частоколом, куди вміщалась, за словами Д.І.Яворницького, і запорізька флотилія. [18]

У всіх торгівельних стосунках запорізьких козаків із сусідами й сусідів, особливо українців і поляків, із запоріжцями першу і незамінну роль відігравали чумаки. Назва "чумак", на думку одних, походить від слова "чум" - ківш, яким пили воду в дорозі; на думку інших, від татарського слова "чумак", тобто візник, треті вважали, що від слова "чума", тобто, що українські купці, ідучі до Криму, часто заражувалися по дорозі чумою і заносили її на Запоріжжя, дехто виводить назву "чумак" ще й від того, що вирушаючи в дорогу, вимащували свій одяг дьогтем, як в народі говорили, нагадували чуму.

Чумацтво – це цікава риса економічного життя України, це зародок національного українського купецтва, заснований на засадах суто товариської асоціації.

Активне освоєння степів дозволило Кошу відмовитися від закупівлі хліба, а згодом навіть продавати свій хліб за кордон. На чорноземах вирощували практично всі культури, типові для України початку XVIIIст., з тютюном включно. Велика увага приділялася розвитку садівництва і городництва. [18]

З Січчю пов'язані всі антифеодальні виступи того часу. Розвиток гайдамацького руху безпосередньо пов'язаний з нашим краєм. Запорозькі козаки найчастіше виступали в ролі організаторів гайдамацьких загонів (Максим Залізняк). Хоча практично всі гайдамацькі загони діяли за межами області, але на Запорожжі гайдамаки мали своєрідні стани, які були пунктами опору. Вони найчастіше розташовувалися у малоприступних балках на дніпровських і бузьких островах, у плавнях і в степу.

Омелян Пугачов, керівник селянсько-козацького повстання, надавав великого значення Запорозькій Січі.

Нажаль, козацтво Нової Січі значно залежало від російського уряду. Тому, майже одразу після заснування Січі, запорожці взяли участь в російсько-турецькій війні 1735-1739рр. Ця війна була для Січі вкрай несприятливою, незважаючи на ліквідацію загрози татарських нападів та військову стабілізацію на кордонах запорозьких земель. Крім великих людських втрат та матеріальних збитків під час татарських нападів принципово змінилося становище Запорожжя.

У черговий раз було здійснено обмеження запорозьких володінь. Значна частина їх земель разом з зимівниками (на Кам'янці, Білозерці, Рогачику, Кінських водах, лівому березі Великого Лугу) була передана татарам. Запорожці втратили основне джерело своїх прибутків – дніпровські переправи та мости на запорозьких річках (Самарі, Базавлуку, Солоній, Бузі). Значно ускладнювався соляний промисел запорожців у Прогноях, оскільки соляні поклади стали власністю Російської імперії. З початку 1775 р. Запорожжя було оточене кордоном російських військ, що повністю контролювали усі території козацьких вольностей.

Після російсько-турецької війни 1768-1774рр. татарсько-турецька загроза південним кордонам Російської імперії була знищена, і тим самим було ліквідовано єдину причину, яка раніше робила для російської влади доцільним існування Запорозької Січі. Відтепер Запорожжя представляло собою лише перепону на шляху імперських планів використання Причорномор'я. [3]

З ініціативи імператриці Катерини ІІ 4 травня 1775 р. доля Січі була вирішена на так званій раді при височайшому дворі. 15 червня 1775 р. війська генерала Текелія раптово оточили Січ, де стояв тільки невеликий гарнізон, і зажадали його капітуляції. Після бурхливої військової ради, зваживши сили сторін козаки вирішили скласти зброю. 10 липня 1775 р. вийшов сенатський указ, який поклав край надіям козаків на відродження Січі.

Місто Нова Січ, як найбільший населений пункт, стало селом, а з 1777р. – містом Покровським, де знаходилася провінційна канцелярія. Згодом землі навколо Покровського, Капулівки, Олександрівки дістались від цариці генерал-прокурору князю Вяземському. [13]

Більше 200років на території сучасної Дніпропетровщини знаходились Запорозькі Січі. Це було можливим завдяки зручному географічному положенню цих земель та сприятливим природно-кліматичним умовам. Майже всі Січі знаходились в місцевості, яка була природною схованкою, що захищало козаків від нападу зненацька. Виключенням можна вважати Микитинськку Січ, яка знаходилась на місці досить жвавої переправи через Дніпро. Землі Великого Лугу забезпечували козаків необхідними продуктами харчування і будівельним матеріалом. Тому Січ поступова перетворювалась у добре налагоджений господарчий комплекс, що зумовило таке довготривале існування козацтва в межах Дніпропетровської області.

Висновки

Дніпропетровська область – батьківщина п'яти Запорозьких Січей. Чому таке унікальне явище, як запорізьке козацтво формувалось, розвивалось і було досить впливовою політичною силою на протязі 200 років саме на території Дніпропетровщини. Безумовно, це пов'язано як з історичними факторами, так і з географічними.

На появу Січей на території області значний вплив мало зручне географічне положення Дніпропетровщини – на межі Середнього і Нижнього Подніпров'я, у центрі степової зони Східної Європи.

Рельєф території Дніпропетровської області відображує основні риси поверхні південної частини Східноєвропейської рівнини, характеризується чергуванням височин і низовин. Це хвиляста рівнина з розвинутою долинно-балковою сіткою. Рівнинний характер сприяв швидкому заселенню козаками цієї території і створенню своїх поселень: слобід, хуторів, а особливо зимівників, які були досить розгалуженими господарчими комплексами. Цей же фактор вплинув на поширення серед козацтва чумацького промисла, який потребував зручних транспортних шляхів. Наявність великої кількості балок, ярів і байраків давало можливість захиститись від нападів ворогів, вони були природними схованками. Д.І. Яворницький згадував: "В історії запорізьких козаків": "Балки, яри та байраки мали повне значення як пункти поступової колонізації великої, дикої й пустельної степової рівнини: по цих угіддях запорізьке військо володіло й промисли свої мало, тобто, в балках чи біля балок закладали спочатку бурдюги, потім зимівники й нарешті села сімейних і несімейних запорожців." [33]

Клімат Дніпропетровської області помірно-континентальний, на її території добре просліджується сезонність. Використовуючи цю особливість, перші поселенці, які іменували себе козаками, з'являлися в нашому краї на певний сезон (весна-літо), займались рибальством, полюванням, забезпечували себе усім необхідним, а восени поверталися додому. Вважати клімат Дніпропетровщини досить сприятливим було б не зовсім справедливо. Влітку були значні посухи, річки пересихали, відчувалася нестача питної води. Взимку бували значні морози. Це ускладнювало господарську діяльність, тому щільність населення на території області наприкінці XVI ст. була незначною. Козакам приходилось долати ці кліматичні труднощі.

Територія області має досить розгалужену річкову систему, найбільшою водною артерією є річка Дніпро. Всього на території Дніпропетровщини 116 річок і річечок. В часи існування Запорозьких Січей ріки були справжніми годувальницями. Це зумовило і основне заняття козаків – рибальство.

У XVII ст., за словами Боплана, в ріках і озерах запорозького краю, а саме: Псельській, Ворскальській, Омельники, Самоткань, Домоткань, Оріль, Самара та інших – водилося безліч риби та раків. В Орелі за одну тоню рибалки витягали до 200 рибин, найменша величина яких була футова. [18]

Loading...

 
 

Цікаве