WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області - Курсова робота

Природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області - Курсова робота

У битві під Жванцем історія вперше згадує Івані Сірка – майбутнього прославленого кошового отамана Чортомлицької Січі. Іван Сірко 8 разів обирався кошовим отаманом; брав участь у 55 битвах, з яких завжди виходив переможцем. Створено безліч народних легенд, присвячений цій історичній постаті. [7]

У вересні 1659р. Чортомлицьку Січ було освячено, відкрито постійну церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці. В 1657 р. помер Б.Хмельницький, смерть якого стала величезною втратою для українського народу. Починається період в історії України, який відомий під назвою "Руїна". Цей період тривав майже 30 років, доки гетьманом не обрали І.Мазепу.

В період Руїни Запорізька Січ часто перетворювалася в самостійний політичний осередок, що проводив власну стратегію всупереч гетьманам і Правобережної, і Лівобережної України. Період Руїни характеризувався громадянською війною, розподілом українських земель внаслідок Андрусівського перемир'я 1667 р. на Лівобережну і Правобережну. Січ в цей період відігравала деструктивну роль.

Особливо шкідливу роль відігравала автономія Запоріжжя під час формування системи російсько-українських відносин. Постійно виступаючи проти сильної влади гетьмана, запорізьке козацтво, по суті, стало помічником російської влади у руйнуванні автономії Гетьманщини і експансії Росії на українські землі.

Але в ці скрутні часи, попри всі помилки і непорозуміння Чортомлицька Січ залишалася осередком вольності і демократії. Козаки підтримували всі національно-визвольні і антифеодальні рухи того часу. [5]

Проте з посиленням татарсько-турецької загрози змінився і напрям основних воєнних зусиль запорожців. Саме боротьбою з татарськими нападами та турецькою агресією прославилися запорізькі козаки в період Руїни. З існуванням Чортомлицької Січі пов'язане написання знаменитого листа турецькому султану.

Постійні війни і напади татар не сприяли розвитку господарства. Тогочасні документи чітко не визначають територію, на якій козаки займались господарською діяльністю, вказуючи на володіння досить абстрактно: "На лугах, на полях, на поланках и на всех урочищах днепровских, и полевых, и морских." [2]

Основу господарства на Запоріжжі складало рибальство та скотарство, так як цьому сприяли природно-кліматичні умови і рель'єф місцевості.

Рівнинна степова місцевість сприяла розвитку скотарства. Достатньо згадати опис степу, який подає Адріан Кащенко: "У тих степах росла така трава, що від коней над травою лишалися тільки голови, а од голів з трави виглядали тільки роги..." [10]

Д.І.Яворницький відмічав, що "серед промислів найважливішим було рибальство – неабияке джерело прожитку й багатства запорожців." "Поширеним був медовий промисел – бортництво і пасічництво. Траплялися пасіки до 250 вуликів. Та особливо улюбленим заняттям для козака було мисливство. Мабуть, у полюванні найбільше проявлявся його темперамент, знаходили вихід світлі і темні інстинкти запорізької натури." [22]

Тим більше, що полювати було на кого. По запорозьких землях водилося багато звіра і птиці.

Землеробство на Січі було малорозвиненим, значною мірою через посухи, нестачу води, а також через постійні татарські набіги. З ремесел перед усім розвивалися ті, які були потрібні для військових потреб – ковальство, будівництво човнів, теслярство. Поступово набував особливого значення чумацький промисел. [28]

Офіційно закінчення періоду Руїни датується 1687 роком, коли гетьманом було обрано І.Мазепу. Дуже напружені стосунки склалися у гетьмана з Запоріжжям – запорізьке козацтво вороже ставилося до будівництва фортець на своїх землях і спроб Мазепи поставити під свій контроль самоврядування і зовнішні зв'язки Січі.

Однак, коли російський трон зайняв Петро І, який посилив колоніальний гніт в Україні і ще більше обмежив її політичну автономію, це викликало значне невдоволення, наслідком чого було антиколоніальне повстання проти Росії, котре очолив І.Мазепа. І Мазепу підтримали запорожці. Перехід запорожців на сторону Мазепи кардинально змінив ситуацію в Україні, оскільки населення козакам довіряло. Тому Петро І вирішив знищити Чортомлицьку Січ, 24 травня 1709 р. вона була взята штурмом і знищена.

У червні 1709р. відбулася Полтавська битва. Українсько-шведське військо, у лавах якого було й 8 тисяч запорожців, зазанало поразки від армії Петра І. Це мало тяжкі наслідки для запорожців. Вони були змушені податися на землі кримського хана Девлет-Гірея, котрі в свою чергу були під зверхністю турецького султана.

У верхній течії річки Кам'янки, котра впадає в Дніпро з правого боку (біля нинішнього села Милового Бериславського району Херсонської області), була заснована чергова запорозька січ. Довгих 25 років на території Дніпропетровської області не поновлювались Запорозькі Січі. [25]

2.6. Нова (Підпільненська) Січ

Існування Нової Січі 1734-1775 рр. припадає на період, що знаменується подальшим культурним піднесенням Запорожжя, з одного боку, а з іншого – обмеженням Росією автономії України.

В умовах нового загострення російсько-турецьких відносин у серпні 1733р. цариця Анна Іоанівна своєю грамотою висловила згоду про прийняття запорожців під владу Росії. У березні 1734р. запорожці залишили Кам'янську Січ, піднялися до урочища Базавлук і на річці Підпільній заснували Нову (Підпільненську) Січ. "Річка Підпільна починалась в давнину проти Микитина, теперішнього міста Нікополя на Орловому луці, з правої сторони, і отримала свою назву тому, що проходила під полями. За іншою версією – тому, що своєю течією підривала або підпилювала свої береги. Січ знаходилась на великому півострові, що знаходився між лівим берегом річки Базавлук і правим берегом річки Дніпро разом з відокремившоюся від нього річкою Підпільною, це дає привід вважати, що Нова Січ розташувалася на острові Базавлук." [16]

Достатньо повну характеристику географічного положення Нової Січі дає Д.І.Яворницький: "Вона стояла на правому березі гілки Підпільної, в тому місці, де ця гілка дає від себе луку, напроти Великої плавні, по якій, з півдня, назустріч Січі, текла гілка Стара Сисина, а зі сходу несла свої води гілка Скарбна. Місце для Січі обрано в усіх відношеннях зручно. Січ сиділа в низькій котловині, захищена зі сходу, півдня і заходу величезною плавнею в 26 тисяч десятин, 60-ма великими, не враховуючи безлічі дрібних, озерами і уявляла собою щільний і непрохідний ліс, в якому людина, погано знайома з місцевістю, могла заблукати як в лабіринті..." [34]

Нова Січ мала ще одну назву – Покровська чи Краснокутська, бо поруч з Січчю виникло пізніше велике село з такою подвійною назвою. Нажаль, місце цієї Січі затоплене водами Каховського моря, а перед тим воно ніколи не досліджувалося археологами.

В період Нової Січі тут було внутрішнє і зовнішнє укріплення Кошу. У внутрішньому укріпленні стояла дерев'яна церква, вкрита тесом з дерев'яною дзвіницею, будинок кошового, будинок, де зберігались скарби – військова канцелярія, будинки старшини і 38 куренів. В центрі куренів – площа для військових зборів – рад. Внутрішнє укріплення Кошу відділялось від зовнішнього валом, на півночі були ворота, тут розташувався Новосіченський ретраншемент, де стояв батальйон російських військ з комендантом. Із зовнішньої сторони Нова Січ була обведена загальним валом, який обома кінцями упирався в річку Підпільну.

За часів Нової Січі землі Війська Запорізького Низового поділялись на 8 паланок – військово-адміністративних одиниць.

"Всіх паланок до 1764 р. на Запорожжі було 5. На правому боці Дніпра: Буго-Гардовська з осередком у Гарді на річці Буг, біля устя Сухого Ташлику; Інгульська – між річками Інгульцем та Дніпром, з осередком на місці, де була Кам'янська Січ, та Кодацька, угору Дніпра до річки Омельнику з осередком у Старому Кодаку. На лівому боці Дніпра були: Самарська паланка – між річками Ореллю та Конкою, та Кальміуська – от верхів'я річки Вовчої до річок Кальміусу, Берди та Азовського моря. Року ж 1764 кошовий отаман Пилип Федорів виділив з Самарської паланки, що вже досить залюднилася, ще дві паланки: Орельську і Протовчанську по річках Орелі та Протовчі, та, опріч того, за згодою з кримським ханом упорядкував восьму паланку – Прогноїнську, на Кінбурнській косі, поміж Чорним морем та Дніпровим лиманом, де з давніх часів українські чумаки та запорозькі козаки брали сіль з Прогноїнських озер". [10]

На початку 70-х років XVIII ст. на території Нової Січі знаходились паланкові містечка, слободи, до 7560 зимівників. Природні і соціальні умови визначили організаційну форму господарювання в степу – зимівник (хутір).

Збереглися задокументовані описи зимівників. Познайомимося з економічним побутом заможного запорізького козака на прикладі одного із зимівників останнього кошового отамана Петра Калнишевського, що знаходився в балці Водяній на відстані 50 км від Січі. Тут стояли три хати, одна з яких – панська, двокімнатна, на чотири вікна, з дерев'яним дахом. У двох інших, критих очеретом, жили служники. На цьому хуторі стояли також дві великі комори, сарай, два льохи, дві конюшні, одна з них на півсотні станків, кузня і вітряк. Працювало тут тридцять робітників. При зимівнику знаходилися скирти хліба і сіна, табуни коней, худоби, птиця. У будинках тримали різні речі хатнього вжитку, зброю, одяг, посуд. У коморах зберігалися запаси хутра, тканин, цукру, меду, воску. Вочевидь, що це господарство було багатопрофільним. [4]

Loading...

 
 

Цікаве