WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Голодомор 1932-1933 рр.на Полтавщині - Курсова робота

Голодомор 1932-1933 рр.на Полтавщині - Курсова робота

Факт голоду підтверджується листом начальника Харківського обласного відділу ДПУ УСРР З.Кацнельсона голові ДПУ УСРР В.Галицькому про поширення голоду, написаний 5 червня 1933 року:''В ряде сёл Харьковской области в подавляющем большинстве голодают колхозники и их семьи, среди них имеются много больных и опухших на почве недоедания, помощь коим в ряде случаев не оказывается из-за отсутствия каких бы то ни было продовольственных ресурсов. В связи с этим ежедневно умирает несколько человек. Основными продуктами питания в пораженных продзатруднениями районах являються: собираемый на полях картофель, различные отбросы, шелуха, семена сорных растений. Наряду с этим также прогрессирует людоедство и трупоедство. Нередки случаи, когда оставшиеся в живых родители употребляют в пищу трупы умерших от истощения детей. Также имеется ряд фактов, когда на почве недоедания члены семьи убивают менее слабых, главным образом детей, употребляя мясо в пищу''.[23]

Багато ще є різних документів які засвідчують про голод. Всі вони схожі за своїм змістом, майже в кожному документі стверджується страхіття комуністичної влади. Навіть самі голови колгоспів, розуміючи безсилість голоду, прислуговуючи владі закликали селян викривати ями з хлібом. Як приклад, наведемо статтю опубліковану в газеті "Більшовик Полтавщини" за 21 березня 1933рік:''Наше завдання полягає в тому, щоб кожен добровільно викрив свої ями, пам'ятаючи, що він не буде притягнутий за це до відповідальності. Наше завдання полягає в тому, щоб викрити ями і хліб частково використати для організації засівних фондів, а решту використовувати для своїх власних потреб. Ми певні, що трудящі одноосібники та колгоспники, у кого ще маються ями, викриють їх і допоможуть нам найблищих днів утворити насінні фонди''.

Але ще страшніше є свідчення тих людей які пережили цю трагедію. Житель с.Федорівка, Глобинського району, Марченко Юхим Григорович, 1902р.н. розповідає про своє село яке було велике і багатолюдне: ''Добрі люди жили в ньому. Та, нажаль, в 1932 році прибули в село два уповноважених деспоти. Почали організовувати "буксирні бригади" по викачці хліба. За декілька днів не стало багатьох людей. Щоб було кому обробляти землю, приєднали сусідню Попівку. Було лихо та не було сліз. Через нестачу харчів доводилось їсти бур'ян. Затуманювалася свідомість. Не було бажання щось робити, хотілося тільки їсти''.

Зі спогадів Харити Євгенії Андріянівни яка народилася 1918 року в селі Куст-Кущі Кобеляцького району: ''Тоді я вже йшла до школи не снідавши. На великій перерві вибігали на подвір'я, навперейми виривали з землі грицики, корінці відривали й шамали. А з молочаю були їстівні листки і стовбур... Коло сільради бачимо, що якісь два міліціонери йдуть немісцеві й підвода. На підводі мати з дочкою гризуть кормовий буряк, поруч них велика полив'яна макітра відер на троє, шматки тіла з неї виглядають...У цій сім'ї помер батько, його сховали під ліжком, поки й не з'їли. Потім дітей двох менших з'їли, а третього не встигли, бо сусіди заявили в міліцію''.

2.2. Статистика жертв голодомору

Голод 1932-1933рр. був величезною катастрофою для українського народу, що причинила мільйонні жертви. Скільки всього людей забрав голодомор на Полтавщині, сказати важко. Справа в тім, що відомості про демографічні наслідки голодомору на протязі десятиліть радянська влада оберігала як найважливішу державну таємницю. Ще в 1934-1935рр. всі документи про облік померлих у час голодомору 1932-1933рр. були вилучені з органів РАЦС та сільрад співробітниками НКВС і назавжди зникли.

Важливим джерелом, що проливає світло на вкрай несприятливу демографічну ситуацію, що склалася у 30-х роках у краї, з вини сталінського керівництва є матеріали всесоюзного перепису народонаселення 17 січня 1939 року. Підсумкові матеріали перепису, що збереглися в Держархіві Полтавської області, містять відомості про населення всіх адміністративних районів Полтавської області станом на 17 січня 1939р. а також станом на 17 грудня 1926р. коли проводився попередній перепис населення.

На час перепису 1926р. на території, яка пізніше увійшла до складу Полтавської області, проживало приблизно 2млн.644тис. чол., а за даними перепису 1939р. в області налічувалося приблизно 2млн.230тис. чол. Тобто, за 12 років, які пройшли між двома демографічними переписами, кількість мешканців Полтавщини не тільки не зросла, а навпаки, скоротилася приблизно на 414тис. чол., або на 15,7%.

Візьмемо окремі населені пункти і побачимо, як скоротилася між двома демографічними переписами там кількість жителів. Наприклад, у 1926р. в райцентрі Решетилівка проживало 7788 чол. населення, а з прилеглими хуторами Гаркавівка, Горбенки, Лісові, Новоселівка, Прокопівна, Семимогили, Хоружівка та Шкурупії – 8945 чол. У 1939р. основна маса навколишніх хуторів уже входила до складу селища, але жителів у ньому налічувалось всього лише 6443 чол. У с. Великі Кринки( раніше було райцентром, а нині перебуває в складі Глобинського району), без Малих Кринок і Бетягівщини, в 1926р. проживали 2394 чол. Голод 30-х рр. скосив велику частину жителів. Хати стояли пустими, їх пізніше заселяли переселенцями з інших районів і областей. І все одно на час перепису 1939р. в селі нараховували лише 1799 чол. У с. Петрівці Глобинського району, за даними попереднього перепису, проживало 1223 чол., по сільраді – 3014 чол. На 1939 рік по всій сільраді налічувалось 1377 чол. А скільки жителів втратив колись багатолюдний Градизьк? У 20-х рр. у ньому проживало 10646 чол., по сільраді( з прилеглими хуторами) – 13301 чол. До 1939р. значна частина тих хуторів уже увійшла в межі селища, але жителів у ньому було всього 9333 чол. І так можна говорити про інші населені пункти, оскільки за час, що пройшов між двома переписами, статистика зафіксувала різке зменшення сільського населення по всіх селах Полтавщини.[10]

Документи, які збереглися в центральних державних та колишніх партійних архівах, висвітлюють трагічну картину масової смертності людей України, в тому числі й у районах Полтавщини, від голоду та епідемій під час голодомору 1932-1933рр. За свідченнями тих документів, на червень 1932 рік найтяжчий стан був у семи районах нашого краю, які в той час входили до складу Харківської області, а саме: в Семенівському, Глобинському, Кобеляцькому, Нехворощанському, Оболонському, Оржицькому, Чутівському. За матеріалами, які надходили від райкомів партії, від уповноважених облпарткому та за зведеннями ДПУ, становище було особливо тяжким у колгоспному секторі. Як згадує Г.Сова, що довгий час працював економістом-плановиком при Ново-Санжарівському райвиконкомі на Полтавщині, а в тому числі і під час голоду. Про свій Ново-Санжарівський район він пише, що з 60 тис. людності району 1933 року за даними, що він мав їх тоді від секретаря райвиконкому, вмерло 11680 осіб, а це становило 19,4% до загальної кількості. А в сусідньому Нехворощанському районі, каже він:'' Село Чернеччина, що лежить на річці Орель і в якому було більше за 200 дворів, зовсім вимерло і довелося закрити сільраду як адміністративну одиницю''.[11]

Крім перелічених районів з яскраво вираженими ознаками голодування та смертності, уповноважені ДПУ називали голодуючими і ряд сіл Великобагачанського, Гадяцького, Карлівського, Лохвицького, Новосанжарського, Пирятинського, Решетилівського, Чорнухинського районів. Ще не встигли люди відійти від голоду весни та початку літа 1932р., як були доведені нові хлібозаготівельні плани, а за їх невиконання – суворе покарання, відібрання усіх продуктів майже до крихти. І вже в 1933 році від страшного голодомору по тих же селах стали гинути не сотні, а вже тисячі людей. В деяких районах вимирали навіть цілі села, і щоб якось врятувати ситуацію і прикрити для закордону ці зяючі на тілі України рани, при уряді СРСР у Москві було створено навіть спеціальний Переселенчий Комітет, який і займався "експортуванням" з Московщини на Україну переселенців для залюднення вимерлих українських сіл. Цим переселенцям з Росії давалась значна матеріальна допомога. Супроводжувати транспорт переселенців на Україну призначалися лікарі-українці?...

Після цього терору й штучного голоду Україна не дорахувалася більш як четвертої частини своєї людності, і то якщо спиратися тільки на аналізі офіційно оголошених радянським урядом статистичних даних.

Loading...

 
 

Цікаве