WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Основні напрямки зовнішньої політики СРСР в 1933–1939 рр. - Курсова робота

Основні напрямки зовнішньої політики СРСР в 1933–1939 рр. - Курсова робота

Але в результаті твердої і разом з тим гнучкої позиції радянської делегації і тиску на Лаваля з боку французької громадськості вдалося досягти згоди французької сторони на те, щоб пакт передбачав допомогу й у випадку відсутності одноголосності при вирішенні питання про агресію Радою Ліги Націй. Однак Лаваль відкинув радянські пропозиції про подання негайної допомоги до рішення Ради і про включення до пакту радянського визначення агресії.

17 квітня 1935 р. текст пакту був вироблений. Лаваль виїхав у Париж для доповіді уряду про результати женевських переговорів і проект пакту.

19 квітня 1935 р. проект франко-радянського договору обговорювався на засіданні Ради міністрів. Президент Франції зробив два зауваження до проекту. Одне з них стосувалося відсутності у Росії спільного кордону з Німеччиною, друге—стану Червоної Армії. Була висловлена думка, як пише Едуард Ерріо, що "Росія повинна беззастережно допомагати нам (французам.— В. Б.); що ж до нас, то ми будемо діяти тільки у згоді з Англією і Італією". Отже, у французькому уряді вже в цей час існувала тенденція зробити з франко-радянського договору тільки інструмент зміцнення безпеки Франції.

19 квітня французька сторона зажадала внести нові зміни до протоколу підписання, текст якого вже був погоджений. Причому нові зміни підкреслювали підкорення обох сторін рекомендації Ради Ліги.

Прагнення Лаваля всілякими обмовками ускладнити механізм взаємодопомоги викликали у радянської делегації вже в ході женевських переговорів великі сумніви щодо щирості французької сторони в питанні відносин з СРСР. Радянському повпреду у Парижі було доручено передати Лавалю, що в СРСР "здивовані його способом ведення переговорів, вважаючи неприпустимим внесення нових і нових змін до погодженого тексту пакту, що при незадоволенні Радянського уряду виробленим у Женеві проектом не може бути й мови про його дальше погіршення". Глава радянської делегації М/М. Литви-нов з Женеви поїхав не до Парижа для підписання пакту, як це було раніше домовлено, а до Москви для доповіді Радянському уряду про женевські переговори.

Тимчасове припинення франко-радянських переговорів викликало жваву реакцію світової громадськості. Противники франко-радянського зближення з задоволенням констатували заминку і пророкували провал переговорів. Німецька преса підкреслювала, що у Франції зростає опозиція проти франко-радянського пакту. Польські газети на всі лади пропагували два аргументи в своїй кампанії проти пакту:

1) Франція "не знає" СРСР і переоцінює допомогу, яку він може їй подати,

2) ключ до безпеки у Східній Європі знаходиться в руках Польщі, і її відмовлення від участі в пакті позбавляє його всякої ефективності. Добре інформована французька журналістка Ж. Табуї, характеризуючи польську політику в ці дні, писала, що Польща вживає серйозних зусиль, щоб "якщо не перешкодити укладенню франко-радянського пакту, то принаймні обмежити його результати". Цю ж саму думку висловлювала і американська газета "Нью-Йорк Геральд Трибюн", яка повідомляла: "Польща маневрує, щоб перешкодити укладенню міцного пакту між французами і росіянами, обіцяючи відновити своє співробітництво з Францією і розв'язати свої великі ускладнення з чехословаками".

Проти франко-радянського зближення посилили кампанію і реакційні кола в самій Франції. В ці дні ряд антирадянських статей вмістили французькі газети "Жур" і "Журналь". Голова комісії закордонних справ французького сенату Анрі Беранже в статті, опублікованій в "Ажанс економік де фінанс'єр", прагнув створити враження, начебто Франція не зацікавлена в угоді з СРСР .

Однак основний тон французьких газет був на користь франко-радянського співробітництва. Так, права газета "Журналь де Деба" в передовій статті 24 квітня 1935 р. визнавала, що "не можна відмовлятися від укладення угоди з Радянським Союзом", бо це може "відштовхнути Малу Антанту від Франції".[8;310] На необхідність враховувати позицію Чехословаччини, яка виявляла готовність підписати договір з Радянським Союзом, а також Югославії, Туреччини та Греції, що підтримували франко-радянське зближення, вказував у своїх статтях і Пертінакс.

Найактивнішою силою у Франції, що рішуче боролася за зміцнення франко-радянського співробітництва, була французька компартія. Французькі комуністи сміливо викривали хитання в політиці Лаваля, його прагнення домовитися з Гітлером.

У зв'язку з тимчасовим припиненням переговорів про укладення франко-радянського пакту політбюро французької компартії ухвалило резолюцію, в якій відзначалося, що "уряд Франції і Лаваль дотримуються вкрай двозначної позиції, що уряд проявив хитання по відношенню до Східного пакту і хитається також в питанні про пакт взаємодопомоги". Політбюро звертало увагу французької громадськості на те, що "пакт про взаємну допомогу буде вирішальним елементом і серйозним кроком у боротьбі за підтримку миру", що він "об'єктивно протистоїть політиці англійського імперіалізму, який підтримує Гітлера у його політиці авантюр і підготовці війни". Політбюро французької компартії закликало трудящих Франції вимагати швидшого укладення пакту про взаємну допомогу. Комуністи Обервіля — передмістя Парижа — запропонували Лавалю з'явитися на мітинг виборців. Лаваль був мером Обервіля і прагнув на наступних муніципальних виборах зберегти свою посаду. у відповідь на запрошення він випустив відозву до виборців писав: "Що стосується франко-радянського пакту, то якби він повинен був стати таким, як цього вимагають французькі комуністи, він міг би втягнути нас у війну. І я категорично заявляю, що я відмовлюся його підписати".

Французькі комуністи боролися за ефективний дійовий франко-радянський пакт про взаємодопомогу і критикували Лаваля за його прагнення різними оговорками і умовами перетворити пакт на формальний документ. Ось чому дана заява Лаваля надзвичайно яскраво характеризує його політику щодо співробітництва СРСР в боротьбі проти загрози війни. У цій відозві Лаваль публічно визнавав за кілька днів до укладення франкорадянського Пакту, що він формально ставиться до цього документа. Адже принцип взаємодопомоги, який був покладений в основу франко-радянського пакту, передбачав втручання у можливий військовий конфлікт на стороні жертви агресії. Лаваль же, йдучи .на укладення пакту з СРСР, не думав про те, щоб Франція виступила на боці СРСР у разі нападу на нього агресора.

І все ж французький уряд не міг не рахуватися з вимогою широких кіл країни зміцнити безпеку Франції шляхом укладення пакту з СРСР. Французька сторона дала зрозуміти радянському повпредству у Парижі, що Лаваль готовий піти на поступки для досягнення угоди. Після 8-денної перерви 26 квітня в Парижі відновилися переговори, і 2 травня 1935 р. радянсько-французький договір про взаємну допомогу був підписаний радянським послом В.П. Потьомкіним і П. Лавалем. Договір передбачав, що Франція та СРСР зобов'язуються приступити до негайної консультації у випадку, коли одній з договірних сторін загрожував би напад з боку якої-небудь європейської держави. На випадок невиправданого нападу на СРСР або на Францію з боку якої-небудь європейської держави Франція і взаємно СРСР зобов'язувалися подати один одному негайну допомогу і підтримку.

Фоанко-радянський договір не мав універсального характеру пакту про взаємодопомогу у будь-яких випадках. В статтях І, II та III підкреслювалося, що мова йде лише про випадки агресії протії договірних сторін з боку європейської держави. В статті IV протоколу підписання уточнялися умови застосування договору. В цій статті нагадувалося, що згідно з проектом Східного пакту поруч з колективним пактом у складі СРСР, Німеччини, Чехословаччини, Польщі і балтійських сусідів СРСР передбачалося укласти договір про допомогу між СРСР, Францією та Німеччиною, в якому кожна з цих трьох держав повинна була зобов'язатися надавати підтримку . тій з них, яка стала б предметом нападу з боку однієї з цих трьох держав. В статті підкреслювалося, що "зобов'язання, викладені в радянсько-французькому договорі про допомогу, повинні розумітися як такі, що діють лише у тих рамках, які малися на увазі у початкове накресленій тристоронній угоді".„ З цього застереження випливало, що фактично франко-радянський договір передбачав лише один випадок І застосування зобов'язання взаємодопомоги агресію проти СРСР або Фракції з боку Німеччини. Далі в статті IV протоколу підписання визначалося, що незалежно І від зобов'язань, що випливають з даного франко-радянського договору, у випадку, якби "одна із сторін стала предметом нападу з боку однієї чи кількох європейських'' держав, не передбачених у вищезазначеній тристоронній угоді, інша договірна сторона повинна буде утримуватися протягом конфлікту від будь-якої допомоги чи підтримки агресору".

Loading...

 
 

Цікаве