WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Основні напрямки зовнішньої політики СРСР в 1933–1939 рр. - Курсова робота

Основні напрямки зовнішньої політики СРСР в 1933–1939 рр. - Курсова робота

В ці дні посилює антирадянську кампанію також фінська преса. Офіціозна "Гельсінгін Сакомат", прагнучи підірвати принцип взаємодопомоги, писала, що мета політики СРСР полягає в прагненні примусити одні капіталістичні держави захищати його від інших капіталістичних держав. В хорі реакційних газет, що прагнули очорнити благородну боротьбу радянської зовнішньої політики за зміцнення миру, найвищі ноти брала американська газета "Балтімор сан", яка договорилася до того, що заявила, нібито франко-радянська угода "наближає Європу до війни".

Німецька дипломатія при допомозі Лондона робить черговий маневр:

12 квітня на конференції в Стрезі обговорювалася проблема Східного пакту. Світова громадська думка в цей час з тривогою констатувала посилення мілітаризації Німеччини. Щоб якось заспокоїти і приспати пильність європейських держав, Берлін вжив демарш. У відповідь на запит Саймона відносно ставлення Німеччини до Східного пакту міністр закордонних справ Німеччини Нейрат повідомив у Стрезу нову пропозицію, а 15 квітня 1935 р. було опубліковане комюніке офіційного німецького агентства про "Ставлення уряду Рейха до запропонованого Східного пакту". Німецький уряд ще раз підтвердив своє негативне ставлення до принципу взаємодопомоги, але погоджувався на колектииний пакт, що базувався б на принципі ненападу, консультацій і непідтримці агресора. Це була пропозиція, висунута Гітлером під час його берлінських переговорів з Саймоном. Якщо врахувати, що Берлін взагалі виступав проти колективного пакту, то даний демарш не можна розцінювати інакше, як певний відступ німецької Дипломатії від старої позиції.[8;307]

Чим можна пояснити цей крок Німеччини? Насамперед, опинившись перед, фактом досягнення принципової угоди про укладення пакту взаємної допомоги між СРСР і Францією, Гітлер відчув загрозу ізоляції. Висунувши пропозицію Східного пакту про ненапад, Берлін прагнув зірвати ізоляцію, що визначилася. По-друге, німецька дипломатія розраховувала, своїм демаршем посилити позиції противників франко-радянського пакту взаємодопомоги у Франції протиставленням йому колективного пакту про ненапад. Характерно, що близька до Герінга газета "Національ Цейтунг" відверто писала, що Німеччина намагається практичними пропозиціями послабити "небезпеку, що випливає з радянсько-чехословацько-французького союзу". По-третє, демарш Берліна, його згода на участь у колективному Східному пакті ненападу був покликаний створити хороше враження на світову громадськість демонстрацією "миролюбності" Німеччини. Хорошу міну Берліна при поганій грі правильно зрозуміли і оцінили в ряді країн. Так, італійська газета "Пікколо", коментуючи демарш німецької дипломатії, писала: "Німеччина, побоюючись ізоляції,, починає відступати". Французька газета "Пті парнз'єн" писала 15 квітня 1935 р.: "Фон Нейрат намітив хитру диверсію, щоб у Стрезі двері не закрилися остаточно для Німеччини. Цікаво, що газета не залишила в тіні і роль англійської дипломатії в маневрі Берліна. "Англійський міністр закордонних справ,— писала газета,— діяв. якомога краще в інтересах свого німецького клієнта і сам порадив йому своєчасно зробити маленьку поступку, щоб внести хитання і нерішучість в кола західних держав".[13;75]

Важливо відзначити, що факт взаєморозуміння Лондона і Берліна в ставленні до проблеми колективної безпеки в Європі і, зокрема, до Східного пакту визнавала і німецька преса. Так, згадувана вже "Національ Цейтунг" писала, що своїм кроком Німеччина намагається зміцнити позицію Англії. Про це ж відкрито писала і "Франкфурте Цейтунг".

Як свідчать відомі тепер документи, громадськість надзвичайно чітко і правильно оцінила роль Англії у демарші Берліна. Сам англійський міністр закордонних справ Саймон в бесіді з німецьким послом у Лондоні Хешем 8 квітня 1935 р. висловлював думку про те, що Німеччина повинна в певній мірі переглянути свою позицію щодо Східного пакту, хоч, як писав у своїй інформації німецький посол, Саймон "прийняв і схвально поставявся до німецького відмовлення від принципу взаємодопомоги. Хеш повідомляв Берлін про те, що ставлення Німеччини до Східного пакту буде обговорюватися у Стрезі і що Саймон побоюється, що безкомпромісна, негативна позиція Німеччини в цьому питанні "могла б привести до того зближення між Францією, Росією та Чехословаччиною, яке Англія не схвалює".[4;155]

Цей документ проливає додаткове світло на справжнє ставлення Англії щодо Східного пакту і франко-радянського пакту. Офіційна лінія англійської дипломатії в цей час начебто свідчила про її прагнення внести свій вклад у справу колективної безпеки в Європі. Закулісна ж англійська дипломатія вживала заходів, щоб не допустити франко-радянського зближення. І якщо Лондон і радив Берліну дещо змінити ставлення до Східного пакту, то це робилося не в інтересах здійснення франко-радянського проекту Східного пакту про взаємодопомогу, що дійсно міг серйозно зміцнити мир у Європі. Колективний пакт про ненапад і консультації, на який за порадою Лондона погоджувалася Німеччина, фактично нічого нового у справу європейської безпеки не вносив, оскільки такий пакт лише повторював би ті зобов'язання, які вже країни взяли на себе за пактом Келлога.[13;76]

Треба визнати, що маневр Берліна все ж певною мірою досяг своєї мети. Демонстрація "миролюбності" Німеччини вплинула на ті кола, які прагнули до змови з Гітлером. Конференція в Стрезі, розглянувши питання про порушення Німеччиною Версальського договору, не прийняла ніяких рішень щодо заходів проти мілітаризації Німеччини, обмежившись лише ще одним "протестом" проти гонки німецьких озброєнь як проти факту, що "заслуговує жалю". "Миролюбний" жест Німеччини, зроблений в період конференції, безумовно, був одним із факторів, що вплинув на рішення учасників. Слід вважати, що посилення хитань Лаваля в справі франко-радянського пакту після Стрези також було в значній мірі обумовлено демаршем Берліна. Після закінчення конференції в Стрезі 15-17 квітня в Женеві проходили франко-радянські переговори, в ході яких вироблявся остаточний проект пакту.

15 квітня 1935 р. Лавалю було вручено радянський проект, а 16 квітня французька сторона запропонувала свій контрпроект, який істотно відрізнявся від радянського. Радянський Союз, прагнучи забезпечити дійовість і ефективність пакту, пропонував включення в пакт зобов'язання про подання обома сторонами негайної (автоматичної) допомоги жертвам агресії. Лаваль же намагався. надати пакту суто формального характеру і настоював на тому, щоб подання допомоги було підпорядковано складній процедурі погодження з Радою Ліги Націй.[13;76]

Факти свідчать про те, що Лаваль, змушений силою обставин продовжувати курс Луї Варту на зміцнення відносин з СРСР, до останнього часу вживав заходи, щоб досягти своєї основної мети: домовитися з Гітлером. Навіть в ці дні, коли вже існувала принципова домовленість про укладення франко-радянського пакту і остаточно вироблявся текст пакту, Лаваль робив спроби домовитися з Берліном. Викриваючи двурушницьку політику Лаваля, прогресивний французький журналіст Пертінакс писав 17 квітня 1935 р. в "Еко де Парі", що Лаваль дає приклад віроломства і нерішучості, оскільки він все ще хитається між Берліном і Москвою, незважаючи на формальні зобов'язання, взяті ним по відношенню до Радянського Союзу та Малої Антанти. Мандрівка до Берліну, як і раніше, залишається нав'язливою ідеєю Лаваля. В ці дні в пресу просочилися відомості про те, що 16 квітня депутат французької палати Ска-піні зустрівся з Ріббентропом, а 17 квітня був прийнятий Гітлером. Одночасно Лаваль підтримував у Женеві постійні контакти з Беком, інформуючи його про хід переговорів з СРСР. Як випливає з листа Бека до Міністерства закордонних справ Польщі від 18 квітня 1935 р., Лаваль 17 квітня повідомив йому, що переговори з СРСР йдуть дуже важко "внаслідок вимог росіян включити до пакту пункт про негайну взаємодопомогу у випадку агресії". Враховуючи різко негативну позицію Польщі щодо принципу взаємодопомоги, неважко уявити, який вплив справляв на Лаваля Бек в Женеві. Все це відбивалося на ході франко-радянських переговорів.[4;156]

Loading...

 
 

Цікаве