WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Основні напрямки зовнішньої політики СРСР в 1933–1939 рр. - Курсова робота

Основні напрямки зовнішньої політики СРСР в 1933–1939 рр. - Курсова робота

Нарешті, історія знала чимало прикладів, коли одна держава топила кораблі іншої, встановлювала морську блокаду берегів іншої держави, тобто здійснювала агресивні дії, хоча й не вела війни у звичайному розумінні цього слова.

Радянська делегація 6 лютого 1933 р. винесла на обговорення міжнародної конференції по роззброєнню проект декларації про визначення нападаючої сторони. Проект давав чітке визначення поняття агресії. Агресо--ром повинна визнаватись держава, яка перша вчинить одну із таких дій:

а) оголосить війну іншій державі;

б) введе свої війська на територію іншої держави, хоча б і без оголошення війни;

в) бомбардує сухопутними, морськими або повітря-ними силами територію іншої держави або свідомо атакує її кораблі чи літаки;

г) висадить або введе в межі іншої держави без дозволу уряду сухопутні, морські або повітряні сили чи порушить умови такого дозволу, зокрема щодо часу або розширення району їх перебування;

д) встановить морську блокаду берегів або портів іншої держави.[4;148]

У цім проекті підкреслювалося, що ніякі політичні, стратегічні чи економічні міркування не виправдовують напад на іншу державу. Не виправдовують напад ні внутрішнє становище держави (революційний і контрреволюційний рух, громадянська війна, встановлення того чи іншого політичного, економічного, соціального ладу тощо), ні дії і розпорядження будь-якої держави (порушення міжнародних договорів, розрив дипломатичних або економічних відносин, відмова від боргів, прикордонні інциденти і т. ін.). У радянському документі передбачалося також, що на випадок мобілізації або концентрації якою-небудь державою значних збройних сил поблизу кордону, держава, якій загрожують такі дії, може застосувати дипломатичні та інші засоби для мирного розв'язання конфліктів, а також вжити у відповідь аналогічні кроки військового характеру, не переходячи, однак, кордону.

Радянська делегація пропонувала включити принципи такої декларації в текст майбутньої конвенції про безпеку і роззброєння або в спеціальну угоду, яка становитиме невід'ємну частину названої конвенції.

М.М. Литвинов, пропонуючи текст декларації про визначення агресії, підкреслив, що радянська делегація готова вислухати зауваження, внести поправки і додатки до своїх пропозицій, оскільки справа не в деталях, а в прийнятті державами основних принципів, що лежать в основі цього документу. Основні принципи декларації полягають "у проголошенні недоторканності встановлених і визнаних кордонів будь-якої держави, великої чи малої, в запереченні за кожною державою права втручання в справи, в розвиток, в законодавчу діяльність і адміністрацію іншої"

Таким чином, проект декларації, висунутий радянською делегацією, був документом великого міжнародного значення. Він не тільки визначав поняття агресії, розкриваючи як відкриті, так і замасковані її форми, але й проголошував принципи мирного співіснування держав. Радянський, Союз звертав увагу світової громадськості на необхідність вести рішучу боротьбу проти актів замаскованої агресії, щоб не допустити відкритої війни.

Всі, кому була дорога справа миру, оцінили проект декларації як важливий внесок Радянського Союзу у боротьбу за загальну безпеку. Позитивно оцінили радянські пропозиції і ряд буржуазних газет. Так, французька "Ер-нувель" назвала радянське визначення агресора "талановитим і точним". Своєрідною була реакція деяких американських газет. "Стеит газетт", що виходила в Нью-Джерсі, писала: "Більшовики повинні перестати уявляти, що метою конференції по роззброєнню є мир", а газета "Сітізен" .(штат Конектікут), підкресливши, що Радянський Союз настоює на забороні будь-якої агресії, заявила: "Росіяни, очевидно, розуміють буквально зобов'язання про відмовлення від війни, взяті на себе країнами" (учасники пакту Бріана—Келло-га.—В. Б.).[5;114]

Обговорення радянського проекту конвенції про агресора в комітеті безпеки викликало гострі дебати і затягнулося на кілька місяців. Змушені рахуватися з думкою світової громадськості навіть вороги радянських пропозицій не могли відкрито виступити проти проекту конвенції, але кожного разу під час обговорення висували якісь зауваження, намагаючись зірвати її прийняття. Представник Англії Антоні Іден намагався довести, ніби точне визначення агресії взагалі неможливе. Представник Німеччини висловлював сумніви з приводу того, чи слід давати надто "жорсткі" критерії для визначення поняття агресора, а японський делегат Яда туманно заявив, що для його остаточного визначення "треба врахувати в цілому всі проблеми, що є предметом конфлікту". [21;307]

У результаті наполегливої боротьби радянській делегації на початку травня вдалося добитися прийняття першої частини свого проекту, в якій йшлося про визначення поняття агресії, проте комітет безпеки відхилив другу частину, яка містила список мотивів, що не можуть виправдати напад на іншу державу.

Радянська делегація не склала зброї. Ряд делегацій поставили питання про нове обговорення радянського проекту. 17 травня 1933 р. радянський проект конвенції був прийнятий комітетом безпеки одноголосно. Лише представники Німеччини і Іспанії утримались, а англійський делегат був відсутній.

Однак організатори конференції, щоб провалити радянський проект, під різними мотивами відкладали остаточне прийняття декларації про визначення поняття агресора на пленарному засіданні конференції. Характеризуючи позицію імперіалістичних держав щодо радянської пропозиції про визначення агресії, Анна Стронг писала: "Оскільки більшість імперіалістичних країн звикла доставляти собі насолоду такими актами агресії проти слаборозвинутих країн, радянське визначення було провалено конференцією по роззброєнню...".

Чим далі, тим виразніше ставав факт тупцювання на місці конференції по роззброєнню. У березні 1933 р. Англія висунула новий план. Це був 57-й і останній проект, представлений країнами на конференції. Він мав ряд істотних недоліків, які робили його неприйнятним. Досить вказати на те, що план встановлював цифри — норми збройних сил тільки європейських держав і то не всіх. Зрозуміло, що в умовах розпалювання в Азії імперіалістичною Японією небезпечного вогнища війни, ставити питання про скорочення збройних сил тільки європейських держав означало свідомо пропонувати мертвонароджений проект.

Політична обстановка в Женеві ще більш загострилася в результаті демонстративного залишений Німеччиною конференції по роззброєнню і виходу її з Ліги Націй у жовтні 1933 р. після того, як в ході обговорення англійського плану було поставлено питання про недопущення збільшення німецьких озброєнь. Цей крок, здійснений за прикладом Японії, означав, що фашистська мімеччина прагне розв'язати собі руки для гонки озброєнь і здійснення своїх агресивних планів.

Важливо зазначити, що ряд членів німецького уряду висловлювали Гітлеру свої побоювання щодо можливих акцій з боку Ліги Націй у зв'язку з виходом Німеччини. Але ні Англія; ні Франція, ні інші члени Ліги не реагували належно на демонстративний жест фашистської Німеччини. Гітлер говорив з цього приводу своїм міністрам: "Ситуація розвивалася так, як і передбачалося. Погрожувальні кроки проти Німеччини не були здійснені і не передбачаються... Критичний момент, очевидно, пройшов". Так поступово фашистський агресор усвідомлював безкарність своїх дій.[12;430]

У тривожних умовах зростаючої фашистської загрози в травні — червні 1934р. відбулася остання сесія конференції по роззброєнню. У виступах делегатів відчувалися нотки песимізму з приводу безрезультатних підсумків тривалої роботи конференції. На цьому фоні невпевненості і розгубленості одних буржуазних дипломатів і пропозицій інших закрити конференцію контрастно прозвучали заклики радянської делегації продовжити зусилля для зміцнення загальної безпеки іншими засобами. Саме Радянська країна пропонувала корінне розв'язання цієї проблеми шляхом повного роззброєння. Радянська делегація не раз підкреслювала, що СРСР готовий піти і на часткове роззброєння, аби зрушити з місця життєво важливу проблему. Проте хід роботи конференції протягом 1932—1933 років виявив серйозні розходження позицій представлених на ній держав. Досить сказати, що по жодному з питань конференції не було прийнято, не тільки конкретних рішень, але навіть теоретичних формул, на яких зійшлися б усі делегації.[21;308]

Loading...

 
 

Цікаве