WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Основні напрямки зовнішньої політики СРСР в 1933–1939 рр. - Курсова робота

Основні напрямки зовнішньої політики СРСР в 1933–1939 рр. - Курсова робота

Сам факт прийняття в міжнародну організацію капіталістичних держав соціалістичної Радянської країни знаменував собою новий тріумф політики мирного співіснування.

Внаслідок вступу СРСР до Ліги Націй була реалізована важлива складова частина проекту Східного пакту.

У вересні 1934 р. після тривалих проволочок, погодивши свої позиції, офіційні відповіді на франко-радянські пропозиції про утворення Східного пакту дали нарешті останні два з передбачених його учасників — Німеччина та Польща. Характерно, що ці дві країни дали відповіді майже одночасно, що також свідчить про співробітництво і погодження дій німецького та польського урядів.[8;516]

7 вересня 1934 р. у Женеві в бесіді з Луї Барту Бек дав негативну відповідь на пропозицію взяти участь у Східному пакті. В меморандумі від 8 вересня офіційну відповідь дала Німеччина, а 27 вересня — польський Уряд.

Позиція Німеччини, що була викладена в її меморандумі від 8 вересня, мало чим відрізнялася від того, що раніше висловлювали керівники німецької дипломатії відносно системи колективної безпеки в Європі. В меморандумі підкреслювалося, що Німеччина готова підписати довгострокові пакти про ненапад з усіма своїми сусідами, але не може взяти участь в будь-якій міжнародній системі безпеки доти, доки держави не визнають за Німеччиною рівноправ'я в галузі озброєння. Німецький уряд взагалі ставив під сумнів можливість здійснення запропонованого проекту і висував до нього ряд зауважень, намагаючись виправдати свою негативну позицію. Німецька сторона не погоджувалася, зокрема, з тим, що в пакті повинні взяти участь саме вказані вісім країн, що Франція виступатиме в ролі гаранта пакту. В кінці меморандуму Німеччина пропонувала в разі продовження переговорів про колективний пакт замінити в ньому принцип взаємодопомоги принципом ненападу. Іншими словами, Берлін прагнув всілякими засобами зірвати створення системи колективної безпеки а в разі невдачі принаймні витравити її ефективну основу, якою був, безумовно, принцип взаємодопомоги у боротьбі проти агресора. Як свідчать відомі тепер документи, Берлін висував принцип ненападу лише з метою якось скрасити свою негативну позицію щодо популярної ідеї колективної безпеки.[30;182]

В інструкції від 3 вересня 1934 р., надісланій німецьким посольствам в Англії, Франції, Італії, СРСР, Бюлов писав, що Німеччина, як і раніше, залишається противником Східного пакту. Він підкреслював, що передаючи німецький меморандум урядам, при яких посли акредитовані, треба мати на увазі, що навіть на паралельні переговори про рівноправ'я Німеччини в галузі озброєння і про Східний пакт Берлін не піде, що тільки після визнання доозброєнь Німеччини може йти мова про пакт. Бюлов дав вказівку послам всілякими засобами уникати будь-яких конкретних дискусій про Східний пакт. Розкриваючи справжні плани Берліна, Бюлов пояснював німецьким послам, що викладені в кінці меморандуму пропозиції про нові форми угод в галузі безпеки мають на меті лише пропагандистський маневр. "Ми самі,— писав він,— не маємо намірів пропонувати переговори про Східний пакт в тій чи іншій формі".

Характерно, що негативна за змістом і демагогічна ПОРР, уоі. III, р. 397 за формою відповідь фашистської Німеччини, що мала на меті зірвати укладення ефективної системи колективної безпеки в Європі, прийшлася до душі американській дипломатії. Коментуючи німецьку відповідь, американський посол у Берліні Додд у листі до державного секретаря писав, що "німецька нота — відшліфований і талановитий документ".[8;518]

Берліну не вдалося обдурити світову громадськість. Впливова французька газета "Тан", коментуючи в передовій статті німецький меморандум від 8 вересня, писала, що спроби Німеччини протиставити Східному пактові двосторонні пакти про ненапад не можуть будь-кого збити з пантелику. "Двосторонні договори про ненапад,— писала "Тан",— недостатні для того, щоб стабілізувати ситуацію в певному районі Європи. Справжніх гарантій безпеки не можна добитися інакше, як при допомозі регіональних пактів про взаємну підтримку, що передбачали б конкретні зобов'язання для всіх учасників і, що особливо важливо, передбачали б санкції проти будь-якого порушення цих зобов'язань. Німеччина не хоче цієї системи тому, що вона бажає зберегти повну свободу дій по відношенню до прибалтійських країн, Чехословаччини і навіть Польщі, всупереч німецько-польській угоді". Цікавою була реакція польської преси на німецький меморандум. Орган урядового блоку "Кур'єр польські" писав 12 вересня 1934 р., що теоретичні аргументи, висунуті Німеччиною проти Східного пакту, служать лише прикриттям практичних намірів. Німеччина не погодиться з пактом, який зв'язав би свободу німецької політики на сході Європи. А польська газета "АБЦ" надрукувала спеціальну статтю під недвозначним заголовком "Третя імперія не хоче безпеки на Сході". Такий тон польської преси відбивав боротьбу думок серед польської громадськості, частина якої усвідомлювала зростаючу загрозу з боку фашистської Німеччини, незважаючи на існування польсько-німецького пакту про ненапад. І все ж у польській політиці перевагу брала лінія Бека — Пілсудського, які робили ставку на змову з Гітлером. Це яскраво відбилося у відповіді польського уряду про його ставлення до Східного пакту, яку Бек направив Луї Варту 27 вересня 1934 р. Слідом за Німеччиною Польща висловлювалася на користь двосторонніх пактів про ненапад, а не за колективний пакт. Що ж до пропонованого проекту Східного пакту, то польський уряд виcунув ряд умов. Насамперед підкреслювалося, що, коли Німеччина не візьме участі, Східний пакт не може бути здійснений. Таким чином, доля створення системи колективної безпеки в Європі ставилася польським урядом у цілковиту залежність від позиції фашистської Німеччини. При умові, якщо Німеччина погодилася б взяти участь у Східному пакті, Польща залишала за собою право включити в текст пакту статтю про те, що польсько-німецький пакт про ненапад залишається основою відносин між Польщею і Німеччиною. Польський уряд заявив також, що він не може взяти на себе зобов'язання щодо таких країн, як Чехословаччина і Литва, що планувалися як учасники Східного пакту. Аналіз відповіді Польщі показує, що вона відхиляла запропонований проект колективного пакту і головну мету вбачала в зміцненні співробітництва з фашистською Німеччиною.

1.2Конференція про розброєння

У 1933—1935 рр. радянська дипломатія активізує свою діяльність, відшукуючи нові ефективні засоби зміцнення загального миру.

Це, однак, не означає, що в нових умовах були здані в архів всі старі методи боротьби за мир. Радянський Союз продовжував, зокрема, докладати зусиль для нормалізації мирних взаємовідносин з капіталістичними державами шляхом встановлення дипломатичних відносин, укладення і продовження строку дії пактів про ненапад. Важливим напрямом радянської зовнішньої політики у 1933—1935 рр. залишалася боротьба за роззброєння.

Проблемі роззброєння Радянський Союз завжди надавав величезного значення, вважаючи, що людство може бути повністю гарантоване від війни лише у разі відсутності озброєнь. "Ми завжди були переконані і тепер переконані в тому,— заявив на конференції по роззброєнню нарком закордонних справ СРСР 6 лютого 1933 року,— що найкращою, якщо не єдиною, гарантією безпеки для всіх Націй було б повне роззброєння або хоча б максимально можливе скорочення озброєнь".[4;146]

Активну діяльність, спрямовану на припинення небезпечної гонки озброєнь, розгорнула радянська делегація на міжнародній конференції по роззброєнню, яка проходила в Женеві в 1932—1934 рр. На конференції було представлено 60 держав: всі члени Ліги Націй (55 країн) і ряд держав, що на той час не входили до Ліги, в тому числі СРСР і США.

Вже на першому етапі конференції, в 1932 р. в основному з'ясувалися позиції її учасників щодо проблеми роззброєння. Змушені під тиском світової громадськості взяти участь у роботі конференції представники капіталістичних країн на словах виступали за роззброєння і зміцнення миру, а на ділі топили життєво важливу проблему в морі заплутаних і нездійсненних паперових проектів і пропозицій.

Франція висунула план, основний зміст якого зводився до створення міжнародної армії при Лізі Націй і укладення нових договорів і союзів. Таким шляхом, використовуючи свій вплив у Лізі Націй, Франція прагнула зміцнити свої позиції в Європі за рахунок інших європейських держав. Німеччина вимагала рівноправ'я в озброєнні і перегляду версальських конвенцій. Італія підтримувала німецькі претензії і займала негативну позицію щодо загального напрямку роботи конференції. Англія не займала чітко окресленої позиції. Англійська делегація, як правило, виступала з компромісними пропозиціями і зрештою висувала або легко приймала формули, що не суперечили французькій концепції і відкладали розв'язання проблеми роззброєння. Англія пропонувала, зокрема, знищити підводний флот, що зміцнило б її позиції на морі. Сполучені Штати виступили на конференції з рядом пропозицій, що стосувалися головним чином сухопутних сил. Центральною пропозицією американської делегації був план пропорціонального скорочення озброєнь. США обходили питання про контроль і, як правило, голосували з англо-французькою більшістю.

Loading...

 
 

Цікаве