WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історіографія досліджень голодомору - Курсова робота

Історіографія досліджень голодомору - Курсова робота

На думку більшовицького керівництва, основним економічним завданням колективізації було забезпечення промислових центрів необхідною сільськогосподарською продукцією та сировиною. а також робочою силою з села. Політичним же завданням була негайна ліквідація „ ворожих класів:'. Навіть за оптимальних умов заміна одних форм організації виробництва (індивідуальних) принципово іншими (колективними) призводить до тимчасової дезорганізації даного сектору економіки. В Радянському ж Союзі така зміна не була забезпечена ні технологічними поставками нової техніки, ні ідеологічно - ефективною пропагандою переваг колективних форм виробництва Крім того, становище погіршувалося тим. що темпи переходу були прискореними. Єдине. що більшовики зробили належним чином, була політична підготовка до колективізації. Шляхом репресій, виселення та знищення ..куркулі" та ..підкуркульники" були ліквідовані як клас. Таким чином було ліквідовано можливих найактивніших організаторів опору колективізації. Як зазначав

М. Івницький, „ ліквідація „ куркульства" як класу, в результаті якої найбільш дієздатний і працелюбний прошарок селянства було експропрійовано і значну його частину депортовано , призвела до падіння сільськогосподарського виробництва". Але основною причиною падіння сільськогосподарського виробництва українські дослідники вважають нездатність колгоспів організувати ефективне виробництво, що зазначив С. Кульчицькій у своїй статті „ Криза колгоспного ладу".

Більшовицьке керівництво не бачило (або не бажало бачити) об'єктивних передумов продовольчої кризи, розцінюючи неефективну роботу колгоспів як результат саботажу селян, Крім цього. Сталіну було відомо про нищення реманенту. худоби самими селянами, „які не бажали віддавати своє добро, нажите важкою працею". О.Д Бойко повідомляє, що „ за період 1929-1932 рр. В Україні поголов'я великої рогатої худоби скоротилося на 41%, коней - на 33,3%, свиней - на 62,3%; овець на 74%. Річний валовий збір зернових культур в СРСР 1933 і 1934 рр. Становив 680млн ц (найнижчі показники після голодного 1921 р.)". Це сприймалося більшовиками як боротьба селянства проти радянської влади. С. Кульчицький зазначає, що „ опір селянства відбувався в різних формах. Цей опір був абсолютно неорганізованим, але його сила полягала в масовості". 3 огляду на це Сталін вирішив зробити крок назад. 2 березня 1930 року було опубліковано його статтю "Запаморочення від успіхів" де у „ перегинах" у процесі колективізації він звинуватив владу на місцях. Зразу після цієї публікації почався масовий вихід селян з колгоспів, щоправда селян „ випускали на волю" без худоби, реманенту, їм виділялися лише гірші землі, в той час коли колгоспники мали певні пільги, але вже восени 1930 року у колгоспах залишилося менше третини селянських дворів. У вересні 1930 року вийшла директива, у якій ЦК ВКП(б) наказував завершити колективізацію вирішальних сільськогосподарських районів протягом 1931 року. Це означало прискорення колективізації на Україні. яку завжди вважали всесоюзною „ житницею". Тільки протягом 1930 року було депортовано близько 75 тисяч селянських родин. За роки суцільної колективізації було експропрійовано понад 200 тисяч селянських господарств, Хоча у 1930 році вже було проведено кампанію проти ..куркулів", на грудневому пленумі ЦК КП(б)У було вирішено провести повторний „нещадний наступ на глитая по всьому фронту". Але цей наступ , за словами С. Кульчицького. не обов'язково означав розкуркулення. Рекомендувалося наступати на нього хлібозаготівлями і... посиленням оподаткування. Наступали на тих, хто не давав згоди на колективізацію. Саме їх оголошували куркулями".

На Україні більшовики вживали особливо жорстоких засобів для придушення опору селянства колективізації. На це було декілька причин. По-перше, Україна була дуже важливим сільськогосподарським регіоном - „ житницею" СРСР. Зрив колективізації в українському селі означав би загострення продовольчої кризи; яка з'явилася раніше - після переходу до колективних форм виробництва, а також втрату Москвою контролю над стратегічно важливим регіоном. Це, в свою чергу, означало б зрив прискореної індустріалізації: чого більшовики допустити не могли. По-друге, більшовицькі керівники мали досвід громадянської війни, коли українське село проявило здатність до самоорганізації з метою опору. Тепер, коли маси селян були невдоволені колективізацією,

репресіями та виселеннями, вони могли знову піднятися зі зброєю в руках на боротьбу з радянською владою. чому більшовики прагнули запобігти шляхом повторних репресій, надмірних хлібозаготівель та інших засобів. По-третє, Україна була пограничною зоною і мала б стати плацдармом розгортання другого етапу світової революції, 3 огляду на це Москва прагнула придушити всілякий рух опору на цій території, поставити Україну під повний контроль українське село являло собою базу, яка постійно породжувала націоналістичні настрої. Внаслідок притоку колишнього сільського населення до промислових центрів. націоналістичні настрої могли в перспективі поширитися і серед міського населення. Таким чином, від успішної суцільної колективізації України залежало вирішення продовольчої та сировинної кризи, насичення промислових центрів робочою силою з села та придушення національного руху в українському селі. Для цього більшовики не застосували свої звичайні засоби (розстріли, каральні експедиції), тому що боялися масового збройного опору. Ю. I. Шаповал пише, що „ влада добре пам'ятала масштаби селянського спротиву в Україні у 1930-1931 р.р. коли проти „ великого перелому" воювали цілими селами, бо хто ж віддає зароблене просто так". У вересні 1932 року Сталін писав до Кагановича: „ Якщо не візьмемся тепер же за виправлення положення на Україні, Україну можемо втратити... Поставити собі за мету перетворити Україну у найкоротший строк на справжню фортецю СРСР...". I Москва вирішила застосувати терор голодом. Якщо продовольча криза в СРСР мала об'єктивні передумови, то голодомор на Україні 1932-1933 роках був штучним, організованим Москвою з метою упокорення українського села.

Аналіз постанов ЦК КП(б)У та ЦК ВКП(б), законодавчих актів РНК УСРР та СРСР за1929-1933 роки дають нам можливість стверджувати, що голодомор 1932-1933 років був влаштований більшовиками штучно з метою упокорення селянства,,проведення суцільної колективізації українського села та придушення українських національних сил. В. I. Марочко пише, що „збереглося чимало документів політбюро ЦК КП(б)У, радянського уряду... які можна зважати такими, що підтверджують спрямовану та обґрунтовану політику самого геноциду в усіх його проявах: масове винищення етнонаціональних та релігійних груп населення в Україні. депортація за класовими та національними ознаками, навмисне застосування репресій проти українців та інших національностей, ліквідація інтелігенції, штучне переселення представників інших націй з Росії до українського села тощо".

20 листопада 1932 року уряд УСРР видав постанову „ Про заходи посилення хлібозаготівлі", виконання якої призвело до позбавлення українських селян продовольства і, як слідство з цього до масового голодомору. 21 листопада Раднарком УСРР провадив подвійне оподаткування так званих „ індусів" - індивідуальних селянських господарств. Це свідчить про навмисне і свідоме створення умов для виникнення голодомору на Україні, тому що і уряду УСРР, і уряду СРСР було відомо про ситуацію на селі і більшовицькі керівники усвідомлювали наслідки своїх постанов та розпоряджень. Функції статистиків та інформаторів виконували органи ДПУ, які надавали об'єктивні дані про масштаби та характер соціальної катастрофи на селі. Виходячи з цього, ми маємо всі підстави визнати неприйнятною версію проте, що голодомор був слідством помилок. прорахунків або недбальства радянського керівництва. В листі до Шолохова Сталін писав, що „ хлібороби... проводили... саботаж і не проти були залишити робітників, Червону Армію без хліба. Той факт що саботаж буз тихим та ззовні невинний (без крові), - цей факт не міняє і того, що поважні хлібороби вели „ тиху війну" з Радянською владою. Війну на змор, дорогий товариш Шолохов". Це показує відношення радянського керівництва до селянства, коли невиконання ним завищених планів хлібозаготівель сприймалося як об'явлення війни, саботаж.

У постанові „ Про заходи посилення хлібозаготівлі" зазначалося що потрібно „ припинити видачу будь-яких натуральних авансів по всіх колгоспах, що незадовільно виконують плани хлібозаготівель". Ті колгоспи, які вже видали натураванси, повинні були організувати повернення селянами назад "незаконно розданого хліба". Тобто більшовики позбавляли колгоспників хліба, а тих, хто не пішов до колгоспу, обкладали величезними податками. Торгівлю зерном було заборонено, зерно фактично вилучалося з сімейного ужитку. 6 грудня 1932 року Раднарком УСРР разом з ЦК КП(б)У видали постанову „ Про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі". До деяких українських сіл урядом було застосовано особливі заходи:

Loading...

 
 

Цікаве