WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історіографія досліджень голодомору - Курсова робота

Історіографія досліджень голодомору - Курсова робота

Міністерство освіти України

Тема:

"Історіографія досліджень голодомору"

Виконала:

Учень К.з "НСЗШ I – III ст. № 24"

10-А класу

Міхневич Марія

Нікополь – 2008р.

Питання про причини голодомору на Україні є одним з найскладніших і водночас одним з найважливіших питань новітньої української історії. Цією проблемою займались і займаються не тільки українські та російські, але також і чисельні західні історики. На сьогоднішній день серед науковців світу одностайної думки щодо причин голодомору немає.

До кінця 1980-х років проблематикою визначення причин, масштабів та наслідків голодомору займалася тільки західна історіографія. Це пояснювалося тим, що до того часу радянській історичній науці в цілому і українській зокрема було заборонено вивчати це історичне явище, бо радянський уряд не визнавав самого факту голоду на Україні у 1932-1933рр. Більшість західних істориків схиляється до думки, що основними причинами голодомору були національно-політичні чинники. Перше значне дослідження голодомору провів У. Чемберлен, який назвав голодомор засобом національної політики більшовиків, свідомо вжитий для того, щоб зламати опір українського селянства колективізації. Видатний історик Джеймс Мейс вважає голодомор московським інструментом пригнічення національних почуттів українського селянства, яке було основним носієм національних рис українського народу. Крім цього, більшовики мали всі підстави вороже ставитися до селянства, бо, як зазначає у своїй статті „Політика голодомору" Дж. Мейса поки пролетаріат... грабує награбоване, експропріює експропрійоване..., селянам тим часом є що втрачати - землю, насамперед, нажите власною працею і успадковане від предків господарство тощо".

Аналогічної думки дотримується і Роберт Конквест, автор першорядного дослідження про голод „Жнива скорботи. Совєтська колективізація і терор голодом". У своїх працях він доводить, що голо; був влаштований більшовиками насамперед для того, щоб зламати український націоналізм. осередком якого вважалося селянство,

Проблема голодомору не залишилася проблемою власне істориків, тому що її було залучено західними державами до ідеологічної боротьби з СРСР. Так, у 1983 році американський уряд висунув на перший план у боротьбі з СРСР права людини^ що надало цій темі більше політичного змісту. Але зайва політизація, використання історичної науки в політичній боротьбі не сприяли об'єктивному аналізу даного історичного явища. До сих пір західна історіографія, яка зробила значний внесок у вивчення проблеми голодомору 1932-1933 рр., дотримується думки про те, що голод був результатом цілеспрямованих дій більшовицького уряду направлених на знищення селян-українців. Серед західних істориків є і прибічники поглядів Стефена Віткрофта (Мельбурнський університет), який вважав голод результатом політичних помилок, злочинного недбальства і дуже скрутного економічного становища СРСР, але аж ніяк не результатом цілеспрямованої політики. Російська історіографія 1980-1990-х років не виокремлювала проблеми голоду на Україні, не виявляючи дослідницького інтересу до цього явища. Історики В.П. Данилов, I.Є. Зеленін; М.О. Івнцький та Д.О. Волконогов цілком слушно і аргументовано виділяли основні економічні та соціальні причини голодомору (колективізація, розкуркулення, хлібозаготівлі), Але вони не виходили за рамки інтернаціональної позиції в оцінці географії та масштабів голодомору, цілковито заперечуючи його антиукраїнську направленість. До того ж розбіжності у поглядах російських та українських дослідників набули політичного забарвлення. Так, М.0. Іваницький, один з провідних спеціалістів Інституту російської історії РАН, у одній зі своїх статей висловив підозру, що українська сторона бажає використати трагічні сторінки загальної історії України та Росії для обґрунтування непростих російсько-українських відносин сучасності.

Сьогодні очевидною є необхідність позбутися політичної за ангажованості при аналізі даного історичного явища та об'єднати існуючі гіпотези.

Першими українськими дослідниками, які займалися питанням про причини голодомору були представники української діаспори: М. Вербицький, 0. Второпай, В. Гришко, В. Давиденко та інші. Публікуючи велику кількість розвідок і матеріалів стосовно голодомору, вони намагалися дати відповідь на головне питання - які причини голодомору і хто в ньому винен. Вони вважають. що основним завданням організованого більшовиками голодомору було якщо не винищення, то всебічне ослаблення, упокорення української нації.

В українській радянській історіографії вперше поставив питання про голод С.В. Кульчицький. Він вбачає у голодоморі насамперед найбільш жахливий каральний засіб, застосований Сталіним проти колгоспників, які зробили спробу добросовісно працювати тільки на присадибній ділянці, а не в громадському господарстві.

Українські дослідники В. Даниленко і П. Бондарчук вважають надмірні заготівлі (а фактично вилучення) зерна у селян прямою причиною голодомору. Дослідники зазначають. що національно-культурний розвиток України за часів українізації викликав глибоке занепокоєння у Москві, яка боялась децентралізації суспільного життя СРСР, по-перше, могутнім каталізатором українізації" в місті виявилось село, яке було базою українізації"...По-друге, у 20-ті роки відбувалась чітка диференціація між двома національними культурами - архаїчною і модерною. Для першої було характерним...існування разом з колоніальною структурою. Інша - модерна і динамічна - була нетерпима до колоніальних структур і намагалася їх знищити, Однією з ознак такої національної культури було гасло Хвильового геть від Москви". В. Даниленко і П. Бондарчук також наголошують на необхідності розглядати більш глибокі причини організованого більшовизмом голодомору. Сталін наголошував на тому, що без селянської армії не буває і не може бути сильного національного руху і що національне питання є питанням селянським. Тобто національна та селянська політика більшовиків е взаємопов'язаними - удар по селянству був лише однією зі складових політики наступу на український національний рух, Отже, на думку дослідників, головною причиною голодомору 1932-1933 років є політика Москви, направлена на підрив та придушення українських національних сил.

Таким чином, цілком слушним є зауваження Дж. Мейса, що можна зрозуміти політику та процеси лише в контексті сукупності (тотальності) їхніх взаємовідносин, в контексті проекту суцільної трансформації суспільства під проводом режиму, який фанатично увірував, що він (і тільки він) володіє науковими" формулами створення утопії".

На основі цієї думки ми маємо звернути увагу саме на першоджерела комуністичної ідеології. Вже у "маніфесті комуністичної партії" Маркса та Енгельса можна знайти деякі пояснення голодомору 1932-1933рр. У „Маніфесті" написано, що селяни ,,не революційні, а консервативні. Навіть більше, вони реакційні: вони прагнуть повернути назад колесо історії", Вже тут ми бачимо вороже ставлення творців комуністичної ідеології до селянства, яке не було схильним до ідеї, що заперечувала приватну власність, в той час коли для селянина своя земля була найціннішим засобом існування. Тобто у „ світлому комуністичному майбутньому " основоположники марксизму не виділяли місця селянам як традиційному класу.

Розглядаючи ситуацію власне в Радянській Росії після 1917 року, ми знаходимо передумови більшовицького терору проти села. Після захоплення влади більшовики почали будувати ідеальне суспільство у відсталій аграрній країні, де сучасний сектор економіки був незначним. Існуюча тоді у Росії промисловість не могла забезпечити модернізацію, тобто перехід сільського господарства на новий технологічний і організаційний рівень індустріального господарства. Більшовики зробили спробу модернізації сільського господарства не еволюційним, а прискореним, суто політичним шляхом - впровадженням комун як нового способу організації сільськогосподарського виробництва. Але в більшості своїй селянство не тільки не підтримало цю спробу більшовиків, але й виступило проти радянської влади зі зброєю з руках. Шляхом поступок (відміна комун і продрозкладки) та терору опір села вдалося зламати. У всіх партійних діячів склалося тверде переконання в тому, що селянство (як і зазначали Маркс з Енгельсом) являється не революційним класом, а потенційним ворогом радянської влади чисельним та досить жорстоким, що продемонстрували події громадянської війни. Про це ще в квітні 1917 року попереджав більшовицьке керівництво Ленін: „Не можна пролетарській партії покладати тепер надії на спільність інтересів з селянством".

Теоретично більшовики мали змогу повільно здійснювати модернізацію села шляхом його технологічної модернізації і поступового перетворення селян в аграрних робітників індустріального тилу. Це потребувало великих капіталовкладень у сільське господарство і часу для „комуністичного перевиховання" селянства. Як зазначила Є. Шаталіна, „вольові ідеолого-політичні, урядово-партійні рішення влади згідно з доктринерськими програмами йшли врозріз із закономірностями об'єктивного процесу соціально-економічного збалансованого розвитку всіх галузей народного господарства". Поступовий, еволюційний варіант розвитку унеможливлювався месіанським характером марксизму взагалі і його російського варіанту зокрема. Метою більшовиків було не будівництво комунізму „у окремо взятій країні", а світова революція. Ленін твердив, що пролетаріат, який переміг у одній країні, повинен „ повстати... проти капіталістичного світу, залучаючи до себе пригнічені класи інших країн... виступаючи у разі необхідності навіть з воєнною силою проти експлуататорських класів та їхніх держав", Сталін, продовжуючи думку вождя пролетаріату, вбачав значення Жовтневої революції в тому, що „ вона складає перший етап світової революції та могутню базу її подальшого розгортання". Дестабілізація економіки та політичного ладу США і західноєвропейських країн внаслідок кризи перевиробництва та світової депресії 1929-1933 рр. спонукала Сталіна прискорити темпи підготовки до другого етапу світової революції. В 1929 році на пленумі ЦК ВКП(б) було вирішено прискорити „ будь-якою ціною" розвиток машинобудування та інших галузей важкої промисловості. I в тому ж році було прийнято курс на форсовану колективізацію, бо сільське господарство було не в змозі забезпечити міста навіть необхідним мінімумом продовольства - з 1928 року в містах було впроваджено хлібні картки. Сталін описував цю ситуацію так. „Основа наших хлібних труднощів полягає в тому, що зріст виробництва товарного хліба іде в нас повільніше, ніж зріст потреб у хлібі... Виробництво товарного хліба росте страшенно повільними темпом". Причиною цих труднощів Сталін вважав те, що в складі народного господарства є елементи, „що не піддаються поки що плануванню. є, нарешті. ворожі нам класи, які не можна подолати виключно простим держплановським плануванням".

Loading...

 
 

Цікаве