WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Голодомор на Дніпропетровщині - Курсова робота

Голодомор на Дніпропетровщині - Курсова робота

Новомосковський район

Зимовченко (Кобзар)

Єлизавета Трохимівна, 1911 р.н.

"Народилася я в селі Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області. Родина в нас була невелика. Я ніде не працювала. В 1930 р. вийшла заміж і була господаркою. В колгоспі з нашої родини працювала лише моя сестра дояркою. За колгосп нічого розповісти не можу, бо я не працювала, а чоловік працював на заводі. Зима 1932-1933 рр. була звичайною. Знаю, що восени 1932р. колгосп зібрав гарний врожай. Голод почався ще взимку. Чоловік получав 1 кг хліба на заводі, тобто по 100 г на іждивенців. Сестру мою розкуркулили, з хати вигнали, інвентар забрали. Їли ми дубову кору, курай, їли те, хто що згребе. Ходили на степ скобкать, але там у нас сумки віднімали й били. Дуже багато людей мерло від голоду. В нашій родині, на щастя, ніхто не помер, але в сусідів за тиждень вісім чоловік вмерло. Випадків людоїдства не було, вірніше, чуток по селу не ходило, але були випадки, що зникали діти. Багато різних комісій ходило по хатах і забирали все. В мене на печі було десять качанів, так і ті забрали. В селі було декілька сімей переселенців, прізвищ не пам'ятаю".

Спогади жительки м. П'ятихатки Бараін Галини Йосипївии ( записані її онукою, Гурою Вікторією, ученицею СШ № 1 ім. С.М. Кірова );

...Це було весною 1933 р. Моїй бабусі було тоді 16 років. Вона жила з батьками у селі Гуляйполе Щорсківського району. У селі був страшний голод. Люди вимирали цілими сім'ями. У моеї бабусі вмерла мати, а батько загинув на війні. ,

До сусідів із міста приїхала дочка, де вона працювала на фабриці, й привезла сім'ї хліба. У них у сім'ї були тільки батько і маленькі братики. Потім люди бачать, що старша дочка не виходить із хати й день, й другий. А їй же треба повертатись на фабрику. Стали питати в дітей і батька, а вони кажуть, що поїхала в місто. Сусіди замітили, що цей батько топить піч у хаті, а варити у всіх уже нічого. Люди стали дивуватись, і сказали про це голові колгоспу. Голова прийшов до того батька з міліцією і почали обшук. У здоровій діжці вони побачили таке, що вжахнулись. Там лежала порубана й засолена старша дочка, що приїхала з міста. Коли цього чоловіка запитали, навіщо вій це зробив, він відповів, що вбив дочку, щоб урятувати від голоду менших синів. Цей чоловік збожеволів, і його забрали до в'язниці, а маленьких синів відправили до інтернату.

Бабуся тоді так злякалася, що пішла жити в сусіднє село до родичів. Щоб не вмерти з голоду, бабуся й інші діти збирали корінці, колоски, лободу, кропиву, дикий щавель. Усе це сушили, терли й пекли хліб, або, як тоді казали, коржі. Ще діти крали у горобців яйця і пекли їх на вогні. Яйця були дуже маленькими, мали страшенно неприємний запах, але діти їли їх один поперед одного, такі вони були голодні. Бабуся казала, що, хто розпухав від голоду, той умирав, а хто був тільки худий, той жив.

Коли люди так голодували, на стації Щорськ, просто під небом, лежали гори зерна і проростали під дощем. Дітей і дорослих, які ходили красти зерно, розстрілювали на місці, охоронці нікого не жаліли.

Бабуся, роіповідаючи мені про ті страшні роки, плакала, говорила, що під час війни не було такого голоду, як у 1933 р..

3 спогадів Прймака Івана Леонідовича, 1924 р. н., жителя с. Городище Павлоградського району Дніпропетровської області.

...Під час голоду ми, діти, ловили ховрахів, варили їх і їли. Тоді я вперше з'їв м'ясо їжака ( воно виявилося дуже гірким ). ...Дорослі розповідали, що в сусідньому селі Межиріч дійсно знайшли людоїдів. Вони торгували людським м'ясом. їх відкрили випадково, бо серед м'яса знайшли чоловічий ніготь... Пам'ятаю голодуючих, які йшли повз нашу хату ( наша хата стояла при дорозі Павлоград — Дніпропетровськ) і просили води чи хліба. Мати завжди виносила те, що мала, так робили і наші сусіди. Батько казав, що у Павлоградському "Заготзерні" під час голоду зерно поливали водою, воно чорніло і проростало, після чого його вивозили у балки і там висипали.

3 спогадів Дороненко Марії Миколаївни, 1918 р. н., жительки с. Златоустівки Апостолівського району Дніпропетровської області.

...Врожай того року був добрий, але його весь вивезли. Голод був страшний. їли все: лободу, ховрахів. Через голод люди в села йшли в міста. Директором школи був тоді Мусій Оскарович Рейдерман. Дуже добра людина - рятував дітей. У школі дітей годували соєю.

3 спогадів Бредуна Антона Тихоновича, 1904 р. н., жителя с. Шевського Магдалинівського району Дніпропетровської області.

...У селі працювали "Червоні валки", "Красный обоз", які відбирали хліб у селян, вимітали з вагонів залишки борошна. Селяни ховали хліб, боялись голоду, закопували в землю, ховали під подушки, в піч. Але все знаходили й відбирали; декого відправляли до тюрми. Голод був штучний, зроблений властями. Урожай 1932 - 1933 рр. був непоганий. Я добре пам'ятаю випадки голодної смерті. Гинули старі і малі, приймаючи тяжкі муки. Я на власні очі бачив смерть своїх рідних, і це страхіття не зітреться з моєї пам'яті до кінця життя. У нашій сім'ї померли батько й матір, їм було по 52 роки. Помер 2-х річний братик і 16-ти річна сестра.

Були в селі випадки людоїдства. В одній сім'ї батько з матір'ю з'їли своїх 2-х дітей. Який це був жах!

Селянин Межовий розповідає, що він народився й виріс у хуторі Гусарському Межівського району Дніпропетровської області.

...Хутір мав 19 господарств. 10 господарств розкуркулили й вивезли на заслання в 1930 р., 5 розкуркулили пізніше і повиганяли з власних хат, решту 4 господарства - переселили до с. Веселого Межівського району, де їх загнали до колгоспу і де в 1933 р, половина з них умерла з голоду.

...У 1933 р., коли я служив у Червоній Армії ( 3-я стрілецька дивізія, Крим ), до мене звернувся червоноармієць В.С. з проханням дозволити йому звернутися до політрука частини. Він показав мені листа з дому, в якому мати повідомляла, що з сім'ї залишилася вона одна. Батько, сестра і брат вмерли з голоду. Я дозволив йому звернутися до політрука Верховського, який відвів його до комісара дивізії. Червоноармієць В.С. більше до мого підрозділу не повернувся. Через 3 дні забрали його особисті речі...

Масових форм голод на Дніпропетровщині досяг наприкінці зими 1933 року. А на 1 березня 1933 р. в області згідно з явно заниженими офіційними даними померло 1 600 чол., а 16 тисяч – опухлих і хворих. При цьому серед постраждалих були активні колгоспники, які виробляли 500 – 700 трудоднів – зароблений ними хліб був вилучений у колгоспів. Особливо важке становище характеризувало Верхньотокмацький, Нововасилівський, Білозерський, Апостолівський, Васильківський, Нікопольський райони.

На голод не тільки ніхто не звертав ніякої уваги, але вважалося антидержавним на нього реагувати. Документи свідчать про те, що обласне керівництво цинічно ставилося до голодування населення на Дніпропетровщині. Яскравим свідченням такої позиції є лист першого секретаря Дніпропетровського обкому партії М. М.Хатаєвича до ЦК ВКП(б), датований початком1933 р.. Там він пише, що "накопичилося вже немало свідчень про окремі факти голодної смерті, опухання, отруєння на грунті вживання в їжу сурогатів. Я менш за все приходжу від цих фактів до хвилювання. За наявності немалої кількості розкраденого хліба у одних по області зараз вже і буде його значна нестача у інших, які менше всього накрали, чи у яких зуміли відібрати накрадене."

Загалом влада цілком свідомо вела боротьбу з селянством. Той же Хатаєвич заявив: "Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!"

Є певні підстави вважати, що голод 1933 р. мав також і національне забарвлення. Він був відповіддю на процеси українізації, які привели до зростання національної свідомості в Україні. Фізичне винищення українських селян штучним голодом привело до руйнування соціальної основи нації. Комуністична влада фактично не визнавала національного питання, вважаючи його частиною селянського питання.

Голод у Росії був набагато меншим, оскільки не був пов'язаний із винищенням селянства як носія національної самосвідомості. Жорстокість хлібозаготівель в Україні під час голодомору спричинила смерть від голоду мільйонів селян.

Процес колективізації означав кампанію проти землі, національності й релігії. Голод при цьому використовувався не стільки для придушення опору селянства (його майже не було), а для підриву самого українського етносу. Влада переслідувала саме фізичне винищення українського населення і підрив можливостей українського народу до протидії російському тоталітаризму. У квітні 1988 р. було створено Дніпропетровське обласне відділення Всесоюзного історико – просвітнього суспільства " Меморіал", що бачить одну з основних своїх задач – у широкому ознайомленні громадян із правдою про сталінські репресії, сталінський геноцид проти народів, встановлення історичної справедливості до його жертв, у вихованні в людей почуття несприйняття диктату, політичної агресивності, у формуванні поваги до особистості людини і її прав.

Література

  1. Братаніч Б.В., Романенко М.І. Історія рідного краю. Дніпропетровщина: Наш край під час Першої світової війни, Національної революції та соціалістичного будівництва. 1914 – 1939 рр. – Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2007. – С.414

  2. Голод 1933 року в Україні. Свідчення про винищування Москвою українського селянства. Дніпропетровськ – Мюнхен, 1993.

  3. Дніпропетровщина. Історія рідного краю. Розробки уроків та позаурочних заходів (5 – 11 кл.): Посібник для вчителів // За редакцією Т.С. Петряєвої.

  4. Народна трагедія. Документи і матеріали про голод 1932 – 1933 років на Дніпропетровщині: Навч. посібник. Дніпропетровськ: ДДУ, 1993. – С.7.

  5. Пащенко А.Я. Проведення суцільної колективізації та організаційно – господарське зміцнення колгоспів (1929 – 1937 рр.). Випуск 10. Дніпропетровськ: Обласне книжне видавництво, 1961. – С. 11 – 20.

Loading...

 
 

Цікаве