WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Голодомор на Дніпропетровщині - Курсова робота

Голодомор на Дніпропетровщині - Курсова робота

Міністерство освіти України

Тема:

"Голодомор на Дніпропетровщині"

Виконав:

Учень К.з. "НСЗШ I – III ст. № 24"

10-Б класу

Чередник

Нікополь – 2008р.

Основною особливістю голоду 1932 – 1933 р. р. було те, що трагедія стала результатом не стільки природних причин, скільки політики влади. Хоча у 1932 р. в Україні й була посуха, її вплив не був настільки великим, щоб привести до голоду. Неврожай був наслідком не погоди, а соціально – економічної ситуації. Жахлива трагедія - голодомор - для українського селянства почалася зі "сталінського стрибка" в індустріалізації та славнозвісної "суцільної колективізації". Загнані в колгосп селяни не бажали працювати задарма на державу. Але колгоспи були зручною формою тотального вилучення продовольства у селян державою. Колективізація була винищенням українського села як основи ринкової економіки та етносу, що розглядалися комуністами як перепона на шляху до соціалістичного будівництва.

Зиму 1931-1932 років селяни України ледве пережили. Для захисту соціалістичної власності ЦВК та РНК СРСР прийняли Закон від 7 серпня 1932 р. "Об охране имущества государственных предприятий, колхозов и кооперации и укреплении общественной (социалистической) собственности", текст якого корегував особисто Й. Сталін. Цей закон був зразком "соціалістичної законності", він передбачав розстріл з конфіскацією всього майна, або, при пом'якшувальних обставинах, позбавлення волі строком до 10 років та конфіскацію всього майна. Амністія по цих справах не була передбачена. У народі цей закон назвали "Законом про п'ять колосків". За неповних п'ять місяців дії цього закону на Дніпропетровщині було засуджено 5215 осіб, з них 174 — до розстрілу. Оскільки Дніпропетровська область не виконала план хлібозаготівель (на 20 вересня 1932 р. план був виконаний тільки на 27 % річного), то колгоспників примусили провести повторний обмолот, а по дворах одноосібників знов пройшли уповноважені і скрізь усе обшукували. У липні 1932р. на черговій обласній нараді з питань хлібозаготівель секретар Дніпропетровського обкому КП(б)У В.Чернявський гостро критикував районне керівництво й голів колгоспів області за їх спроби блокувати виконання плану хлібозаготівель.

"Червоні валки", як називалися тоді обози з хлібом, почали свій рух до зсипних пунктів уже наприкінці липня 1932р. і продовжували його до глибокої зими, коли виконання хлібозаготівельного плану вступило в критичну стадію. Сільське господарство Дніпропетровщини, як і республіки в цілому, знаходилось у такому стані, що не спроможне було справитись навіть із зменшеним планом хлібоздачі.

Багато селян чинило супротив підвищеному плану хлібозаготівель. Від покарання селян партійне керівництво перейшло до покарання районів та сіл, які не виконували план хлібозаготівель. 6 грудня 1932 р. ЦК КП(б)У і РНК УСРР прийняли постанову "Про занесення на "чорну дошку" сіл, котрі злісно саботують хлібозаготівлі. Статус "чорної дошки" означав фактично блокаду селян, які позбавлялися права на виїзд, а оскільки в селі не було продовольчих запасів, вмирали з голоду.

8 грудня 1932 р. газета "Зоря" Дніпропетровського обкому надрукувала список 44 сіл, занесених на "чорну дошку". Першими в списку були села Гаврилівка Межівського району та Вербки Павлоградського району, населення яких повністю вимерло.

Голод на Дніпропетровщині набирав обертів. У січні 1933 р. обласна газета "Зоря" надрукувала постанову Дніпропетровського облвиконкому: "За активне злісне протидіяння виконанню державного плану хлібозаготівель, за розкрадання та псування колгоспного хліба, злісне порушення постанови ЦВК та РНК СРСР від 7 серпня 1932 р., про охорону та зміцнення громадської (соціалістичної) власності, Дніпропетровський обласний Виконавчий Комітет Рад ухвалює: вислати з Дніпропетровської області з конфіскацією всього майна 700 господарств (голів родин разом з родинами) з 27 сіл області.

В інформаційному зведенні Дніпропетровського обкому КП(б)У від 28 лютого 1933 р. на ім'я першого секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора повідомлялося: "Проявления голода по имеющимся в обкоме данным имеют место в 31-м районе области. Количество отмеченных фактов голодовки по области составляет свыше 5 тысяч. Особые проявления фактов голода имеют место в 8-ми районах области. В Ново-Васильевском, Высокопольском и Павлоградском районах отмечены факты, когда группа умерших не была похоронена в течение 10-15 дней".

Із доповідної уповноваженого Межівського району від 6 березня 1933 року: "...случаи голодной смерти увеличиваются. В Петропавловском с/с с 10.02 по 28.02.1933 г. умерло до 50 человек, кроме того, имеются непроверенные сведения о том, что в зтом же сельсовете хороият умерших в огородах без регистрации".

Тривалий голод довів людей до психічних захворювань, до втрати контролю над собою, а це призводило до канібалізму, перші випадки якого були зафіксовані ще в першій половині 1932 року. Незабаром в обласні центри надійшов документ "цілком таємно" всім начальникам облвідділів ДПУ УСРР та облпрокуратури: "всі випадки канібалізму повинні бути вилучені з судів і таємно передані ДПУ". Навесні 1933 року канібалізм набув характеру епідемії. Лише в архіві МВС України зберігаються 73 справи з позначкою "Дніпропетровська область", де кількість притягнутих до відповідальності за цей злочин складає 99 осіб, а жертвами їх стали 93 особи з 25-ти районів області.

У квітні 1933 р. голод охопив практично всю Україну. Дніпропетровська область під час цього голодомору зазнала найбільших втрат: з усієї кількості зареєстрованих в Україні смертей від голоду 70 % припадає саме на нашу область.

У Дніпропетровському історичному музеї ім. Д. I. Яворницького зберігаються документальні джерела (газети, заяви, судові документи, спогади тощо), фотоматеріали, деякі речові докази, які відтворюють окремі сторінки цього трагічного періоду в долі українського селянства. На виставці "Це не повинно повторитися" (зал № 9) та в стаціонарній експозиції музею історії Дніпропетровської області в 1921-1941 рр. (зал №6) представлені свідоцтва, що розкривають жахливу політику тоталітарної влади стосовно свого народу.

Ось деякі із спогадів, взяті із архівів музею.

Верхньодніпровський район

Коваленко (Губенко) Любов Тихонівна, 1923 р. н.

"Народилася я у Криничанському районі Дніпропетровської області в селі Кринички у 1923 р. Голодомор застав мене у селі Адалимово Вільногірського району Дніпропетровської області. Село було невеличке, приблизно з сотнею жителів. Розташоване село на одній вулиці з 35-40 хатками. Церкви у ньому не було. Закінчила я чотири класи, під час голодомору ще не працювала, бо була дівчинкою, але потім робила у колгоспі куховаркою. Колгосп був утворений під час колективізації. Голова колгоспу Іван Вишнюк був наказовим з району, тобто чужий. Щодо подій 1933 року, то врожай того літа був досить високий, але його у всіх позабирали.

Ніяких норм здачі сільгосппродуктів у нас не було, просто приходили люди та й насильно усе забирали, а хто не віддавав, того арештовували. Як і всі у селі, наша сім'я мала присадибну ділянку, на якій того року ми виростили цибулю, моркву, квасолю, горох. А ще я добре запам'ятала, що у 1933 р. був у нас досить добрий урожай картоплі, її не забрали, бо не знайшли. Саме вона і врятувала мене і моїх батьків від голодної смерті. Переселенців не було. А ось голодуючі - так. До нас вони приходили. Такі худі-худі, тощі, як соломина. Ми їм допомагали, як могли.

Голодних смертей у селі не було. Не було й випадків людоїдства. Так що я цього не бачила. У нашому селі була взаємодопомога. Кожен допомагав другому, хто чим міг. Люди любили один одного, поважали".

Верхньодніпровський район

Черниш Марія Семенівна, 1911 р. н.

"Народилася я в селі Підлужжя Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Під час голоду тут і проживала. В селі було десь 40 дворів і одна школа -

4 класи.

Із створенням колгоспу зайшло в звичку забирати в людей зерно, насіння. Спочатку люди зносили самі, бо треба було обсіяти, обсадити землю. Пізніше почали цілі бригади ходити й забирати. Забирали збіжжя до останньої зернини, усю крупу, яка була, картоплю. В 1931 р. хліб вродився не рясно. Частину зерна люди здали в колгосп, а з врожаю 1932-го попало тільки по жменьці. Уже в перший рік ми їли переважно картоплю. Борщ варили в основному з буряків, а замість хліба була печена картопля. Так само харчувалися і восени 1932 р., хоч і вродило її тепер менше. Зерно берегли на дальше. Лише вряди-годи дерли з нього крупу на жорнах, колесах і варили куліш. Він був як святкова страва.

Чим ближче до зими, тим менше було що їсти. Пекли буряки, кабачки. Підкрався голод. Варили чай з м'яти, ромашки. 3 гречаної полови пекли "маторженики" - такі оладки. Ці "маторженики" не можна було пережувати, через силу люди їх ковтали. Боліли животи. Гречаний дух був важкий і ядучий. Люди мучились.

Село пригнітилось. Ні пісні, ні собачого гавкоту. Коли прийшла зима 1933 року, то запасів їжі зовсім не стало. Коні валилися з голоду. Коли яка коняка падала, на неї з сокирами накидались такі ж голодні люди. Вмирали поодинці. Вимирали цілі сім'ї. Люди ставали самі на себе не схожі".

Магдалинівський район

Арчакова (Топка) Ганна Арсеніївна, 1924 р. н.

Топка Ганна Арсеніївна народилася 15 лютого 1924 р. Проживала у селі Топчино Магдалинівського району Дніпропетровської обл. В їхньому селі була церква, потім ії зруйнували. Батьки Ганни працювали у колгоспі, землі в них не було. Але вона пам 'ятає, як родину її подруги розкуркулили.

Хоча урожай у ті роки був гарний, людям нічого було їсти. Забирали все, не тільки колгоспний урожай, а й власний. Люди закопували зерно у землю. Заборонялося навіть збирати колоски з поля. За це судили. У селі зробили сарай, в який поміщали "нарушителів" закону. В їхньому селі був хлопчик-каліка, він не вмів говорити. Одного разу його мати пішла в поле зібрати хоч трохи зерна, щоб нагодувати сина та дочку, але її побачили і забрали у цей сарай-тюрму. Хлопчик до того був наляканий, що занедужав і пізніше помер.

Зима була дуже суворою та сніжною. Батько Ганни пішов у місто та влаштувався на макаронній фабриці, на прохідній. Коли робітники йіпли додому, то кожний давав йому жменьку борошна або ще чогось. Завдяки цьому їхня родина врятувалася від голоду.

Магдалинівський район

Пилипенко (Пархоменко) Мотрона Минівна, 1913 р. н.

Пилипенко (Пархоменко) Мотрона Минівна народилася 22.11.1913 р. в селі Сужено-Варварівка Магдалинівського району Дніпропетровської області.

Loading...

 
 

Цікаве