WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → План Маршалла - Курсова робота

План Маршалла - Курсова робота

2.2 План Маршалла у зовнішній політиці США

План Маршалла, виражений у зовнішній політиці США у формі Програми відновлення Європи після Другої світової війни є яскравим прикладом економічної дипломатії. Його зовнішньополітична історія викликає чималий інтерес. Він займав найважливіше місце в стратегії США в початковий післявоєнний період і являв собою історичний етап розвитку американської зовнішньої політики. Надалі план Маршалла знайшов своє успішне продовження в інших програмах економічної допомоги, механізм якої використовується й донині [12].

Вінстон Черчилль назвав його "найбезкорисливішим актом в історії" [12]. Йосип Сталін вбачав у ньому змову з метою експансії американського імперіалізму в Європу, спустошену війною й — як сподівалася Москва, і побоювався Вашингтон — дозрілу для комунізму. Білл Клінтон у своєму виступі із приводу п'ятдесятиліття плану назвав його "початком шляху, який привів до економічного дива". План Маршалла представляється своєрідним "пам'ятником" епохи "холодної війни", який безпосередньо вплинув на її генезис і в значній мірі визначив сам розвиток міжнародних відносин у наступні роки. Американську ініціативу пам'ятають за її безкорисливість, але вона не була ні наївною, ні такою, що зневажає власні інтереси. Навіть найперші пропозиції Маршалла були явним втіленням політики, що проводиться в інтересах США. Тому план Маршалла іноді називають "акцією, продиктованої надзвичайно освіченим розумінням власних інтересів". Уілл Клейтон, бізнесмен і дипломат, якому, як уважають, належала ця ідея, ратував за неї у світлі "потреб і інтересів народу Сполучених Штатів — нам потрібні ринки, великі ринки, щоб купувати й продавати... а тому дешевше захистити себе економічними засобами, яких у нас цілком достатньо" [7, с.262].

У період з 1948 по 1952 роки план Маршалла був основою всієї європейської політики США й сприяв продовженню реалізації цілей, закладених у доктрині Трумена, були концептуальною й практичною підготовкою до здійснення плану й створенню в 1949 р. НАТО. Він послужив першим важливим щаблем атлантичної інтеграції, у якій США міцно зайняли домінуючу роль, і подальшого розвитку європейської й атлантичної інтеграції. Слід також урахувати в цьому зв'язку, що вже до 1951 р. план Маршалла фактично перетворився в програму надання західноєвропейським країнам американської військової допомоги — програму "Взаємного забезпечення безпеки" [12].

Протягом усієї американської історії економічні фактори традиційно відігравали помітну роль у визначенні національних інтересів США, формуванні зовнішньо-політичних завдань і пріоритетів, а також у використанні різних елементів національної потужності на міжнародній арені. В американській зовнішній політиці домінування економічних інтересів завжди проявлялося більш яскраво, ніж у зовнішній політиці більшості інших країн [12].

Цьому сприяв цілий ряд умов і обставин: тривала ізоляція США від основних світових центрів сили, гарантований географічним положенням високий рівень безпеки, традиційно властивий американцям прагматизм, що виявився й у зовнішній політиці. Якщо в Європі політичні відносини нерідко йшли попереду економічних зв'язків, створювали фундамент для просування економічних інтересів тих або інших країн, то для США, навпаки, характерна була випереджальна економічна експансія, результати якої пізніше закріплювалися у вигляді відповідних політичних і юридичних відносин.

Існує безліч точок зору, що пояснюють економічну експансію США після Другої світової війни [12]. Більшість дослідників посилаються на потреби самих США й країн Західної Європи в забезпеченні безпеки й захисту демократії; деякі пояснюють її з погляду потреб капіталізму в розширенні ринків збуту, експорту й імпорту товарів, необхідності забезпечення захисту інвестицій, тобто мотиви експансії в їхньому розумінні ховаються в економічній сфері. Окремі дослідники посилаються на ряд додаткових факторів, і зокрема на те, що США, подібно будь-який іншій великій державі в історії, були змушено прагнути до проведення такої зовнішньої політики виходячи з особливостей їхньої політичної й економічної системи. В експансії вони бачать саме покликання Америки.

Можна навести чимало прикладів конкретних зовнішньополітичних акцій, спрямованих на підтримку американських економічних інтересів. Органічна єдність інтересів бізнесу із зовнішньополітичними програмами США було і є аксіомою. Менш вивчений інший аспект співвідношення економічної сили й зовнішньої політики США, а саме питання про використання економічних важелів для здійснення зовнішньо-політичних цілей. Іншими словами, питання про те, як, у яких формах і з якою ефективністю американська економіка обслуговує американську політику. Теоретично економічна міць є більш зручним інструментом зовнішньої політики, ніж багато традиційних інструментів, зокрема військова сила [11 с.31].

Досвід післявоєнних десятиліть свідчить про те, що всі більш-менш великі досягнення американської зовнішньої політики спиралися на міцний економічний фундамент. Так, політика формування післявоєнної системи міжнародних відносин, яку можна вважати в цілому успішною, містила в собі як економічний компонент план Маршалла для країн Західної Європи, програму стабілізації для Японії, розширення американських капіталовкладень у Латинській Америці, створення системи впливових міжнародних економічних організацій — МВФ, ГАТТ, МБРР. Зокрема, документи держдепартаменту містять свідчення того, що США в рамках плану Маршалла цілеспрямовано використовували економічну допомогу для того, щоб стимулювати в політичній сфері об'єднавчі тенденції в Західній Європі й, у такий спосіб переборовши протиріччя між європейськими національними державами, зміцнити, стабілізувати капіталістичну систему в цілому [11 с.31].

Тому план Маршалла сприяв досягненню основних цілей Вашингтона з недопущення виникнення економічної кризи усередині США в результаті надлишку виробленої в роки війни продукції, забезпечивши її експорт на ними ж створений західноєвропейський ринок; відновленню Західної Європи з метою протиставлення західного блоку для боротьби з Радянським Союзом, її об'єднанню й недопущенню влучення в сферу його впливу; створенню світової системи вільної торгівлі й світу "відкритих дверей", і став "поворотним моментом в історії для досягнення американського лідерства у світі" [11 с.34].

2.3 Сутність та завдання „Плану Маршалла". Учасники „Плану Маршалла"

„План Маршалла" – це програма широкомасштабної економічної допомоги країнам Європи, розореним Другою світовою війною, - став, імовірно, найбільш вдалим зовнішньополітичним експериментом США. План отримав свою назву від імені державного секретаря США Джоржа Маршалла. Однак його реальним автором був президент Гаррі Трумен. Рішення назвати проект ім'ям держсекретаря було прийняте з тактичних міркувань: Трумен, на відміну від Маршалла, не користувався підтримкою у Конгресі США, який повинен був затвердити асигнування на відновлення Європи [3, с.57].

Попередницею „Плану Маршалла" була „Доктрина Трумена", прийнята у березні 1947 року, котра передбачала надання економічної допомоги Туреччині, Греції та пізніше Італії. „Доктрина Трумена" стала відповіддю на прихід до влади комуністів у Східній Європі. Греція, у якій шла громадянська війна, і Туреччина також були під тиском СРСР, але після отримання допомоги, комуністи у цих країнах програли вибори [3, с.58].

У червні 1947 року Маршалл оприлюднив свій план, що викликав бурхливе погодження європейців, але неоднозначну реакцію в США. Критики стверджували, що реалізація подібного проекту негативно відзначиться на економіці США. Прихильники, головним з яких був Трумен, доказували, що США багаторазово виграє у результаті реалізації цього плану, особливо за рахунок пожвавлення міжнародної торгівлі та інвестицій [4, с.134].

Частково реалізації „Плану Маршалла" сприяв Радянський Союз. У 1947 році пройшли переговори, присвячені цій програмі, у яких взяли участь США, Франція Великобританія та СРСР. Радянському Союзу також було запропоновано взяти участь у плані Маршалла. Але міністр закордонних справ В'ячеслав Молотов демонстративно залишив тоді зал засідань. Якби він прийняв пропозицію, то вплив США у Європі зріс би у значно менше, а відновлення господарства СРСР пройшло б набагато швидше. Але керівництво СРСР (Сталін і Молотов) зробили грубу політичну помилку, на яку американські політики, до речі, сильно розраховували, і втягнули країну у 45- річне протистояння з економічно сильнішим опонентом [3, с.59].

Слідом за СРСР відмовилися брати участь у „Плані Маршалла" і країни Східної Європи. У лютому 1948 року чехословацькі комуністи здійснили державний переворот, підтриманий СРСР. У результаті законодавці США вирішили, що прихід до влади комуністів у Західній Європі – більше зло, ніж можливі економічні втрати США, отже, у квітні 1948 року Конгрес США затвердив проект – був підписаний Акт Економічного Співробітництва. Вперше у світовій історії держава-переможниця (США) не стягувала з переможених держав репарації, а надавала їм крупномаштабну економічну допомогу. Крім того, революційність стратегії заключалась у тому, що європейським країнам пропонувалося виходити з кризи спільними зусиллями, а не самотужки.

Loading...

 
 

Цікаве