WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Паризька мирна конференція - Курсова робота

Паризька мирна конференція - Курсова робота

Нарешті, Версальський договір зобов'язував Німеччину сплачувати репарації за втрати, завдані країнам Антанти в роки війни. Проте ані питання про загальну суму репарацій, ані розподіл цих платежів між країнами Антанти до кінця конференції так і не отримали свого розв'язання. Була створена особлива репараційна комісія, якій доручалось до 1 травня 1921 р. вивчити проблему та пред'явити німецькому уряду остаточні репараційні вимоги. До цього терміну Німеччина повинна була сплатити в рахунок репарацій 20 млрд. золотих марок.

По-третє, Версальський договір розподілив колишні німецькі колонії, роздавши мандати на управління ними.

Африканські колонії Німеччини поділили Англія і (в меншому обсязі) Франція. До Англії відходила німецька Східна Африка, яка пізніше отримала назву Танганьїка, західна половина території Того та невелика частина Камеруну, яка граничила з Нігерією. Британський домініон Південно-Африканський Союз отримав мандат на управління німецькою Південно-Західною Африкою, яка отримала згодом назву Намібія. Менша частина колишніх африканських володінь в Африці – східна половина території Того і більша частина Камеруну – перейшли у розпорядження Франції. Територія Руанда-Бурунді була передана Бельгії.

Тихоокеанські володіння Німеччини були поділені між Японією та Англією. Японія отримала в своє управління тихоокеанські острови, розташовані на північ від екватору – Маріанські, Каролінські, Маршаллови. До її рук перейшла також колишня військово-морська база Німеччини на території Китаю – Кяо-Чао. Крім того, Версальський договір санкціонував вчинене Японією під час Першої світової війни захоплення китайської території в районі півострову Шаньдун. Колишні німецькі колонії, розташовані в Тихому океані на південь від екватору, – східна частина Нової Гвінеї з прилягаючими островами і західна частина архіпелагу Самоа, – були передані відповідно під управління британських домініонів Австралії і Нової Зеландії.

Договори, укладені протягом 1919-1920 рр. з колишніми союзниками Німеччини, також сильно перекроїли карту Європи та Азії.

По-перше, з території Європи зникла величезна багатонаціональна Австро-Угорська імперія. Багатолітня боротьба народів Австро-Угорщини за незалежність примусила керівників Паризької мирної конференції визнати політичну незалежність ряду регіонів. Крім власне Австрії та Угорщини була утворена незалежна Чехословацька держава. Територія Сербії і Чорногорії, які до Першої світової війни були самостійними державами, була сильно розширена за рахунок приєднання до них інших областей, населених південнослов'янськими народами – Словенії, Хорватії, Далмації, Боснії та Герцеговини, Македонії. З усіх цих територій була утворена Сербо-Хорвато-Словенська держава (Королівство сербів, хорватів і словенців), яка отримала згодом назву Югославія. Решту території, яка раніше входила до складу Австро-Угорщини, керівники Паризької мирної конференції поділили, мало рахуючись з національними принципами. Півострів Істрія з містом Трієст на узбережжі Адріатичного моря, а також розташований в передгір'ях Альп Південний Тіроль отримала Італія. До складу Польщі увійшли Галичина та Західна Україна. Нарешті, Трансільванія і Буковина були віддані Румунії. Весь морський флот Австро-Угорщини, а також її дунайська флотилія перейшли до рук країн-переможниць.

По-друге, після війни була значно послаблена Болгарія – колишня союзниця Німеччини в Першій світовій війні. Договір в Нейї закріпив за Румунією Південну Добруджу, яка була відторгнута від Болгарії ще в довоєнні роки. Невелика територія на заході Болгарії була передана Югославії. Нарешті, Західна Фракія, через територію якої Болгарія мала раніше вихід до Егейського моря, була тепер відторгнута та пізніше передана Греції. У Болгарії був відібраний майже увесь флот, різко обмежена чисельність армії. На Болгарію наклали велику контрибуцію в розмірі 2,5 млрд. франків.

Нарешті, по-третє, конференція в Парижі санкціонувала поділ володінь колишньої Турецької імперії і, по суті, намагалась перетворити Туреччину в напівколонію найкрупніших держав. За умовами Севрського договору, територія Туреччини обмежувалась Малою Азією та невеликою областю навколо Стамбула на європейському березі Босфору. Решта європейських володінь Туреччини, а також великий порт на малоазійському узбережжі Егейського моря – Ізмір – передавались Греції. Азійські володіння Туреччини на Арабському Сході були поділені між Англією та Францією. Англія отримала мандати на управління Палестиною, Трансйорданією та Іраком, а Франція – мандати на управління Сірією і Ліваном. Крім того, передбачалось вирішити питання про передачу мандатів на управління ще двома областями, які входили до складу Турецької імперії. Першою з них була Вірменія, до складу якої передбачалось включити Західну Вірменію, вірменське населення якої було майже повністю знищене в результаті геноциду 1915 р., вчиненого турками, і Східну Вірменію, яка входила до складу Російської держави, а в 1918 р. отримала незалежність. Другою областю, яку передбачалось оголосити підмандатною територією, був Курдистан, де мешкала основна маса курдського населення.

Протоки Босфор і Дарданелли передавалися під контроль міжнародної комісії з представників великих держав. Був встановлений і міжнародний фінансовий контроль над Туреччиною.

Проте на відміну від решти договорів, укладених в 1919-1920 рр., Севрський договір повністю не був здійснений. Повному перетворенню Туреччини в колонію великих держав перешкодив національно-визвольний рух турецького народу, який розгорнувся після закінчення Першої світової війни. Цей масовий рух призвів до повалення влади султана і до утворення національного уряду Туреччини на чолі з Мустафою Кемалем. Новий уряд встановив дружні стосунки з Радянською Росією і зміг організувати всенародну відсіч англо-грецьким військам, які вторглися до Туреччини, і внутрішній контрреволюції в особі султана та оточуючих його феодальних кіл. Туреччина була проголошена незалежною республікою. Все це фактично анулювало Севрський договір. Він був замінений іншим договором, який був підписаний в 1923 р. в Лозанні. Лозаннський договір визнав незалежність Туреччини, скасував фінансовий контроль над нею та повернув Туреччині Ізмір і Східну Фракію. У складі Туреччини залишились Західна Вірменія і Курдистан, що ускладнило їх перетворенню в підмандатні території, але, з іншого боку, зберегло впродовж до сьогоднішнього дня систему національного гноблення для курдського населення (вірменського населення в Туреччині після 1915 р. фактично не залишилось). Колишні турецькі володіння на Арабському Сході (Сірія, Ліван, Ірак, Палестина і Трансйорданія) залишились підмандатними територіями Англії і Франції.

Версальський та інші мирні договори, укладені в Парижі в 1919-1920 рр., наприкінці 1921 і на початку 1922 рр. були доповнені новими договорами, укладеними на Вашингтонській конференції (про неї пізніше). В чому ж складалась сутність Версальської системи як системи договорів 1919-1920 рр.?

Использованая Литература:

1.Ачкинази Б.А. Версальский мир и борьба партий во Франции в 1919 году // Французский ежегодник. 1986.– М., 1988.

2.Ачкіназі Б.О. Ставлення до „німецького питання" у політичних колах Франції після закінчення першої світової війни // Вопросы германской истории: Сб. науч. трудов / Ред. кол.: С.И.Бобылева (отв. ред.) и др.– Д., 2001.

3.Баев В.Г. Вопросы репарационной политики Веймарской республики (По материалам рейхстага) // Вопросы истории.– 1977.– №9.

4.Зубачевский В.А. Из истории становления Версальской системы: дипломатическая борьба вокруг проблемы выхода Польши к морю накануне и в период работы Парижской мирной конференции // Советское славяноведение.– 1989.– №6.

5.Европа в системе международных отношений (1917-1945): Сб. статей.– Свердловск, 1990.


 
 

Цікаве

Загрузка...