WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Паризька мирна конференція - Курсова робота

Паризька мирна конференція - Курсова робота

Дуже чітко про це говорить визначний американський політолог Г.Моргентау: „Сполучені Штати утримувались від вкладення капіталів за кордоном не тому, що вони були більш доброчесними, ніж інші країни, а тому, що в їх розпорядженні була в якості об'єкту колонізації найкраща частина континенту".

Ось чому на початку ХХ ст. економічна експансія США за їх кордонами була ще порівняно невеликою, ось чому позиції Сполучених Штатів на міжнародній арені далеко не відповідали тоді їх економічній могутності.

Перша світова війна кардинально змінила ситуацію. Вона внесла рішучі зміни в міжнародні позиції Америки.

Протягом всього періоду Першої світової війни Сполучені Штати знаходились у незвичайно сприятливому становищі. Вони вступили у війну тільки у квітні 1917 р., тобто на третьому році війни. Перші великі контингенти американських військ почали переправлятися до Європи лише навесні 1918 р., а до активних військових дій на Західному фронті вони приступили тільки у червні-серпні 1918 р., тобто перед самим кінцем війни. Сама територія Сполучених Штатів була далеко від фронту військових дій, і на ній не могло бути військових руйнувань, від чого страждали воюючі країни Європи. Військові людські втрати США були невеликими – близько 50 тис. чоловік загиблими та 230 тис. пораненими (всього в ході війни було вбито близько 9,5 млн. чоловік).

Але сприятливе становище Америки заключалося не тільки і навіть не стільки в цьому. Сполучені Штати стали за роки війни основним постачальником військових матеріалів, продовольства та сировини для воюючих країн Європи. Американські корпорації, які здійснювали ці поставки, здобували великі прибутки. За 1914-1918 рр. чисті прибутки цих великих корпорацій склали 33,5 млрд. дол.

Нові великі капіталовкладення в американську економіку значно збільшили її виробничі можливості. Могутнє промислове піднесення сприяло новому великому зростанню питомої ваги США у світовій промисловій продукції. Так, в 1919 р. на долю Сполучених Штатів припадало:

близько половини світового видобутку кам'яного вугілля;

близько трьох п'ятих світового виробництва чавуну та сталі;

близько двох третин світового видобутку нафти;

85% світового виробництва автомобілів.

Отже, найважливішим підсумком Першої світової війни було нове величезне посилення економічної могутності США, різке підвищення позицій цієї країни у світовій економіці, закріплення за ними положення наймогутнішої в економічному відношенні країни світу.

Ще більш важливою була кардинальна зміна міжнародного фінансового статусу США.

Сплата військових замовлень воюючими країнами Європи і відповідно перехід до рук американських капіталістів європейських цінних паперів зменшили капіталовкладення європейських країн у Сполучених Штатах: в 1919 р. вони скоротилися до 3 млрд. дол. В той же час за роки війни різко збільшились інвестиції США за кордоном. Ці інвестиції були у двох найважливіших формах:

по-перше, військові позики європейським країнам, насамперед Англії та Франції, на початок 20-х рр. вони складали близько 11 млрд. дол.;

по-друге, приватні інвестиції американських капіталістів, головним чином, в Канаді та Латинській Америці, на суму близько 7 млрд. дол. Усього до початку 20-х рр. іноземні інвестиції США зросли, отже, до 18 млрд. дол.

Отже, ще одним надзвичайно важливим підсумком Першої світової війни для США було величезне зростання експорту американського капіталу та перетворення США з боржника європейських країн в одного з головних світових кредиторів.

А це в свою чергу визначило найважливіший наслідок у політичній області – зростання зацікавленості США у зовнішніх ринках збуту та сферах впливу, активізацію зовнішньополітичної експансії, різке підвищення ролі Сполучених Штатів у світовій політиці. Про це чітко заявив у 1917 р. президент Вільсон: „Перед нами стоїть завдання – фінансувати увесь світ, – проголосив він, – а той, хто дає гроші, повинен навчитися керувати світом".

Таким чином, після Першої світової війни Сполучені Штати уперше вийшли на арену світової політики в якості першорядної світової держави. Тільки зараз вони вперше увійшли до групи великих держав. Вперше політичні лідери США змогли реально поставити завдання встановлення „світового лідерства", світової гегемонії Америки. Звичайно, ці гасла нерідко висувались американськими політиками і раніше, в XIX ст., але тільки після Першої світової війни вони стали реальною можливістю, набули реального сенсу.

З цього й виходили конкретні плани післявоєнного устрою світу, висунуті тоді Сполученими Штатами. Вони були викладені у посланні президента Вільсона конгресу США 8 січня 1918 р. Так з'явилися славнозвісні „Чотирнадцять пунктів Вільсона".

В цій програмі американського президента були висунуті дуже незвичні для того часу радикальні гасла. Вони включали наступні вимоги, які звучали досить демократично:

відміну усіх таємних договорів поміж країнами Антанти, укладених ними в роки Першої світової війни з метою переділу колоній та сфер впливу;

забезпечення свободи мореплавства;

відміну усіх митних бар'єрів та міжнародне визнання принципів „відкритих дверей" та „рівних можливостей";

справедливе вирішення колоніальних проблем та можливість визнання права народів колоніальних країн на незалежність;

обмеження озброєнь;

відкриті та гласні переговори про укладення миру з Німеччиною та її союзниками;

створення міжнародної організації з охорони миру – Ліги Націй.

Відразу після послання президента Вільсона конгресу в американській пресі розгорнулась галаслива кампанія уславлення „Чотирнадцяти пунктів Вільсона", уславлення „миролюбства", „безкорисливості" та „благородних спрямувань" Сполучених Штатів. Так, вже наступного дня після появи „Чотирнадцяти пунктів" газета "New York Tribune" писала: „Учорашнє звернення президента до конгресу буде жити як один з найвеличніших документів американської історії та як одне з незмінних приношень Америки на вівтар світової свободи".

До сьогоднішнього дня „Чотирнадцять пунктів" Вільсона, як правило, оцінюються більшістю американських істориків у тому ж дусі (у нас в Україні так само). Стверджується, що на відміну від європейських імперіалістичних держав, які прагнули нових загарбань, переділу колоній, Сполучені Штати не мали ніяких загарбницьких планів, що, напроти, вони прагнули встановлення нового світового порядку, заснованого на принципах свободи, демократії та справедливості.

В радянській же історіографії „Чотирнадцять пунктів" Вільсона традиційно розглядались як звичайна демагогія, яка вуалізувала справжні імперіалістичні задуми правлячих кіл США, яка нічим принципово не відрізнялася від загарбницьких спрямувань європейських імперіалістичних держав.

Як же об'єктивно оцінити смисл та зміст „Чотирнадцяти пунктів" Вільсона? Насамперед, чи були „Чотирнадцять пунктів" програмою імперіалістичної експансії США? Звичайно, були. Її конкретна форма залежала від особливостей положення Сполучених Штатів у сфері міжнародних відносин.

Програма американського президента відображала реальні імперіалістичні спрямування США. Дійсно, чому, наприклад, Сполучені Штати прагнули ліквідації таємних договорів країн Антанти? Да тому, що США не брали участь в їх складанні і були занепокоєні, що вони можуть опинитися обділеними. Тому вони прагнули анулювати ці таємні договори та укласти інші договори, вигідні для США.

Далі, Сполучені Штати, усвідомлюючи свою економічну могутність, були впевнені в успіху в конкурентній боротьбі на зовнішніх ринках. Саме тому для них було вигідно міжнародне визнання принципів „відкритих дверей" та „рівних можливостей", які були вперше висунуті Сполученими Штатами по відношенню до Китаю ще в 1899 р. в так званій доктрині Хея, але першу реальну спробу здійснення яких вони намагались зробити після Першої світової війни.

Одним з найважливіших завдань США було добитись вільного доступу до колоніальних та залежних країн. Але для цього Сполученим Штатам треба було домогтися перетворення цих країн з об'єкту монопольної експлуатації тієї чи іншої імперіалістичної держави в об'єкт спільної експлуатації „на рівних". Сполучені Штати були впевнені в тому, що в даних умовах перемогу здобуде наймогутніша в економічному плані держава. Вони не боялися навіть визнання формальної політичної незалежності тих чи інших колоніальних країн. Вони вже мали приклад того, як формально незалежні країни Центральної Америки методами економічного пригноблення перетворювались в повністю залежні від Сполучених Штатів. Так опрацьовувались нові форми колоніальної залежності, які отримали пізніше назву неоколоніалізму.

Loading...

 
 

Цікаве