WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Україна в умовах перебудови - Курсова робота

Україна в умовах перебудови - Курсова робота

Але бажаного результату власті не досягли. Зі Львова мітингова хвиля покотилася на Схід. Так, у Києві 13 листопада 1988 р. відбувся 20-тисячний мітинг, присвячений екологічним проблемам. Було порушено питання про притягнення до відповідальності посадових осіб за приховування справжніх наслідків чорнобильської катастрофи. Екологічні мітинги пройшли в багатьох містах України. Як і в усіх попередніх випадках, влада не наважилася заборонити їх.

Нові громадські об'єднання. Закон про мови

Важливою подією в житті республіки стала поява восени 1988 р. незалежних від партійних структур політклубів. Їх учасники, переважно молодь, намагалися самостійно, без "спрямовуючого" втручання парткомів, розібратися в актуальних проблемах суспільного життя, проаналізувати різні, у тому числі й буржуазні, "антикомуністичні" концепції та погляди в галузі політики, філософії, історії, економіки.

Одночасно відбувалося формування інших не підконтрольних КП України організацій. У лютому 1989 р. у Києві відбулася установча конференція Товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка, у травні 1989 р. республіканська установча конференція Українського історико-просвітнього товариства "Меморіал". Ці товариства швидко створили розгалужену мережу місцевих організацій, які активно включалися у громадсько-політичне життя.

Тодішнє парткерівництво, очолюване В. Щербицьким, насторожено і вороже зустріло вибух неконтрольованої політичної активності в республіці. Особливо яскраво це проявилося у ставленні ЦК КПУ до Руху. Незважаючи на те, що ця організація була менш радикальною, ніж прибалтійські народні фронти, і навіть погоджувалася визнати керівну роль компартії України, у республіканській і місцевій пресі, на телебаченні, радіо проти неї було розгорнуто кампанію тенденційної критики. Особливо посилилася вона після обнародування 16 лютого 1989 р. проекту програми Руху. Керівництво КП України взяло курс на політичну боротьбу й ізоляцію Руху. До антирухівської кампанії партійні комітети прагнули залучити робітничі колективи, колгоспників, інтелігенцію. Консервативні кола партійного апарату – ядро тоталітарної системи – прагнули зберегти повний політичний контроль над республікою і вести реформу політичної системи, виходячи насамперед із своїх інтересів.

У жовтні 1989 р, Верховна Рада УРСР, котра перебувала під повним контролем і Компартії України, практично одностайно прийняла Закон Української РСР про мову, яким українській мові було надано статус державної. Водночас гарантувалися всі умови рівноправного розвитку і використання в республіці мов інших національностей. Російська мова визнавалася мовою міжнаціонального спілкування народів колишнього СРСР. Про необхідність такого закону в демократичних колах говорилося давно. Але прийняття цього закону в Україні стало можливим лише після вересневого (1989 р.) Пленуму ЦК КПРС, який постановив, що статус державної може отримати мова корінної нації союзної чи автономної республіки.

Шахтарський страйк 1989 року

Невдале реформування економіки, непослідовність у лібералізації суспільно-політичного життя призвели до наростання соціальної напруженості. Новим явищем суспільного життя стали страйки шахтарів, що розпочалися влітку 1989 р. Вони Засвідчили про початок відродження робітничого руху, але в новій якості. Головною причиною страйків була невирішеність багатьох економічних і соціальних питань. У зв'язку з здійсненою в народному господарстві республіки в 50-ті рр. переорієнтацією промисловості з вугілля на газ змінилася і структура капіталовкладень. Протягом двох десятиліть 250 з 400 шахт Донбасу працювали без реконструкції, технічна оснащеність їх була надто низькою. Частка ручної праці шахтарів складала 53%, високою була смертність від нещасних випадків. Постійно зростав робочий день. Замість офіційних 6 годин він іноді становив 10–11.

Страйк розпочався 15 липня 1989 р. на шахті "Ясинуватська-Глибока". Через кілька днів страйкувало вже 193 шахти. У деяких місцях поряд з економічними (підвищення зарплати і поліпшення умов праці) висувалися й політичні вимоги. 22 липня було підписано угоду між шахтарями та урядом СРСР, який пообіцяв виконати вимоги страйкуючих. Шахтарі вимагали гарантій. Вони організували делегацію з членів страйкому та воїнів – ветеранів афганської війни і відправили і до Москви. На зустрічі представників страйкомів з Донецька, Тореза, Сніжного, Львівсько-Волинського басейну з М. Рижковим такі гарантії було отримано. Документ підписав також і М. Горбачов. У Москві делегація шахтарів зустрілася з Б. Єльциним, авторитет якого вже тоді був високим. Незважаючи на підтримку М. Горбачова, який заявив, що виступ шахтарів є продовженням реформ, серйозного обговорення на Верховній Раді це питання не мало. З часом страйкова боротьба ще більше посилилась. Відмінною рисою страйків цього періоду стала політизація вимог. Шахтарі, колективи інших галузей господарства, які їх підтримали, вимагали ліквідації парткомів на підприємствах, націоналізація майна КПРС, відставки уряду, деполітизації правоохоронних органів. Справляючи помітний вплив на динаміку політичних процесів, страйки шахтарів разом з тим призвели до значних економічних втрат. Прямі збитки від страйків лише у 1989 р. склали 17 млн. тонн вугілля.

Масові виступи шахтарів розхитували основи тоталітарної системи. Вперше за роки радянської влади робітники відкрито продемонстрували, що їхні інтереси розходяться з інтересами комуністичної партії, тоталітарної держави.

4. Початок формування багатопартійності в Україні

Швидкий перебіг політичних процесів неминуче ставив питання про партійної посади В. Щербицького, котрий масовою свідомістю сприймався як символ антиперебудівних сил, як "стовп застою" в Україні.

28 вересня 1989 р. в Києві відбулася давно очікувана подія: на Пленумі ЦК КПУ, який проходив за участю М. Горбачова, "У зв'язку з виходом на пенсію" було звільнено від обов'язків першого секретаря і члена політбюро ЦК КП України В. Щербицького. Таємним голосуванням першим секретарем ЦК республіки обрано В. Івашка.

Новий лідер комуністів України не зміг стати авторитетним, сміливим, масштабним керівником. За темпами перетворень Україна продовжувала відставати від інших союзних республік.

Усунення В. Щербицького відбулося в ситуації, коли в керівництві зміцнювалося переконання, що без поступового демонтажу тоталітарної системи, яка була "запрограмована" на збереження старих виробничих відносин і політичних структур, перебудова приречена на провал. В КПРС, і особливо поза нею, посилювалось переконання, що лише в умовах політичного плюралізму і багатопартійності можна створити реальну противагу закостенілим державним і компартійним структурам.

Класифікація новостворених партій

Після вересневого Пленуму ЦК КП України (1989 р.) і увільнення від обов'язків першого секретаря ЦК В. Щербицького прискорилося формування в республіці багатопартійної системи. За короткий час з'явилися різні, а почасти і протилежні за своїми ідеологічними засадами і програмними цілями партії, організації і рухи: від таких, що мали на меті докорінне, радикальне перетворення економічних відносин, суспільного життя та вихід України зі складу Радянського Союзу, до орієнтованих на часткове оновлення або на повну консервацію існуючого стану суспільства. Залежно від ставлення до суспільно-економічної системи наявні партії та організації поділялися на праві, центристські і ліві. Що ж стосується їхнього ставлення до іншого важливого питання життя – державного статусу України, то за цим критерієм партії слід поділити на самостійницькі (обстоювали ідею повно самостійності України), конфедералістичні (виступали за державний суверенітет України і укладення воєнно-політичного союзу з державами, які виникнуть після розпаду СРСР), федералістичні (декларували прагнення бачити Україну у складі "оновленої" радянської федерації). Ця класифікація досить умовна, бо процес еволюції партій проходив досить швидкими темпами. Деякі з них навіть припинили існування, так і не розпочавши своєї діяльності. Окремі ж стали насправді впливовим чинником суспільного життя.

Праві партії

Першими, не чекаючи офіційного дозволу властей України, начали формуватися праві, націонал-радикальні партії. У жовтні 1989 р. у Львові відбувся установчий з'їзд Української національної партії (УНП). На другому надзвичайному зборі УНП, що проходив у квітні 1990 р. і мав затвердити стратегію і тактику та обрати керівництво, організація партії завершилася. Своєю метою УНП оголосила "відновлення УНР, проголошено Центральною радою в січні 1918 р., у її етнографічних кордонах". Уряд УРСР партія не визнавала і вважала "УРСР не республікою, а колоніальною адміністрацією в Україні".

21–22 квітня 1990 р. у Львові на з'їзді Українського християнсько-демократичного фронту була утворена Українська християнсько-демократична партія (УХДП). Метою своєї діяльності партія проголосила побудову вільної, самостійної, християнської України". У статуті УХДП говорилося, що методи діяльності УХДП є ненасильницькими, узгоджуються з християнськими принципами і базуються на засадах взаємодії парламентської демократії та громадської ініціативи. Свою соціальну базу УХДП шукала серед прокатолицько налаштованого населення Західної України. Чисельність партії на момент організації становила близько двох тисяч чоловік. Лідер партії, Василь Січко, народився у Магадані в сім'ї репресованих українців, відбув б років ув'язнення за участь у правозахисному русі в Західній Україні.

Loading...

 
 

Цікаве