WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Україна в умовах перебудови - Курсова робота

Україна в умовах перебудови - Курсова робота

Реалізуючи курс на реформування економіки, Верховна Рада УРСР на позачерговій сесії у квітні 1988 р. затвердила Генеральну схему управління народним господарством. Було ліквідовано 14 міністерств і відомств, більше 80 управлінських організацій середньої ланки, укрупнено 1500 підприємств, цехів, дільниць тощо. Одночасно, хоча і без належного економічного та правового підґрунтя, розпочалось створення цілого ряду концернів, асоціацій тощо.

Становище в сільському господарстві

Схоже розвивалися процеси і в аграрному секторі економіки. Після ХХVІІ з'їзду КПРС була прийнята спільна постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про дальше вдосконалення економічного механізму господарювання в агропромисловому комплексі країни". Ніяких позитивних змін у сільському господарстві ця постанова не передбачала. Все звелося до створення додатково управлінської структури – Держагропрому – своєрідної бюрократичної надбудови над колгоспами, радгоспами і переробними підприємствами сільськогосподарської продукції. Деякі колгоспи, міжколгоспні та промислові підприємства, прагнучи вийти з-під жорсткої опіки районних агропромів, стали створювати більш прогресивні форми управління. До кінця 1988 р. у 46 районах України замість райагропромів організуються об'єднання, усі справи в яких вирішували ради, утворені партнерами, а управлінський апарат перетворювався з керівного на виконаний. Цей процес викликав опір старих управлінських структур, бо його розвиток неминуче вів до руйнування старої системи управління.

Утворення Держагропрому не послабило гостроти продовольчої проблеми у країні, хоча центральні відомства з притаманним їм казенним оптимізмом звітували про помітне нарощування обсягів продукції агропромислового комплексу України: протягом 1986–1988 рр. на 3,6%. Насправді це нарощування було фіктивним, бо обчислювалися не реальні обсяги товарної продукції, а вартість, яка в умовах підвищення цін на сільгосппродукцію не відображала приросту товарної маси.

Гострота продовольчого питання була додатковим фактором росту соціальної напруженості в суспільстві і змушувала керівництво шукати виходу з кризи. Важливе значення у розробці нової аграрної політики мав відіграти пленум ЦК КПРС, який зібрався у березні 1989 р. Пленум схвалив постанову про розвиток на селі альтернативних форм господарювання: селянських (фермерських) господарств, поширення різних форм оренди, утворення кооперативних колективів. Верховною Радою СРСР були прийняті відповідні закони. Однак реальних результатів це не дало. Колгоспно-радгоспне керівництво чинило опір впровадженню нових форм господарювання на селі. Блокуючись із консервативними елементами в партійних верхах, воно відкинуло пропозицію визнати приватну власність на землю.

Життєвий рівень в Україні

Політика перебудови створила можливості для розв'язання деяких соціальних проблем. Зросли обсяги державних капіталовкладень в соціальну сферу, що дозволило направити додаткові кошти на спорудження житла, шкіл, лікарень. З'явилась можливість приватизації населенням житла.

У результаті перших господарських перетворень підприємства одержали деяку свободу у вирішенні одного з найважливіших питань – формування фонду заробітної плати. Вони могли її збільшувати за рахунок тієї частини прибутку, яка залишалася після формування інших фондів і відрахувань у бюджет. У 1989 р. середня зарплата робітників і службовців України зросла на 9,4% і досягла 218 крб. У цілому по СРСР такий ріст становив 9,5%, а рівень зарплати – 240 крб. За даними на 1988 р., за оплатою праці робітників і службовців Україна перебувала на восьмому місці серед 15-ти союзних республік.

Оплата праці колгоспників у республіці зросла за 1989 р. на 6% і становила 177 крб., у той час як по СРСР – на 7,7% (196 крб.). За рівнем оплати праці колгоспників Україна стояла на десятому місці в СРСР.

Однак результатом підвищення зарплати стало знецінення грошей, котрі не забезпечувалися товаром. дефіцит виник і на ті види товарів, яких було завжди у достатку. В містах виникли черги за макаронними виробами, різними крупами, милом і т.ін. Наприкінці 1988 р. розрив між грошовою і товарною масою в Україні збільшився до І0 млрд. крб. і мав тенденцію до невпинного зростання.

Це викликало розбалансованість споживчого ринку. Поряд з ним активно зростало вивезення товарів за межі республіки, процвітав "чорний ринок".

Центр відреагував на ці процеси надзвичайно своєрідно: 1 жовтня 1989 р. ЦК КПРС ухвалив рішення підвищити платню працівникам партійного апарату на 50–100%. Крім того, за ними залишалися всі пільги.

За умов гласності про це рішення швидко стало відомо широкому загалу, що призвело до подальшого падіння авторитету партії.

Боротьба навколо економічної реформи 1990 року

У 1990 р. боротьба навколо економічної реформи вкрай загострилася. Головним її змістом було вирішення питання щодо можливості співіснування ринку і соціалізму, господарської свободи і державного контролю. У травні 1990 р. опубліковано урядову програму, що передбачала перехід до ринку при жорсткому контролі держави. Програма була підготовлена під керівництвом академіка Л. Абалкіна, відомого радянського економіста. Але ця програма не була прийнята Верховною Радою СРСР. Депутатів не влаштовувало те, що перехід пов'язувався з підвищенням цін, рішення про яке уряд приймав без урахування інтересів і настроїв Народу. Майбутнє підвищення цін породило ажіотажний попит майже на всі товари. Було вирішено переробити програму і передати її на розгляд Верховної Ради СРСР восени 1990 р.

Паралельно група економістів під керівництвом академіка С. Шаталіна підготувала значно радикальнішу програму переходу до ринку, що одержала назву "500 днів". Верховна Рада СРСР два тижні обговорювала різні варіанти переходу до ринку, але остаточного вибору не зробила. Консервативна більшість парламенту ніяк не бажала погодитися на швидкий перехід до ринку, адже це означало відмову від адміністративних методів управління економікою. Врешті-решт було затверджено "Основні напрями стабілізації народного господарства і переходу до ринкової економіки". Це був нежиттєздатний симбіоз на основі обох варіантів програми з помітним переважанням старих директивних методів. Радикальна економічна реформа не змогла подолати шалений опір системи.

Погіршення економічного становища у 1990 році

Поглиблення кризи в економіці виявилося у наростанні темпів інфляції, збільшенні дефіциту державного бюджету. Карбованець перестав виконувати свою функцію. В 1989–1990 рр. надзвичайного поширення набувають натуральні, або, як їх стали називати, бартерні обміни. Підприємства бажали одержати за свою продукцію реальні цінності, а не радянські карбованці, які інакше як "дерев'яними" вже й не називали. За цих умов продукцію направляли насамперед туди, звідки поступали матеріали чи сировина, а не туди, де вона була вкрай необхідна для продовження чи завершення технологічного процесу. Спочатку області, а потім уже й регіони і республіки стали вимагати від підприємств, що знаходилися на їхній території, виконувати перш за все замовлення свого району, а вже потім, якщо щось залишиться, – іншим замовникам. Внаслідок цього одне за одним стали зупинятися підприємства союзного підпорядкування. В економічному фундаменті імперії з'явилися численні тріщини.

Центр робив усе, щоб призупинити цей процес. У вересні 1990 р. М. Горбачов видав президентський указ, який зобов'язував зберегти заплановані на четвертий квартал 1990 р. і на весь 1991 р. господарські зв'язки. До "неслухняних" передбачалося застосовувати надзвичайно серйозні санкції – штрафи, втручання прокуратури. Але цей указ не виконувався, і 14 грудня 1990 р. Президент змушений був підписати новий указ, у якому говорилося про необхідність виконання... попереднього.

Усе це в комплексі призвело до логічного результату: в 1990 р. вперше за багато років в СРСР скоротилися обсяги виробництва. Вперше за повоєнні роки національний дохід України зменшився на 1,5%. А в цілому по СРСР зниження становило 4,0%, в Російській Федерації – аж 5,5%. Економіку серйозно лихоманило.

Таким чином, економічний застій попередніх десятиліть у другій половині 80 х рр. так і не змінився очікуваним прискоренням. Безсистемна, сумбурна перебудова вела до розвалу народного господарства, ці процеси з кожним місяцем ставали все більш динамічними.

3. Спроби політичних реформ і зростання активності суспільства

Охопивши у кінці 80 х рр. усі сфери суспільного життя, перебудова досягла найпомітніших результатів у реформуванні політичної системи. Існуючі державні інститути були не в змозі подолати застій в господарському і суспільному житті й прирекли на невдачу численні реформи попередніх десятиліть. Ставало зрозумілим, що потрібна докорінна перебудова системи в цілому. ХІХ партконференція КПРС, яка відбулася 18 червня – 1 липня 1988 р., виступила з пропозицією кардинально реформувати політичну систему. "Сьогодні треба мати мужність визнати: якщо політична система залишиться непорушною, без змін, то ми не справимося із завданням перебудови", – заявив на конференції тодішній лідер М. Горбачов. Осінь 1988 р. принесла нові важливі зміни, Листопадовий (1988 р.) Пленум ЦК КПРС розглянув питання "Про заходи щодо здійснення політичної реформи в галузі державного будівництва. На сесії Верховної Ради СРСР, яка зібралася після Пленуму, було вирішено ґрунтовно змінити структуру, порядок формування та зміст роботи вищих органів влади. Були прийняті відповідні закони, внесені зміни і доповнення до Конституції СРСР. Вищим законодавчим органом держави оголошувався з'їзд так званих народних депутатів. Метою цих змін, на думку їх ініціаторів, було "відновлення повновладдя Рад". Малося на увазі забезпечити поступовий перехід влади на всіх рівнях від партапарату, якому вона безроздільно належала, до конституційних органів – тобто Рад. В разі успіху це мало ліквідувати тоталітарну систему в СРСР.

Loading...

 
 

Цікаве