WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Україна в умовах перебудови - Курсова робота

Україна в умовах перебудови - Курсова робота

Але наміри керівництва суперечили життєвим реаліям. Горбачовське "прискорення" не могло дати відчутного результату без глибоких якісних зрушень у системі виробничих відносин, розкріпачення особисто ініціативи виробника, перебудови економіки на ринкових засадах.

Єдиним помітним заходом у цьому напрямку був Закон Верховної Ради СРСР "Про індивідуальну трудову діяльність", прийнятий у листопаді 1986 р. У 1987 р. почався бурхливий розвиток кооперативів у сфері послуг, громадського харчування, торгівлі. Однак найголовнішої сфери – виробничої-індивідуальна трудова діяльність і кооперативи торкнулися мало.

Не дав очікуваних результатів і прийнятий у 1987 р. Закон про державне підприємство, на який в Україні покладалися великі надії. Союзні міністерства, у віданні яких перебувала переважна більшість промислових підприємств України, не квапилися надавати м самостійність, передбачену Законом.

Щоб утримати їх під контролем, використовувалась система директивного планування, централізований розподіл матеріальних ресурсів, постачання, фінансування і т. ін.

Не вдалося добитися й інтенсивнішого впровадження у виробництво найновіших досягнень вітчизняних і зарубіжних учених, покращити якість і технічний рівень промислової продукції. У 1986 р. промисловість України давала лише 15,9% продукції вищої категорії. На 1987 р. планувалося досягти 18,3%, а реальний результат дорівнював лише 15, 8%. У цих умовах, починаючи з 1987 р., було впроваджено державне приймання готової продукції, яким в Україні було охоплено понад 300 об'єднань і промислових підприємств. Держриймання виявило серйозні вади в якості виробів, що їх випускала промисловість. Тільки після доробки і повторного пред'явлення було прийнято у 1987 р. продукції на 3 млрд. крб., а забраковано – на 9 млн. крб. Врешті-решт, від держриймання – цієї спроби навести порядок у промисловості за допомогою силових методів, які могли дати лише тимчасовий ефект, – змушені були безповоротно відмовитися.

Нічого не було зроблено для структурної перебудови промисловості України, подолання численних деформацій і перекосів. У результаті старі негаразди стали проявлятися все гостріше.

Так, внаслідок дискримінаційної інвестиційної політики центру в другій половині 80 х рр. зношеність основних фондів підприємств України досягла 55–60%. Зношувався, морально застарівав верстатний парк – справжній фундамент індустрії. Курс ХХVІІ з'їзду КПРС на прискорений розвиток машинобудівного комплексу у дванадцятій п'ятирічці провалився. Кризові явища в промисловості наростали.

Багаторічна тенденція до переважаючого розвитку виробництва засобів виробництва, тобто групи "А", що так і не була зупинена, призвела до того, що понад 20% потужностей промисловості (а за даними деяких дослідників до 30%) працювало на споживчий ринок, тобто випускало товари народного споживання.

Промислова група "А" з неймовірною швидкістю поглинала капітальні вкладення і працювала, так би мовити, "сама на себе". Уряд УРСР зробив спробу примусити підприємства важкої промисловості випускати, поряд із основною продукцією, якомога більше товарів повсякденного попиту. Але, підпорядковані центральним відомствам, ці підприємства відверто ігнорували розпорядження республіканських властей. Авторитет того чи іншого директора у верхах залежав, передусім, від виконання плану по основній продукції.

Становище ускладнювало ще й те, що близько 80% загального обсягу промислового виробництва не мало на території республіки завершеного технологічного циклу. Як і раніше, в Україні вироблялися головним чином напівфабрикати, а готова продукція – за її межами. Це був наслідок цілеспрямованої політики центру, яка ним же і характеризувалася як прогресивна, як об'єктивний процес інтеграції економіки різних союзних республік в рамках "єдиного народногосподарського комплексу".

Як тільки вплив КПРС став слабнути, почали рватися й штучні економічні зв'язки, нав'язані "зверху". Те, що раніше вважалося величезною перевагою економіки СРСР, стало й ахіллесовою п'ятою. Зриви планових поставок, які й за відносно стабільних часів були звичайним явищем, тепер стали набувати епідемічного, грізного характеру. Тисячі так званих "проштовхувачів" "мандрували" від підприємства до підприємства, прагнучи за допомогою умовлянь і щедрих "гостинців" забезпечити відправку на свої заводи того, що вони мали б беззаперечно і безперешкодно одержувати за планом. Існування "проштовхувачів" і зростання їхньої кількості було вірною ознакою кризи так званого єдиного народногосподарського комплексу, початку його розпаду. Ринкова економіка обходиться без "проштовхувачів". Одержавлена радянська без цієї фігури не могла ніяк обійтися.

Процеси перебудови в цей час обмежувалися чисто зовнішніми реорганізаціями. Як і в попередні десятиліття, реорганізації для керівництва КПРС, держави залишалися своєрідною панацеєю від усіх суспільно-економічних хвороб. За х допомогою, не проводячи істотних змін, вони сподівалися досягти запланованих результатів.

Таким чином, у 1986–1987 рр. ніяких істотних заходів щодо реформування економіки та забезпечення й дійсного прискорення зроблено не було. За оцінкою одного з російських істориків, курс на прискорення був спробою "на старезний віз радянської економіки встановити реактивний двигун, який не знали де взяти і як запустити на швидкісну магістраль прогресу".

У результаті з початку одинадцятої п'ятирічки почалося відставання від запланованих темпів. У 1986 р. приріст національного доходу по СРСР становив 2,3%, а у 1987 р. – лише 1,6%. В Україні становище було дещо кращим, і спад ще не охопив головні галузі її економіки. Працелюбність, дисциплінованість і висока кваліфікація робітників, інженерно-технічних працівників і колгоспників дали можливість на деякий час нейтралізувати негативні тенденції, які наростали в народному господарстві СРСР. Однак за умов централізованого розподілу, важелі якого тримали союзні відомства, народ не бачив позитивних результатів своєї праці. Становище з промисловими і продовольчими товарами у республіці погіршувалося. до того ж за умов тісних економічних зв'язків, які контролював і спрямовував центр і які задовольняли насамперед його інтереси, спад виробництва в Україні був також неминучий і незворотний.

Необхідність поглиблення економічних перетворень ставала все очевиднішою.

Спроби радикальної економічної реформи

У 1987–1989 рр. в економічній політиці керівництва стали з'являтися нові тенденції. Одним з найголовніших завдань перебудови її ініціатори оголосили встановлення контролю народу над господарським життям, "передачу економічної влади трудящим" шляхом радикально-економічної реформи. Вважалося, що без цього прискорення неможливе. Це справді так. Експлуатуючи одержавлене народне господарство, бюрократично-централізаторські союзні міністерства і відомства зберігали свою могутність і мали неподільний вплив на всі сфери суспільного життя. Саме тут, в економіці, опір перебудові був особливо сильним, а її здобутки – досить-таки незначними.

Вперше за час перебудови питання про радикальну економічну реформу було поставлене на липневому (1987 р.) Пленумі ЦК КПРС. Розглянувши питання "Про завдання щодо корінної перебудови управління економікою", Пленум відзначив, що головне в радикальній реформі управління – перехід від адміністративних методів господарювання до нового господарського механізму, який ґрунтується на врахуванні економічних інтересів виробників, широкому використанні економічних методів і демократичних засад управління. Передбачалося розробити правові й економічні основи для забезпечення співіснування державного і незалежного від держави секторів народного господарства, для чого сприяти перетворенню частини державних підприємств на орендні, кооперативні, акціонерні, приватні, змішані, а також з участю іноземного капіталу. Централізоване управління слід було замінити економічним механізмом ринкового типу.

Це була стратегічна мета. Втілення її в реальне життя могло знищити вплив державної бюрократії на економіку. Тільки у цьому випадку центральні відомства могли втратити свій всеохоплюючий контроль над народним господарством. Але саме на цьому напрямку реформ управлінський апарат чинив особливо витончений і сильний опір. Не маючи змоги відкинути реформу "з порога", консервативні сили в центральному апараті і на місцях опрацьовували компромісні варіанти, які б дещо розв'язали ініціативу підприємств і заспокоїли народ, але разом з тим зберегли командні позиції центральних відомств.

Саме така непослідовність і половинчастість була закладена у модель №1 госпрозрахунку, що пропонувалася підприємствам для впровадження. З початку 1989 р. підприємства стали переходити на госпрозрахунок по так званій моделі №2. Серед економістів почалися розмови про створення нової, третьої, моделі. При цьому в промисловості ніяких позитивних змін не відбулося. Навпаки, половинчасті реформи лише вносили дезорганізацію у командно-централізовану і по-своєму логічну систему управління економікою.

Loading...

 
 

Цікаве