WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Україна в умовах перебудови - Курсова робота

Україна в умовах перебудови - Курсова робота

З ініціативи партійних верхів відбувалося оновлення апарату, він очищався від корумпованих елементів і найконсервативніших представників застійних часів. У січні 1987 р. Пленум ЦК КПРС прийняв постанову про перебудову і кадрову політику партії. Рішення пленуму свідчили про те, що причину тяжкого становища суспільства партія вбачала головним чином у суб'єктивних чинниках. Але разом з тим було зроблено крок і до подальшого усвідомлення глибинних причин кризи: з'являється поняття "механізм гальмування".

Під безпосереднім впливом січневого Пленуму ЦК КПРС, рішення якого населення України зустріло з великою надією, стали відбуватися деякі зміни у партійному керівництві республіки. У січні березні 1987 р. було звільнено з посад за "послаблення керівництва" обласними парторганізаціями і "допущені в роботі недоліки" перших секретарів Ворошиловградського, Дніпропетровського і Львівського обкомів партії. З'являється практика виборів партійних керівників таємним голосуванням з кількох кандидатур, альтернативно.

Кадрові зміни відбулися й у вищих ешелонах партійно-державного керівництва. В липні 1987 р. за власним бажанням у зв'язку з погіршенням стану здоров'я з посади Голови Ради Міністрів республіки звільнено О.П. Ляшка. Керівником уряду республіки став досвідчений господарник, Голова держплану УРСР В.А. Масол. Крім Голови Ради Міністрів, замінені 5 його заступників, 7 міністрів, б голів держкомітетів.

Почалися спроби демократизації виборчої системи. 12 березня 1987 р. Президія Верховної Ради УРСР прийняла безпрецедентне у радянській історії рішення про проведення, в експериментальному порядку, виборів до місцевих Рад народних депутатів по багатомандатних виборчих округах. Це дало можливість на більш демократичних засадах провести вибори до місцевих Рад. У ході підготовки до виборів на 527,8 тис. депутатських місць було запропоновано понад мільйон кандидатур; на альтернативній основі обрано 275 голів і секретарів виконкомів різних рівнів.

У 1987 р. започатковано утвердження виборних засад в управлінні промисловими підприємствами. Січневий Пленум ЦК КПРС виступив з пропозицією узаконити практику формування адміністрації на конкурсній основі. З січня 1986 р. до початку 1988 р. у республіці за таким принципом було обрано 2 тис. директорів підприємств і 88 тис. керівників середньої ланки. 1987 рік ознаменувався наростанням темпів перетворень, поглибленням їхнього змісту. Він став підсумковим щодо заходів, які навіть сам ініціатор перебудови М. Горбачов пізніше назвав "косметичними".

Поглиблення перебудови

Усвідомлення необхідності поглиблення перебудови засвідчила робота Пленумів ЦК КПРС, які відбулися у 1987 р., виступи М. Горбачова, інших керівників партії і держави, публікації відомих економістів, філософів, публіцистів. Про зміни, які відбувалися в СРСР, стали говорити як "про революційні". У контексті пошуків виходу з кризи, в партії і суспільстві інтенсивно відбувалося переосмислення історичного минулого, критичний аналіз створеного в СРСР соціально-економічного устрою. Вже на червневому (1987 р.) Пленумі ЦК КПРС у ході дискусії було визнано неспроможність існуючої концепції "розвинутого соціалізму". Виникало питання, якщо не у "соціалістично розвинутому", то у якому суспільстві ми живемо? Що, власне, слід перебудовувати?

Досить швидко стали з'являтися відповіді на ці питання. На сторінках науково-публіцистичних видань радянська система стала визначатися як система "казарменого, державного соціалізму", "напівфеодального", а подекуди і просто "феодального соціалізму", "глухий кут історії" і т. ін.

Не залишилося поза увагою і питання стосовно ролі КПРС, з діяльністю якої було пов'язане все післяжовтневе минуле країни. На жовтневому (1987 р.) пленумі ЦК КПРС, присвяченому оцінці Жовтневої революції 1917 р. і 70-річчю радянської влади, генеральний секретар М. Горбачов назвав побудований в СРСР лад "деформованим соціалізмом". Через кілька місяців, у лютому 1988 р., він проголосив відмову "від догматичної, бюрократичної спадщини", яка "не має нічого спільного ні з марксизмом-ленінізмом, ні зі справжнім соціалізмом".

Відмова від традиційного погляду на радянську історію викликала гостру реакцію неосталіністського крила в КПРС. 13 березня 1988 р. у газеті "Советская Россия" була опублікована стаття викладача хімії одного з ленінградських вузів Н. Андрєєвої під характерною назвою "Не могу поступиться принципами". Цю статтю із захопленням зустріли консервативні угруповання партії. Вона була передрукована багатьма місцевими газетами, у тому числі й в Україні, де прихильників Андрєєвої було чимало. За розпорядженням партійних комітетів різних рівнів професійні партійні лектори, активісти товариства "Знання" готували заняття у системі партійно-політичної освіти, лекції, бесіди, які повинні були донести зміст та ідеї статі до кожного громадянина республіки. Назрівав консервативний переворот, відмова від курсу на перебудову. Ситуація різко змінилася після 5 квітня 1988 р., коли газета "Правда" опублікувала редакційну статтю "Принципы перестройки: революционность мышления и действий", яка викривала статтю в "Советской России" як спробу консерваторів почати перегляд партійних рішень, спрямованих на якісне оновлення радянського суспільства, на перебудову. Таким чином, спроба реанімувати уявлення про соціалізм, характерні для сталінських часів, провалилася.

Що ж стосується "справжнього соціалізму", про існування якого говорив М. Горбачов у лютому 1988 р., то поступово вимальовувався його образ як гуманного, демократичного устрою. Саме такий соціалізм, який ще недавно оцінювався в радянському суспільствознавстві як "реформістська теорія", оголошувався ідеалом, метою комуністичної партії. Однак перетворення КПРС в соціал-демократичну партію не відбулося. Навіть останній, ХХVІІІ з'їзд КПРС, який відбувся влітку 1990 р., прийнявши програмну заяву "до гуманного, демократичного соціалізму", проголосив КПРС партією "соціалістичного вибору і комуністичної перспективи".

Але програмна заява КПРС так і не стала платформою, яка б об'єднала все суспільство, чи навіть – усіх комуністів. Перебудова супроводжувалась диференціацією інтересів різних груп населення, які не могли бути передбачені в програмі однієї партії. Оцінюючи історичний досвід СРСР, частина населення (насамперед інтелігенція) стала схилятися до висновку, що справа не в деформації марксистсько-ленінського вчення, а в утопічності, неможливості реалізації комуністичних ідей взагалі. У вирі усіх цих подій перебувала і УРСР.

Падіння авторитету КП України

Подої в політичному житті України на початку перебування при владі М. Горбачова були відгомоном того, що відбувалося у Москві і деяких інших регіонах СРСР. Люди з великою увагою прислухалися до того, що говорять М. Горбачов, його оточення, інші керівники, до повідомлень центральних газет та популярних програм центрального телебачення, і дивувалися мовчазності в Україні. Виникало закономірне питання – чому республіканські політичні діячі і преса в кращому випадку тільки повторюють те, що вже сказано в центрі, а частіше роблять вигляд, що в країні нічого не відбувається?

Особливо яскраво продемонстрував це ХХVІІ з'їзд Комуністичної парті України (лютий 1986 р.), який за рішеннями й характером обговорюваних питань мало чим відрізнявся від "застійного" ХХVІ з'їзду КПУ. ХХVІІ з'їзд комуністів республіки разюче відрізнявся від ХХVІІ з'їзду КПРС, який сприяв повороту партії й суспільства до реалістичнішої оцінки стану речей. І справа не в тому, що з'їзд у Києві відбувався напередодні форуму в Москві. У теоретичному плані він означав крок назад порівняно з рівнем обговорення суспільно-політичних питань тут, в Україні, ще у червні 1985 р., під час приїзду М. Горбачова до Києва і Дніпропетровська. На з'їзді ж Компартії України традиційне самовихваляння чергувалося з не менш традиційними "постановками нових завдань" і пошуками винних у невиконанні попередніх. Усе "новаторство" доповіді першого секретаря ЦК КП України В. Щербицького зводилося до констатації, що "Політбюро і Секретаріат ЦК КПРС цілеспрямовано і наполегливо займаються назрілими проблемами життя країни, вирішення яких раніше з різних причин нерідко відкладалось".

Загалом же до кінця 80 х рр. сподівання на поліпшення життя в Україні пов'язувалося з Москвою, перебудовою в центрі, За цих умов, на фоні зростаючого демократизму центральної влади, авторитет республіканських партійно – державних структур падав. Це багато в чому зумовило наступне стрімке зниження впливу компартії в республіці, коли на арені політичної боротьби з'явилися нові партії.

Чому ж КП України, яка налічувала понад 3 млн. членів, не тільки не змогла очолити складні й суперечливі процеси перетворень у республіці, а й від самого початку гальмувала їх? Чому вона, зосередивши майже весь інтелектуальний потенціал республіки, навіть не зробила спроби виробити концепцію довгострокового розвитку України, яка за Конституцією СРСР визнавалася суверенною державою, і не спромоглася сформулювати свою, самостійну позицію хоча б стосовно найзлободенніших, життєво важливих для України питань?

Loading...

 
 

Цікаве