WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → УНР часів директорії - Курсова робота

УНР часів директорії - Курсова робота

Тим часом більшовицька армія наступала на захід — на Замостя-Варшаву, але наприкінці серпня наступ більшовиків на Замостя відбито, а після того розгромлено їх під Варшавою. Ця перемога, яку називали поляки "Чудом над Віслою", врятувала Варшаву і була в значній мірі наслідком участи українських сил. Ця перемога дала можливість почати польсько-українським силам наступ на південному фронті: частини військ перейшли Дністер, розбили більшовицьку армію й заволоділи лівим берегом Збруча. Протягом наступного місяця ці частини просувалися все далі на схід. На північному крилі української армії разом з українцями виступали російські протибільшовицькі частини генерала Перемикша та донські козаки під командою Яковлева. Разом в армії УНР було коло 23000 вояків, а в російських та козацьких частинах — 5000, разом 28000.

Та коли в боротьбі з більшовиками українська армія напружувала всі свої сили, Польща вола переговори з Москвою. 18-го жовтня 1920 року укладено перемир'я. Українська армія опинилася в дуже тяжкому становищі: її північний фронт був відкритий для радянської армії.

3-го липня 1920 року Польща розпочала таємні мирові переговори з радянським урядом. Представники двох держав з'їхалися в Ризі для прелімінарних переговорів. Становище Директорії, без участи якої вони велися, погіршувало те, що Антанта твердо стояла на становищі: України нема, а є лише "південь Росії". Франція — настрашена успіхами більшовиків у Польщі та в Криму — хотіла допомогти Польщі коштом України. Коли голова Дипломатичної Місії в Варшаві, А. Лівицький, одержав відомості про переговори Польщі з Москвою, він через міністра закордонних справ у Москві запропонував теж розпочати з нею мирові переговори, але радянський комісар закордонних справ Чічерін відповів, що існує тільки "Незалежна Українська Совєтська Республіка", яка бере участь в ризьких переговорах на боці Москви. Ця відповідь радянського комісара закордонних справ показала, які наслідки для України матимуть переговори в Ризі.

Не зважаючи на відповідь Чічеріна, уряд УНР делегував до Риги для участи в дипломатичних переговорах проф. С. Шелухина. Його поінформовано в Дипломатичній Місії у Варшаві, що нібито поляки не визнають радянського українського уряду. Але виявилося, що ця інформація була неправдива: Польща визнала радянський уряд на Україні — і представництва УНР не було на Ризькій конференції.

До Риги виїздила також делегація від ЗОУНР у складі: К. Левицького, О. Назарука, Е. Брайтера і Л. Мишуги. Вона вислала конференції протест проти трактування питання Галичини, як внутрішнього питання Польщі, і протест проти мирового договору щодо Східної Галичини Цю делегацію теж не допущено до участи в конференції.

12-го жовтня 1920 року польський і радянський уряди підписали прелімінарний договір, в якому зазначені були кордони між Україною та Польщею річкою Збручем, далі Волинню через Остріг до впаду Горині в Прип`ять Совєтську Україну представляли — Йоффе та Мануїльський. На три тижні (з 19 жовтня до 9 листопада) встановлено було перемир`я.

Радянський уряд використав перемир`я для підготовки наступу по всьому фронту. 10-го листопада більшовицька кіннота зробила глибокий прорив на українському фронті біля Могилева й примусила українську армію, після тяжких боїв відступити за Збруч. 16-го листопада була розбита в Криму армія Врангеля. Українська армія була інтернована в польських таборах. На цьому закінчилася регулярна визвольна боротьба за волю України.

18-го березня 1921 року в Ризі підписано мировий договір між Польщею та радянській Росією. Польща визнала Українську Радянську Соціалістичну Республіку. Правобережна Україна була поділена. Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь та Західне Полісся дісталися Польщі, Східна Волинь — радянській Роси. Доля Галичини не була вирішена. 1923 року Конференція Амбасадорів у Парижі ухвалила прилучити Галичину до Польщі з умовою надання їй автономних прав.

У Ризькому договорі обумовлено заборону перебувати на території Польщі антибільшовицьким організаціям. Таким чином, Директорія, уряд УНР і всі їх організації втратили право легального існування в Польщі. Вони продовжували свою діяльність нелегально. Так з 1921 року нібито зліквідовано Україну. Всі частини опинилися під різними окупаціями: з 1918 року Буковина — під румунською окупацією, з 1919 року Закарпаття — під чеською, з 1921 року Наддніпрянська Україна — під російсько-радянською та польською, з 1923 року Галичина — під польською.

Ризький договір закінчив героїчну добу Визвольних Змагань, боротьби за волю України за державу, за національні права. Ця боротьба охопила тільки чотири роки (1917-1921), але ці роки виорали глибоку межу між попередніми та наступними роками. Вони піднесли національну свідомість народу, скріпили соборність, прагнення державності, бажання мати "в своїй хаті свою правду і волю". Дуже багато крови пролив український народ, сотні тисяч жертв кращих своїх синів приніс він, щоб здійснити мрії свободи. Оточений ворогами він не мав підтримки, не мав спільника в цій титанічній боротьбі. Але до останньої можливості не піддавався. Боротьба за визволення України внесла в історію не тільки України, але й в історію Європи нове: це — велика участь жінок в регулярній армії. Жінки йшли на боротьбу звичайними вояками, медичними сестрами, зв`язковими, разом з чоловіками переносили холод і голод, далекі переходи, ночівлю проти неба, рани, хвороби. Смерть загрожували їм на кожному кроці. Але все це не лякало жінок. Чимало з них піднеслося до старшинських ранг і вписали своє ім`я в список героїв. Ця участь жінок свідчить, якою великою народною справою була Визвольна Війна.

Закінчення регулярної війни не означало капітуляції перед численно сильнішим ворогом, багато років тривала внутрішня боротьба, не припинялися повстання, які охоплювали всю Україну. Лише у 1924 році були розгромлені останні повстанські загони. Але й тоді не придушено України – безперервні арешти та судові процеси, розстріли, заслання, концтабори, штучний голод 1932-1933 років — були завершенням Визвольних Змагань. А десятки тисяч людей, з любові до Батьківщини, до волі, покидали рідні землі, прирікаючи себе на безпритульне існування, на шукання гіркого хліба вигнання, на безправне існування "бездержавних" мандрівників.

Історія України переходить до нового етапу. З часу Ризького договору починається історія під владою окупантів, історія боротьби за своє національне "я", за свою національну культуру й свободу. З другого боку — починається історія української еміграції, окремих осередків українського народу в Європі, Америці, Австралії, Азії, і тих місцях, куди заганяла доля цих "переміщених осіб", як назвали емігрантів після другої світової війни. Доля всіх цих частин українського народу — і під чужинецькою окупацією, і в різних країнах розселення — складалася по-різному, але залишалася спільною і спільними залишались національна свідомість і прагнення мати свою державу.

Історія України дає багато прикладів, коли здавалося, що вже вона остаточно переможена, знищена, що її "немає й не буде", — але минає час, і вона виходила знову на історичний кін оновлена й жива.

Список літератури

  1. Бойко О.Д. Історія України у ХХ столітті: 20-90-ті роки / Навч. посіб. для студ. – Ніжин, 1994.

  2. Бойко О.Д. Історія України: Посіб. для студ. – К., 1999.

  3. Борисенко В.Й. Курс української історії: З найдавніших часів до ХХ ст.: Навч. посіб. для студ. – К., 1996.

  4. Єфименко О.Я. Історія України та її народу. – К., 1992.

  5. Історія України: Курс лекцій: У 2-х т. / Навч. пос. для вузів / За ред. Л. Мельника. – К., 1991-1993.

  6. Історія України: Нове бачення: У 2-х т. / Під ред. В.А. Смолія. – К., 1995.

  7. Кормич Л., Багацький В. Історія України від найдавніших часів і до XXI століття: Навч. посіб. – Харків, 2001.

  8. Лановик Б., Матейко Р., Матисякевич З. Історія України: Навч. посіб. для студ. – К., 2000.

  9. Новітня історія України (1900-2000 рр.): Підруч. для студ. – К., 2000.

Loading...

 
 

Цікаве