WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → УНР часів директорії - Курсова робота

УНР часів директорії - Курсова робота

15-го липня 1919 року найвищий провід, уряд Галичини та УГА перейшли Збруч для спільних дій з армією УНР. Більшовики відступили, щоб не опинитися між цими двома арміями.

Перехід УГА та диктатора Є. Петрушевича з урядом через Збруч не дав повного об'єднання сил. Об'єднати два уряди було неможливо: цьому перешкоджали і ідеологічні і персональні причини. Провід ЗУНР був безпартійний, антисоціалістичний, провід УНР був соціалістичний; провід УНР вважав за можливе переговори й союз з радянським урядом, щоб спільно подолати "Добровольчу армію" Денікіна, і взагалі з самого початку готовий був прийняти програму більшовиків за умовою, що на Україні будуть встановлені ради українські, а не московські; провід ЗУНР ставив подвійну мету: боротьбу з Польщею та радянською Росією, і готовий був на спілку з Денікіним.

До цього треба додати персональні моменти: Петлюра і увесь провід УНР вважали обрання Петрушевича на диктатора недемократичним, незаконним; Петрушевич і увесь провід ЗУНР вважали становище Петлюри на чолі армії за шкідливе для справи, і кожна опозиція проти Петлюри знаходила моральну підтримку серед галицького проводу. Справа закінчилася на визнанні двох проводів і двох армій, але при тому утворено об'єднуючий орган — Штаб Головного Отамана, на чолі якого поставлено колишнього професора Військової Академії генерала М. Юнакова; секретарем його був генерал В. Курманович.

На домагання Петрушевича наддніпрянський уряд погодився на деякі зміни: на демократичну політику без ухилів убік радянства, на зміну уряду Мартоса, признання диктатури Петрушевича.

Загальне число вояків обох армій досягало 80000, з того числа 45000 мала УГА. У додаток до регулярної армії сподівалися на допомогу повстанців, вважаючи, що воші дадуть 15000 вояків. Взагалі умови Галицької Армії були ліпші, ніж Наддніпрянської: УГА була краще забезпечена харчами — мала запасів їх на 8 місяців, мала кращий одяг, дефіцитні продукти — цукор, сіль, які могла обмінювати на інші продукти. Спільною трагедією обох армій була недостача набоїв: заводи були поза межами обох армій — одні в Австрії, інші — на Лівобережній Україні. Купувати зброю і амуніцію за кордоном було неможливо, бо ніхто з сусідів не погоджувався продавати будь-що Україні. У той же час Антанта щедро постачала все потрібне арміям Денікіна, Колчака, Юденіча.

Взагалі матеріальне становище Директорії значно погіршало. Вичерпано ті запаси грошей, які дістала вона від гетьманського уряду і які надто широко розкидала в перших місяцях. Особливо багато грошей витрачалося на закордонні дипломатичні місії, члени яких, нібито для "підтримки престижу" Директорії, мешкали в дорогих готелях, відвідували першокласні ресторани. Наслідки цього були негативні з усіх поглядів, викликали, замість пошани, сумніви в солідарності цих місій. З другого боку це марнотратство погіршувало і так тяжкий стан Директорії.

У зв'язку з армією, яку могли ЗУНР та УHP виставити проти більшовиків, стоїть до цього часу не цілком з'ясоване питання з українськими воєнно-полоненими першої світової війни, які опинилися в Італії. Там були переважно галичани, але були й наддніпрянці. Число тих полонених подається неоднаково: автор, що заховав своє ім'я під літерами "К.Т.", вважав, що їх було до 200000. Є. Онацький дає меншу цифру — 70 - 100 тисяч, з того числа коло 500 старшин з Галичини, Буковини, Закарпатської України; наддніпрянців — близько 30.000."1 Усі вони перебували в дуже тяжких матеріальних, гігієнічних та моральних умовах і з початку 1919 року почали звертатися по допомогу до різних газет, до українського Пресового Інформаційного Бюро в Парижі, до уряду УНР. 15-го лютого 1919 року Петлюра вирядив до Риму О. Севрюка з наказом "добитися визволення полонених". Він дістав на видатки 2000000 італійських лір, але нічого не зробив для полонених. Жив з дружиною розкішно, мав дороге помешкання в Римі, абонемент в опері, але навіть не відвідав полонених і не почав клопотів у міністерствах. Ревізія Д. Дорошенка дала великий компромітуючий матеріал, який надіслано Петлюрі, але доля того матеріалу невідома. Не міг нічого зробити й інший ревізор — д-р А. Окопенко. За той час багато полонених повмирало від тифу, малярії та інших хвороб. Частину полонених взяли до інших армій — польської, румунської, денікінської.

Можна уявити, яку величезну допомогу дали б ці полонені арміям УНР та ЗУНР, якщо б їх звільнили — нехай не 100000, а половину — 50000. Не змінила їх становища заміна Севрюка в липні 1919 року іншим соціалістом — В. Голубовичем.

3. Встановлення радянської влади в Україні. Радянсько-польська війна. Ризький договір 1921 р. та його наслідки для України

Боротьба з більшовицькими військами була дуже тяжка; вони використовували китайців, які з фанатичною твердістю йшли в бій. У Києві запанувала безнадійність. Почалася масова втеча інтелігенції за кордон. Уряд ішов назустріч їй й формував різні дипломатичні місії для виїзду на захід. Десятки людей їхали до Швейцарії, Риму, Відня, Парижу з великими державними коштами, щоб "підтримати престиж УНР".

На нараді уряду 16 січня 1919 року виявились настрої: представники Січових Стрільців, О. Назарук та Ю. Чайківський, запропонували замість Директорії військову диктатуру — С. Петлюру, Є. Коновальця та А. Мельника. Інші — О. Янко та М. Шаповал — настоювали на встановленні радянської влади. Тільки Петлюра говорив проти більшовизму. Безпорадність проводу впливала на загальний настрій. Україна, затиснута між двома потужними силами — Антантою з півдня й більшовизмом з півночі — не мала сил для боротьби. Військо розбігалося, ширилося безладдя.

23-го січня 1919 р. почалася сесія Трудового Конгресу. З 528-ох делегатів прибуло 400 та 65 делегатів з Західньої України: Л. Бачинський, Л. Цегельський, Д. Вітовський, С. Вітик, Т. Старух та інші. Партія есерів, що дала найбільше делегатів, поділилася на три течії: ліву — "боротьбисти", які стояли за совстську владу; праву, яка стояла за демократичний соціалізм; і центр (під проводом М. Грушевського, М. Любинського та М. Шаповала), що зайняв середню позицію між правою та лівою і настоював на передачі влади "трудовим радам селянських і робітничих депутатів". Ця група мала тільки 13 депутатів, не зважаючи на присутність М. Грушевського. Популярність його занепадала, і на голову Конгресу обрали не його, а С. Вітика.

Ситуація, в якій опинився Трудовий Конгрес, була тяжка. Більшовики підходили до Києва. Єдине питання, якому Конгрес присвятив увагу, був вибір орієнтації: чи на більшовиків, чи на Антанту. Після промов представників уряду, ухвалено скликати парламент Великої Соборної України, а тимчасово, до скликання парламенту, законодавчу владу та оборону України доручити Директорії УНР, до якої вступав представник ЗУНР— Є. Петрушевич. 29-го січня 1919 р. Конгрес розійшовся.

Боротьбу проти більшовицьких військ ускладнювало те, що основу їх становили українські частини, зформовані за Гетьмана для оборони Чернігівщини від більшовиків — Богунська й Таращанська дивізії. Радянські війська йшли на Україну без проголошення війни. Наприкінці листопада 1918 року в Москві утворено "радянський уряд України" і радянські війська йшли на "допомогу" цьому урядові. Участь українців в тих військах полегшувала радянську пропаганду й ускладнювала становище УНР. 1-го січня 1919 року більшовики без бою зайняли Харків. Запорізький корпус з отаманом П. Болбочаном подався до Полтави, яку довгий час обороняв від більшовиків.

Політика Директорії не була спроможна об'єднати українські сили: двох опозицій і з правого боку, і з лівого. Почалося "більшовичення" окремих груп. Перейшла на бік більшовиків одна з найбільших повстанських груп, під командою отамана М. Григорьєва, яка перед тим довгий час боролася з ними на Південній Україні. У ній було людей не менше, ніж у Директорії. Перейшов на бік більшовиків анархіст Н. Махно зі своїм великим загоном, з гарматами. Він діяв в районі від Гуляй-Поля, Кременчука до Катеринослава. Ще більше значення мав перехід на бік більшовиків Дніпровської дивізії, що стояла біля Києва, під командою отамана Д. Терпила (Зеленого). Вона прийняла більшовицьку програму й розташувалася на південь від Києва, в районі Трипілля. Україна вкрилася повстанськими загонами під командою отаманів, які не визнавали влади Директорії. Засяг їхніх дій, звичайно, не був широкий", кожний діяв у своєму районі. На Чернігівщині діяв Ангел, на Літинщині (Поділлі) — Я. Шепєль і т. д. Вони міняли орієнтацію: то ставали на бік Директорії, то переходили до більшовиків і вносили анархію.

Loading...

 
 

Цікаве