WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Визвольна війна українського народу 1648-1654 р. - Курсова робота

Визвольна війна українського народу 1648-1654 р. - Курсова робота

Лише на кінець 1652 р. Польща оговталася від поразки. Проведене посполите рушення дало армії кілька десятків тисяч вояків, і в березні 1653 р. вона перейшла в наступ. Загони Стефана Чарнецького напали на Погребище, Немирів, Кальник, Коростишів та інші міста й захопили їх. Зустрівши організований спротив, Чарнецький відвів свої загоїти з контрольованої гетьманською адміністрацією території.

Одночасно в Молдавії підвело голови пропольськи настроєне молдавське боярство. Воно організувало змову, закликало на допомогу своїх однодумців з Валахії і Трансільванії й скинуло з престолу Лупула. На допомогу тестеві Хмельницький направив сина Тимоша з Вінницьким, Брацлавським і Уманським полками. 21—22 квітня 1653 р. козаки завдали поразки противникові і увійшли до Ясс.

Але намір Тимоша Хмельницького вторгнутися у Валзхію закінчився невдачею. 17—20 травня козацькі полки зазнали поразки під Тарговицею й мусили відступити в Україну. Наприкінці літа Хмельницький знову направив Тимоша з кількома тисячами козаків на допомогу Лупулу, який знемагав у боротьбі з опозиційним боярством. Козаки з запеклими боями пробилися до Лупула в Сучаву і взяли участь в обороги міста. 2 вересня Тиміш Хмельницький дістав поранення ядром у ногу й за декілька днів помер. Потерпаючи від нестатку продовольства і боєприпасів, козацьке військо 30 вересня капітулювало. При цьому воно вийшло з оточення зі зброєю та тілом сина гетьмана, яке пізніше було захоронено в Ільїнській церкві в Суботові.

На осінь 1653 р. польський уряд мобілізував 80 тис. шляхтичів і селян. У вересні король Ян Казимир зосередив своє військо під Жванцем на Поділлі. Звідси окремі загони розходилися по найближчих селах, змушуючи населення коритися польській владі. Козацьке військо Хмельницького також вирушило на Поділля й отаборилося під Гуся-тином. Почалися швидкоплинні, але жорстокі сутички між окремими підрозділами обох сторін. Козацькі частина рейдували по Волині й Галичині, виганяючи польську шляхту з насиджєних місць. Польська армія знову опинилася в оточенні. Противники готувалися до вирішальної битви. Однак тут знову відіграв свою не кращу роль кримський хан Іслам-Гірей. Діставши "упоминки" від Яна Казимира, він втретє відступився від союзу з українським гетьманом і уклав з польським королем мирний договір на умовах Зборівської угоди 1649 р. Хмельницький не брав ніякої участі в цій акції й активно готувався до прийому російських послів.

6. Переяславська рада 1654 р.

Під кінець визвольної війни відносини між Україною та Росією зміцнилися. Вони охопили різні сторони міждержавних зв'язків. Ідея об'єднання двох держав для подолання спільного ворога ставала реальною й була підтримана широкими масами населення. 1 жовтня 1653 р. у Москві відбулося нове засідання Земського собору, в роботі якого взяла участь патріарх Никон, митрополити, архієпископи, старшини монастирів та представники інших соціальних кіл населення. Собор постановив розпочати війну проти Польщі, а Олексій Михайлович, писалося в постанові, "Ізволив того гетьмачі Богдана Хмельницького і все військо Запорізьке з містами і землями прийняти під свою государеву високу руку". Через кілька днів для підписання договору з Москви в Україну виїхало посольство боярина Василя Бутурлна. Посольство повсюди радо зустрічало українське населення.

8(18) січня 1654 р. у Переяславі відбулася всенародна рада. На ній були присутні Богдан Хмельницький, генеральний обозний Федір Коробка, судді Самійло Зарудний та багато інших.

Учасники ради стали в коло, на середину вийшов Хмельницький і заговорив. Він нагадав присутнім про ті злигодні та нещастя, що їх зазнав український народ від поляків, турок і татар. З усіх правителів гетьман вважав найближчим до українців за їхньою православною вірою і зовнішньо-політичними інтересами російського царя. Наприкінці промови гетьман сказав: "Крім його царської високої руки, спокійнішого пристановища не знайдемо. А хто з нами не погоджується, тепер куди хоче — вільна дорога". На що учасники ради відповіли: "Волимо під царя східного, православного". Три рази осавул звертався до учасників ради з таким запитанням і тричі була відповідь: "Щоб вовік всі єдині були". Бутурлін передав Хмельницькому царську грамоту про взяття України під "монаршу" руку з обіцянкою захищати її від ворогів і в "ласці тримати". Після обіду козацька старшина й деякі інші делегати попрямували до церкви Успення складати присягу. Гетьман зажадав від Бутурліна, щоб той від імені царя заприсягався не порушувати прав і привілеїв українського населення. На що Бутурлін заявив, що в Росії присягають не царі, а його піддані, й відмовився задовольнити прохання гетьмана. Проте сам таку обіцянку дав. Це одразу ж спричинило напруження між учасниками ради й московським посольством. Однак після короткої наради Хмельницький і генеральна старшина, полковники, близько 100 сотників і представники від козацтва та міщанства склали присягу на вірність союзу з царем. Всього присягали, за деякими даними, близько 200 чоловік. Після цього Бутурлін вручив Хмельницькому атрибути гетьманської влади — булаву, бунчук, хоругву, а також дорогі ферезію і шапку. Переяславські міщани, не діставши гарантій збереження своїх прав, присягли лише під загрозою побиття киями.

Протягом січня—березня московські посланці приймали присягу від жителів 177 населених пунктів. Не скрізь вона проходила гладко й безперешкодно. Київський митрополит спочатку взагалі відмовився її складати. З різних причин не присягали козаки Уманського й Брацлавського полків. У кількох селах Полтавського й Кропивненського полків царські стольники були побиті місцевими жителями. Чорнобильські міщани "Москву неохоче прийняли". Подібні випадки траплялися і в інших місцях. Але більшість із 127 тис. приведених до присяги міщан і козаків зробила це добровільно, з щирою вірою в те, що при дотриманні обома сторонами умов договору Україна збереже завоювання козацької революції 1648 р. і здобуде незалежність від найненависнішого на той час противника, яким була Річ Посполита.

Одночасно козацька старшина виробляла умови державного статусу України. 17 лютого І654 р. генеральний суддя Зарудний і переяславський полковник Тетеря повезли до Москви на затвердження царя "Просительні статті" з 23 пунктів. У них містилися прохання" про збереження прав, привілеїв і маєтностей Війська Запорізького та української шляхти, про 60-тисячний козацький реєстр, плату старшині та козакам, збереження місцевої адміністрації it збирання нею податків для царської казни, право обрання гетьмана і надання йому на утримання Чигиринського староства, а також права зносин з урядами зарубіжних країн, невтручання царських воєвод та Інших урядовців у внутрішні справи України, козацькі й шляхетські вольності та залишення селян у феодальній залежності, збереження прав київського митрополита, направлення царського війська проти польської армії під Смоленськ, утримання російських залог на кордонах України з Польщею, оборону України від нападів татар і матеріальне забезпечення козацького гарнізону в Кодаку. В скороченій редакції більшість статей була затверджена царем і боярами. Однак гетьману заборонялися прямі зносини з урядами Туреччини й Польщі, що значно обмежувало автономні права України. Велику настороженість у козацької старшини викликало явне небажання царя та його оточення визнати повне самоврядування України, змиритися з відстороненням царських урядовців від збору податків і забороною російським воєводам втручатися у внутрішні справи українського суспільства. "Просительні статті", царські укази до них та інші аналогічні документи пізніше дістали назву "Березневих статей 1654 p.". Оригінали цих документів не знайдені, відомі тільки чернетки та копії з них.

Вчені по-різному оцінювали Переяславський договір між Україною та Росією 1654 р. Одні вбачали у ньому унію двох держав, другі — угоду характеру васальної залежності, треті — військовий союз, четверті — акт возз'єднання. Існували точки зору й про об'єднання двох держав, входження України до складу Російської держави. Але справа не у назві цього державного акту. Головне — не невизначеність державного статусу України в нових умовах. Підписуючи договір, кожна з сторін вкладала в нього свій зміст: російська вважала його узаконеною формою залежності України, українська, визнаючи зверхність Росії, сподівалася зберегти в нових умовах державну автономію. Багатовікова відсутність національної держави, досвіду державотворення й тяжкі обставини штовхнули Україну на об'єднання з державою, в складі якої вона не мала перспектив для самостійного розвитку. Надто різними були внутрішні суспільні устрої та економічне становище обох країн.

Список використаної літератури

  1. Субтельний Орест Україна: Історія / Пер. з англ. Ю.І. Шевчука; Вст. Ст. С.В. Кульчицького. – 3-те видан., перероб. І доп. – К.:Либідь, 1993., 720 с.:іл.

  2. Шморгун О.О. Україна: Шлях відродження: Економіка, політика, культура. Київ., 1994.

  3. Історія України / Керівник авт. Кол. Ю. Зайцев. – Львів: Світ, 1996. – 488с.

  4. Король В.Ю. Історія України. / Худ. оформл. В.М. Штогрина. – Київ.:"Феміна", 1995. – 264 с.

Loading...

 
 

Цікаве