WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Визвольна війна українського народу 1648-1654 р. - Курсова робота

Визвольна війна українського народу 1648-1654 р. - Курсова робота

Козацька піхота посилила штурм укріпленого табору, в якому козаки не шкодували ні сил, ні життя. Не одна козацька мати заплакала за своїм сином, що поклав голову під Збаражем. Серед них був і славний лицар Станіслав Мрозовицький (Морозенко), смерть якого відізвалася глибокою тугою серед людей.

Сильне поранення дістав вінницький полковник Іван Богун. Але козацькі лави дедалі щільніше оточували польський табір. 27 липня почався генеральний штурм. Козаки штовхали поперед себе "гуляйгороди" (рухомі вежі), дорвалися майже до польських укріплень, насипали вали заввишки у два списи, поставили на них "гуляйгороди" й почали з гармат та мушкетів впритул розстрілювати польських вояків. Облога наближалася до завершення.

Дізнавшись про підхід армії короля Яна Казимира, Хмельницький залишив під Збаражем генерального обозного з частиною військ, а сам з основними силами рушив назустріч полякам. Козаки потайки зайняли вигідні позиції на р. Стрипі, і коли 5 серпня польські війська розтягнулися довгою колоною вздовж річки й грузли в розкислій від рясних дощів низині, напали на них з тилу і флангів. Не битва це була, а справжня різанина, згадували пізніше II учасники. В сутичках було знищено 4 тис, жовнірів і драгунів, у тому числі й "цвіт польської шляхти". Нашвидкуруч збудований поляками табір мало зарадив справі.

Вранці 6 серпня козаки перейшли в рішучий наступ. Одні з них кинулися на штурм Зборова, а інші — на греблю й мости над Стрипою, аби відрізати оборонців міста від польського табору. Після кількох атак переправи вже були в руках козаків, а Миргородський полк оволодів Зборовом. Військовий табір короля Яна Казимира опинився в щільному оточенні. З міських валів по ньому вела вогонь козацька артилерія, а піхота відновила штурм. Польська шляхта була повністю деморалізована. Сам король мусив уходити обозом і виганяти вояків з-під возів на бій. Шляхта забула свою колишню славу й готувалася до найгіршого.

Порятунок прийшов несподівано, звідки його не чекали. Кримський хан Іслам-Гірей, не бажаючи остаточного розгрому Польщі й зміцнення на її руїнах України, вивів татар з бою і поставив перед Хмельницьким вимогу замиритися з польським королем. Переговори між воюючими сторонами завершилися 8 серпня підписанням Зборівського договору. За його умовами кількість реєстрового війська доводилася до 40 тис, визнавалася влада гетьмансько-старшинської адміністрації в Брацлавському, Київському та Чернігівському воєводствах. Польським військам було заборонено перебувати на їхній території. Не вписані в реєстр селяни мали повернутися в підданство до панів. Київському митрополитові було обіцяно місце в сенаті, а питання про унію переносилося на загальнопольський сейм. Підтверджувалися права козаків на власний суд, але за умови, що вони не втручатимуться в економічні привілеї польської шляхти. Цим шляхта не збиралась добровільно поступатися за будь-яких соціальних катаклізмів. Зборівська угода виявила бачення козацькою старшиною майбутнього устрою України, яке полягало у висуненні на чільне місце в суспільстві привілейованого стану козацтва. Саме воно діставало найбільші права й привілеї за рахунок ущемлення соціально-економічних і політичних здобутків селянства. Тим самим українське суспільство поділялося на два соціальні табори, далеко неоднозначні за своїм становищем.

Більшість українського суспільства розцінила Зборівську угоду як невиправдану поступку Речі Посполитій. Найбільше підстав для незадоволення мали мільйонні маси селянства, над якими нависла реальна загроза повернення в кріпацтво. 300 тис. озброєних селян-учасників походу, які не зазнали поразки, не збиралися відмовлятися від здобутої волі. Обстановка загострилася під час складання козацького реєстру й повернення польської шляхти в свої українські маєтності. Селяни не пускали шляхту в села, а на її спроби пробитися відповідали збройним опором. Десятки стихійно створених повстанських загонів діяли на Волині, Брацлавшині, Київщині, Полтавщині. В багатьох випадках їх підтримували як козаки, так і старшина, зокрема брацлавський полковник Нечай і миргородський полковник Гладкий. На Січі запорожці повстали проти Хмельницького, оголосили скинення його з гетьманства й обрання гетьманом якогось Худолія. Якщо із заворушенням "на волості" Хмельницький якось мирився, то для придушення повстання запорожців направив збройний загін, який у лютому 1650 р. захопив Худолія і стратив його.

У Польщі шляхта, в свою чергу, виявляла обурення поступками Україні. Під її тиском загальнопольський сейм, хоч і затвердив угоду, але відмовився надати їй силу закону і внести до конституції. Особливо активізувалась антиукраїнська діяльність польської шляхти після того, як, повернувшись з татарського полону на початку 1650 р., Микола Потоцький очолив те вельможне панство, котре виступало за продовження війни з Україною. Коронний гетьман зосередив на лінії Ямпіль—Вінниця—Коростишів значні військові сили й використовував їх для тиску на Хмельницького. Мир між Україною і Польщею був нетривким і кожної миті міг перерватися війною.

3.Дипломатичні та воєнні успіхи у 1650 р.

Завдяки різноманітній дипломатичній діяльності Хмельницького Польща в 1650 р. опиняється в політичній ізоляції. Наполегливі пропозиції гетьмана цареві про спільні воєнні дії проти Польщі дали свої результати. У березні 1650 р. російський уряд ультимативно зажадав від польського короля повернення Росії Смоленська, інших міст і виплати компенсації в розмірі 500 тис. золотих. Бурхливі дипломатичні переговори Хмельницького з Іслам-Гіреєм завершились обіцянкою хана надалі надійно допомагати козакам у війні з польською шляхтою. Дипломатичні зв'язки з Молдавією виявили групу молдавського боярства, яка не підтримувала орієнтацію господаря Василя Лупула на Польщу й прагнула до тісніших зв'язків з Україною. Оскільки Лупул проводив відверто пропольську політику, козацька старшина вирішила діяти силою.

У серпні 1650 р. Хмельницький з військом кількістю 70 тис. козаків і татарами зробив похід у Молдавію. Два козацьких полки залишилися на лівому березі Дністра для прикриття тилу від можливого нападу польських військ, а основні сили під командуванням Данила Нечая фактично без бою увійшли до столиці Молдавії — Ясси. Господарю нічого не залишилось як запропонувати українському гетьманові мир. Згідно підписаної у вересні угоди між Україною і Молдавією встановлювалися союзницькі відносини. Лупул зобов'язався не підтримувати Польщу, виплатити контрибуцію в сумі 500 тис. талярів, скріпити цей союз династичним шлюбом сина Хмельницького Тимоша зі своєю донькою Розандою. Скориставшись із цієї перемоги й спираючись на військо, Хмельницький примусив Потоць-кого відвести польські корогви під демаркаційної лінії і Тим самим послабив антиукраїнську діяльність польської шляхти в Україні. Турецький султан Мухамед спеціальним листом запевнив Хмельницького у тому, що татари більше не перейдуть на бік Речі Посполитої, а будуть вірними союзові з козаками.

4. Поразка під Берестечком та її наслідки

Успіхи козацької зброї в Молдавії стимулювали анти шляхетські виступи українського селянства. На Брацлавщині й Київщині у вересні 1650 р. діяло до 15 тис. повстанців і щомісяця їхня кількість збільшувалася. Радикально настроєна старшина щодалі голосніше гомоніла про необхідність відновлення війни з Польщею. Під тиском цих обставин Хмельницький у листопаді направив листа польському сейму з вимогами виконувати умови Зборівської угоди, повернути православним захоплені в них церкви, скасувати унію, припинити підготовку до війни й покарати порушників миру. Окремо порушувалося питання про присягу чотирьох світських і духовних польських сенаторів на дотримання рішень Зборівської угоди, встановлення демаркаційної лінії та заборону шляхті мститися українцям за їхню участь у козацькому війську. Обидві сторони активно готувалися до війни. Польський король оголосив посполите рушення, зібрав Ь0-тисячну армію й поставив на чолі її магната Калиновського, котрий також повернувся з татарського полону і горів бажанням змити свого ганьбу козацькою кров'ю. Порушивши Зборівську угоду, Калиновський з драгунами вночі 9 лютого 1651 p. несподівано напав на сотню Шпаченка у Ворошилівці й усю її винищив. Пізно ввечері 10 січня поляки тихцем знищили козацьку стежу під Красним й увірвалися до міста, де перебував полковник Данило Не-чай. Жителі міста й козаки вчинили нападникам відчайдушний опір. Нечай дістав смертельну рану і 12 лютого помер. Третього дня Калиновський оволодів замком. Розвиваючи наступ, шляхетські війська захопили Мурафу, Шаргород й оточили Вінницю. З 28 лютого по 11 березня вінницькі козаки полковника Івана Богуна мужньо боронили місто, робили вилазки і громили нападників. Під час однієї з них Богун заманив польську кінноту на притрушені соломою ополонки й знищив багатьох вцілілих вершників. Послані Хмельницьким на допомогу оточеним Уманський і Полтавський полки на чолі з генеральним осавулом Дем'яном Многогрішним наголову розгромили передовий польський полк під Липівцем і змусили Калиновського відвести свої загони спочатку під Кам'янець-По-дільський, а потім під Сокаль.

У травні 1651 р. головні сили української армії зосередилися в Білій Церкві. 29 травня загальна козацька рада ухвалила рішення про генеральний наступ на Польщу. Причому козаки були сповнені рішучості або перемогти, або всім загинути. Хмельницький розіслав універсали до галицького селянства із закликом до повстання проти польської шляхти. В Підгаллі повстанців очолив Костка Наперський, а у Великій Польщі — П. Гижицький. Посланий Хмельницьким 4-тисячний полк Івана Шохова з дозволу російського уряду перейшов через російський кордон у Білорусію й розгорнув там активні дії проти литовської шляхти. За короткий час козаки взяли Рославль, Кричів, Дорогобуж і зв'язали сили армії Радзивілла, не давши їм змоги наступати на Україну. Північні українські землі захищали Київський полк Антона Ждановича і Чернігівський — Небаби.

Loading...

 
 

Цікаве