WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Визвольна війна українського народу 1648-1654 р. - Курсова робота

Визвольна війна українського народу 1648-1654 р. - Курсова робота

Національно-визвольна революція 1648 р. мала виразні елементи революції буржуазної. Вони полягали у ліквідації великої земельної власності польських і ополячених українських феодалів, а також станового устрою суспільства, поваленні кріпосницького ладу, завоюванні селянами особистої свободи, встановленні дрібної земельної власності селян, козаків і міщан, масовому використанні вільнонайманої робочої сили тощо. З'явилася реальна можливість для переходу до буржуазного суспільства. Тим більше, що подібне вже сталося в Нідерландах і відбувалося в Англії. Все залежало від сили народних мас і політики правлячих кіл.

Проте завоювання українського народу не були закріплені законодавчо. Уряд молодої республіки відстав від реального ходу подій І в своїй більшості перебував у полоні традиційних середньовічних уявлень про державну форму організації суспільства. На одне з центральних місць у державотворчому процесі він ставив затвердження особливих пільг для козацтва як своєрідну платню за повалення польсько-шляхетського панування в Україні, Фактично козацтву відводилося те соціальне місце в суспільстві, яке раніше належало шляхті. Тобто започатковувалася реставрація колишнього станового ладу, але вже на національній основі.

2.Дипломатичні переговори взимку 1649 р.

Створення Української держави у 1648 р. докорінно змінило тактичні й стратегічні плани Хмельницького. Найрельєфніше вони проявилися під час переговорів з польськими послами у лютому 1649 р. у Переяславі. Польську депутацію очолював київський воєвода Адам Кисіль. Він представляв ту частину патріотично настроєної української аристократії, доля якої склалась трагічно. Кисіль щиро бажав добра своїй Вітчизні, але всі конфлікти між Україною і Річчю Посполитою хотів розв'язати мирним шляхом, відстоюючи єдність Речі Посполитої, яку вважав взірцем демократичної держави. Польські дипломати привезли Хмельницькому згоду короля на збільшення реєстру до 12 тис. козаків і скасування унії. Цим самим уряд Речі Посполитої сподівався ублажити козацтво й знову поставити його в свою залежність. Однак ситуація вже докорінно змінилася. Хмельницький перетворився з проводиря козацтва на вождя всієї української народності, що завоювала свободу й власну державність.

Хмельницький визначив кордони Української держави по Віслу, де могла жити лише та польська шляхта, що визнавала владу Війська Запорізького. Ні козацька старшина, ні польський уряд не бажали йти на компроміси і тому не могло бути й мови про стабільний мир між державами, одна з яких щойно вирвалася з колоніальних лабет, а інша намагалася її знову туди повернути. Єдине, про що змогли домовитися обидві сторони, так це про перемир'я до весни й встановлення кордону по р. Горяні.

Одночасно Хмельницький розгорнув жваву дипломатичну діяльність. Він вів переговори з молдавським господарем, трансільванським князем і кримським ханом. Ранньою весною до Чигирина прибуло російське, а до Москви від'їхало українське посольство Вешняка. Український гетьман за будь-яку ціну намагався створити антипольську коаліцію держав і спільними силами завдати поразки Речі Посполитій. Однак уряди зарубіжних країн ще з недовірою ставилися до молодої держави й ухилялися від конкретних зобов'язань. Єдиним винятком став кримський хан Іслам-Гірей. Дбаючи насамперед про власні Інтереси, він зголосився подати Хмельницькому Істотну військову допомогу.

3. Війна на два фронти. Битва під Зборовом

Польська шляхта не збиралася виконувати умови переяславського перемир'я і виводити свої війська за р. Горинь. Навпаки, князь Корецький і кам'янецький каштелян Станіслав Лянцкоронський захопили на Волині Межиріч і на Брацлавщині Бар. Подібні акції вчинили й інші польські магнати. По всій Речі Посполитій збиралося військо. На літо 1649 р. воно складалося з трьох армій. Одна під командуванням Адама Філрея, Лянцкоронського і Вишнєвецького зосереджувалася на межі Галичини й Волині у верхів'ях Південного Бугу, друга — короля Яна II Казимира складалася з посполитого рушення шляхти і йшла їй на допомогу, третя — литовського гетьмана Януша Радзивілла мала наступати на Україну з півночі. У травні передові загони польської армії перейшли в наступ і завдали поразки загонам Івана Донця і Таборенка під Любаром і Сульжином, Кривоносенка — під Красиловом, Старокостянтиновом і Острополем. Основні сили цієї армії зосередилися під Старокостянтиновом для дальшого наступу.

Влітку 1649 р. Україні довелося вести воєнні дії і в Білорусії. Війна на два фронти послабила ударну міць козацької армії, але одночасно й прикрила її північний фланг від загрози з боку литовської армії. У квітні Хмельницький направив на Прип'ятщину й Гомельщину Чернігівський полк Мартина Небаби і полк Іллі Голоти. Козаки не обмежилися пасивною обороною, а допомогли місцевому населенню у боротьбі проти литовської та польської шляхти. Українські полки зайняли північну Прип'ятщину, Гомельщину і прийняли на себе удар литовської армії. Війна велася з перемінним успіхом.

Тим часом Хмельницький зібрав майже 360 тис. добровольців, закликав на допомогу татар і на початку травня зосередив війська під Бердичевом. Щоб розпорошити ворожі сили, він наказав брацлавському полковнику Данилу Нечаю вдарити на Меджибіж. План цілком вдався. Лянцкоронський зі своїми драгунами поспішив на допомогу меджибозькому гарнізону, а гетьман з головними силами рушив на Старокостянтинів. Несподівана поява козаків і татар внесла сум'яття й паніку в дії польського командування. Та й рядова шляхта розгубилася, почала звинувачувати своїх регіментарів у бездарності й вимагати обрання нових полководців. Нарешті, магнатам вдалося навести та-кий-сякий порядок у війську й наказати відступати до Збаража. Відступ скоріше нагадував втечу. Відступаючих переслідувала кіннота Вінницького й Київського полків. її підтримували головні сили під командуванням самого Хмельницького й татарські чамбули. В ар'єргарді рухався Миргородський полк Матвія Гладкого. Нарешті, польське військо дісталося Збаража. У невеликому містечку всі розміститися не могли, і Вишневенький наказав будувати під самим замком укріплений табір.

30 червня наспіли передові загони козаків і татари й з маршу атакували табір. Знищивши до двох тисяч німецьких найманців і захопивши чимало військового спорядження, вони відійшли назад і отаборилися за чверть милі від поляків. Незабаром до них приєдналися й головні сили української армії. Повстанці зайняли всі навколишні села й хутори, так ізолювали Збараж від світу, що, як говорили учасники тих подій, і пташка не могла вільно пролетіти. Тим часом литовський гетьман Радзивілл після тривалих вагань за наказом короля вирішив ударити з півночі в тил українській армії, на Київ і Задніпров'я. Розпорошені сили повстанців на півдні Білорусії були неспроможні стримати литовську армію. 17 липня 7-тисячпий полк Іллі Голоти потрапив у оточення під містечком Загалля і майже увесь був винищений. Загинув і Голота.

Загроза прориву литовських військ гетьмана Януша Радзивілла на Київ і Лівобережжя була настільки небезпечною, що для її відвернення Хмельницький направив з табору одного з найкращих своїх полководців — Кричевського. У Чорнобилі до київських козаків пристали кілька сотень Чорнобильського полку, Овруцький полк, полк Григора Голоти, кілька тисяч шляхтичів, чимало добровольців. Військо Кричевського збільшилося до 30 тис. кіннотників. Переправившись через Прип'ять під Бабичами, козаки рушили на Річицю, а потім за ворожим військом під Лоєв, де Чернігівський полк Степана Пободайла прикривав переправи через Дніпро. О дев'ятій ранку 31 липня козаки у кінному строю атакували ворожий табір з боку Брагина, але зазнали великих втрат, не витримали натиску тяжкої гусарії та рейтар і мусили перейти до оборони в таборах. Під прикриттям ночі козаки залишили укріплення, забрали поранених і непомітно для противника відійшли. Тяжко поранений Кричевський вчинив за давнім козацьким звичаєм—"нехай твоя, гетьмане, голова буде за всі наші голови" — й попросив залишити його вмирати на ношах у чистім полі. Привезений у ворожий табір, він відмовився від повернення в католицьку віру й засмучений загибеллю 30-тисячного козацького війська помер в оточенні шанобливо схилених до нього недавніх противників— тих противників і самого Радзивілла, котрі за декілька років перейдуть на бік шведського короля й разом з козаками будуть воювати проти Речі Посполитої. Ціною власного життя козаки Кричевського виконали завдання гетьмана. Зазнавши великих втрат і вистрілявши увесь порох, Радзнвілл не наважився наступати далі і відійшов на північ. Це дозволило Хмельницькому заспокоїти козаків під Збаражем і довести справу до кінця.

Loading...

 
 

Цікаве