WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Україна на початку ХХ ст - Курсова робота

Україна на початку ХХ ст - Курсова робота

Масовий робітничий рух у першій половині 1905 р. сприяв активізації боротьби селянства. Якщо на початку 1905 р. виступи селян проходили в окремих селах, то у травні – червні вони поширилися на цілі регіони. Усього протягом першої половини 1905 р. селянські виступи мали місце у половині повітів.

Другий етап (жовтень – грудень 1905 р.) – це період радикалізації революційного руху. Найбільш характерними рисами цього періоду були: різке загострення соціально – політичного напруження; певне розмежування політичних сил в країні; активне формування політичних партій; активізація діяльності і посилення впливу на народні маси крайньо лівих партій – більшовиків та есерів.

Незважаючи на масові виступи, царизм відмовлявся йти на поступки. За цих умов соціально – політичне напруження наростало. Все це привело до загального російського політичного страйку, який почався у перші дні жовтня 1905 р. у Москві і Петербурзі. Вимогами страйкарів були: восьмигодинний робочий день, встановлення демократичних свобод, знищення самодержавства, негайне скликання Установчих зборів.

В Україні страйк підтримали робітники великих міст: Катеринослава, Одеси, Києва, Миколаєва та інших міст. У середині жовтня в Україні страйкувало більше як 120 тис. осіб. Під тиском жовтневого страйку царизм був вимушений піти на поступки. 17 жовтня 1905 р. Микола II видав Маніфест, в якому "дарував" населенню громадянські свободи, особисту недоторканність, свободу слова, совісті, зібрань і спілок. Одночасно встановлювалася Державна дума як законодавчий орган Російської імперії. Населення сприйняло Маніфест по – різному: частина сподівалася, що з'явиться конституція і почнеться нова доба в житті імперії, революціонери вважали його перешкодою в боротьбі з урядом; крайньо монархічно налаштоване населення вважало, що Маніфест був проголошений внаслідок насильства над царем і вимагали збереження самодержавства.

В Україні революціонери організували мітинги на яких вимагали цілковитого знищення монархії. У відповідь на це почалися так звані "чорносотенні" ("чорна сотня") погроми. Оскільки серед активних революціонерів було багато євреїв, чорносотенці оголосили їх винуватцями заворушень у державі. Найбільші погроми пройшли в Одесі, Києві, Катеринославі, містах Донбасу. Причому вони відбувалися здебільшого при невтручанні, а то й при потуранні поліції.

Царський Маніфест 17 жовтня створив умови для легальної політичної діяльності. Цим, передусім, скористалися російські ліберали, які створили Конституційно-демократичну партію (кадети) і "Союз 17 октября" ("октябристи"). Вони вважали, що революція закінчиться і головне – це парламентська боротьба в Державній думі. Чорносотенні організації створили декілька партій, найвпливовішою серед них був "Союз русского народа". Російські соціал-демократи і соціал-революціонери політичну свободу використали для посилення антиурядової діяльності.

Вплив українських партій на події 1905 р. був незначним. РУП наприкінці 1905 р. змінила назву і стала іменуватися Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДПП). УДП і УРП об'єдналися в Українську демократично – радикальну партію (УДРП). Однак, у їх середовищі не було одностайності навіть в питанні: чи виправдане окреме існування українських партій, чи їм краще влитися до складу подібних російських? Так, пізніше, у квітні 1906 р. УСДРП приєдналася на правах окремої національної організації до РСДРП. Тісно співпрацювала з кадетами УДРП.

У час піднесення революції почали виникати масові позапартійні об'єднання громадян. Серед них виділялися ради робітничих депутатів. В Україні перша рада виникла в Катеринославі на початку жовтня 1905 р. Усього в жовтні – листопаді ради виникли більше як у 50 містах і робітничих селищах. Вони своїми рішеннями скорочували до 8 годин тривалість робочого дня, надавали допомогу безробітним тощо.

Одночасно з партіями і радами йшло формування професійних спілок, які брали на себе функції захисту інтересів робітників перед підприємцями. За роки революції в Україні було створено 280 профспілок. Найбільше їх було в Одесі, Києві, Катеринославі, Харкові.

Восени 1905 р. значно активізувалося селянство, яке все ще сподівалося одержати землю. Восени 1905 р. – зимою 1906 р. почастішали напади на поміщицькі маєтки селянських загонів, побиття та вбивства поміщиків тощо. В ході антипоміщицької боротьби створювалися селянські спілки, в деяких районах вони очолювали збройні повстання.

Неспокійно було в армії і на флоті. Найбільш потужним було повстання на головній базі Чорноморського флоту в Севастополі. Воно розпочалося 11 листопада на крейсері "Очаків" до якого швидко приєдналися ще 12 бойових кораблів. Підтягнувши війська, влада 16 листопада придушила повстання. Керівник повстання лейтенант Л. Шмідт та три його помічники були розстріляні. Збройні виступи відбулися і в інших гарнізонах.

Апогею революційна боротьба досягла в грудні 1905 р. В середині грудня в Донбасі, Харкові, Олександрівську та в інших регіонах України відбулися масові збройні повстання робітників.

Найбільш масштабні заворушення були в Донбасі. Озброєні робітничі загони діяли в Горлівці, Єнакієвому, Луганську та інших містах. Особливо запеклою була боротьба в Горлівці, куди прибули бойові дружини з Гришиного, Ясиноватої та інших міст, усього майже 4 тис. осіб. 17 грудня повстанці напали на армійські казарми. Урядові війська вимушені були відступити, однак, отримавши підкріплення, вони перейшли у наступ. Повстання було придушено, майже 300 дружинників загинуло. Немало учасників було страчено.

Третій етап (січень 1906 р. – червень 1907 р.). В цей час революційний рух пішов на спад. Посилилися репресії з боку царського уряду. Боротьба продовжувалася (страйки, селянські виступи), але помітно зменшилися масштаби та інтенсивність робітничих страйків та селянських виступів, які постійно затухали. Більшість політичних партій вимушені були перейти до нелегальної роботи. Серед радикально налаштованих революціонерів поширилися терористичні форми боротьби. За даними О.Д.Бойко, у 1906-1907 рр. у Російській імперії було вбито та поранено 97 тис. посадових осіб, зокрема на голову уряду П.Столипіна було здійснено 10 замахів. Менш радикальна опозиція робила спроби продовжити боротьбу парламентськими методами у Державній думі.

14.4. Громадсько-політичний рух в роки революції 1905 -1907 рр

З кінця 1905 р. український національний рух стрімко прогресував. Після маніфесту 17 жовтня активізували свою діяльність політичні партії, однак вони проводили досить стриману політику. Головна їхня вимога – відновлення української держави у формі автономії. Лише українська народна партія прагнула до цілковитої незалежності. Соціально-економічні і політичні вимоги передбачали ліквідацію поміщицького землеволодіння, демократичні свободи, скасування мовно-культурних обмежень, усунення перешкод на шляху розвитку національної культури.

Під тиском національно-визвольного руху народів імперії царизм вимушений був йти на поступки. Наприкінці листопада 1905 р. був прийнятий закон, який дозволяв видання літератури національними мовами, створення культурно-освітніх національних товариств, відкриття національних театрів.

Після зняття урядових заборон почався швидкий розвиток українського національного життя. Одним із досягнень української інтелігенції було створення преси. У листопаді 1905 р. почала виходити перша українська газета "Хлібороб" (м.Лубни). У грудні 1905 р. в Києві почала виходити перша щоденна українська газета "Громадська думка". Її видавцем став відомий діяч Є.Чикаленко, а фінансував видання газети підприємець В.Симиренко. Наприкінці 1906 р. в Україні діяло 15 українських видавництв і виходило близько 20 періодичних видань.

Після 17 жовтня 1905 р. розгорнулася діяльність мережі товариств "Просвіта". Перша "Просвіта" була відкрита в Одесі 30 жовтня 1905 р. Вона мала власну бібліотеку й історичний музей, створила окремий фонд для видання книжок. Активно діяли "Просвіти" в Катеринославі, Києві, Миколаєві. На середину 1907 р. в Україні вже діяло 35 організацій "Просвіти". Члени цих організацій не лише поширювали українську літературу, а й підвищували загальноосвітній, культурний рівень людей, селянам допомагали добути елементарні знання з агротехніки, ведення господарства.

Помітним явищем тогочасного життя була діяльність українських представництв у Державній думі. Перша Дума почала працювати у травні 1906 року, від України до її складу ввійшло 102 депутати, серед яких переважали селяни та представники міської інтелігенції. 45 депутатів – українців створили свою власну парламентську громаду. Головою її був адвокат І.Шраг. В основу програми цієї парламентської групи були покладені 3 найбільш гострі для українського суспільства проблеми: земельна, освітня і питання автономії. Громада видавала свій власний журнал "Украинский вестник". Виступала за перетворення Російскої імперії у федеративну державу.

У січні 1907 р. відбулися вибори до II Думи. Понад половину всіх депутатів становили селяни. В Думі знову була організована і почала діяти українська парламентська фракція – Трудова громада (47 депутатів). Вони домагалися автономії України, місцевого самоврядування, української мови в школі, суді й церкві; створення в університетах кафедр української мови, літератури й історії. Громада видавала часопис "Рідна Справа – Думські вісті". Друга Дума була ще більш радикальнішою ніж перша, й тому протрималася недовго (103 дні). Третього червня 1907 р. її було розпущено. Третьочервневий переворот вважається закінченням революції 1905-1907 рр.

Loading...

 
 

Цікаве