WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Україна на початку ХХ ст - Курсова робота

Україна на початку ХХ ст - Курсова робота

Наприкінці 1901-на початку 1902 р. була створена партія російських соціалістів-революціонерів (есерів). Ця партія взяла багато з тактики народників. Зокрема, вона широко застосовувала революційний терор. Немало прихильників есерівської партії було в Україні.

Незадоволені самодержавним режимом представники російської буржуазії, поміщиків та інтелігенції мріяли про ліберальне реформування Росії, перетворення імперії на конституційну монархію. Ліберали прагнули знайти й знаходили прихильників в Україні. Але у 1905 р. своєї партії російські ліберали не мали.

Загальноросійські політичні партії особливу увагу зосереджували на питаннях перебудови політичної, економічної системи країни, виробничих відносин. Національному питанню приділялася незначна увага.

На початку ХХ ст. на арену політичного життя виступили євреї – третя за чисельністю після українців і росіян етнична група України. У 1897 р. на з'їзді у Вільно була створена єврейська політична організація – Загальний Єврейський робітничий союз, або Бунд (у перекладі – союз). Бунд прагнув увійти на правах автономії до РСДРП. Але російські соціал-демократи не визнавали в своїй партії автономії. У 1903 р. бундівці були виключені із складу РСДРП і почали діяти як самостійна політична партія.

Початок ХХ ст. ознаменувався посиленням також українського національного руху, поступовим переходом його від культурно-освітньої діяльності до політичної, створенням перших українських політичних партій в Наддніпрянській Україні.

Важливим кроком на шляху до появи політичних партій було створення у 1897 р. на з'їзді громад в Києві Всеукраїнської загальної організації. Її почесними членами стали діячи "старої громади" В.Антонович, Л.Житецький, М.Лисенко та ін. До складу цієї організації увійшло майже 20 громад та чимало студентських груп. По суті це була остання спроба громадівського руху організаційно згуртувати патріотично настроєні національні сили. Проте її ставка на культурницьку діяльність вже не відповідала ні потребам часу, ні настроям значної частини учасників національного руху.

Важливу роль у переорієнтації визвольного руху на політичну діяльність став також вихід з друку у 1900 р. брошури Миколи Міхновського (харківський адвокат, активний діяч Братства Тарасівців) під назвою "Самостійна Україна". Ця брошура вперше в Наддніпрянській Україні відкрито проголосила завдання боротьби за власну незалежну державу. З іменем Міхновського, його брошурою пов'язують зародження українського національного руху в Наддніпрянщині, учасники якого боролися за повну самостійність України (самостійники). Міхновський наголошував, що українська інтелігенція має стати на чолі боротьби за здійснення великого ідеалу: створення єдиної, нероздільної, вільної, самостійної України.

Нові задачі вимагали й набагато вищого рівня організації учасників суспільно-політичного руху. Цей вищий рівень могли забезпечити політичні партії.

Історія виникнення українських політичних партій на східноукраїнських землях веде відлік від створення у 1900 р. на основі студентської громади Харкова Революційної української партії(РУП). Керівниками цієї першої політичної партії були Д.Антонович, Б.Камінський, Л.Мацієвич, М.Русов. Партія об'єднала своїх прихильників місцевих осередків, що функціонували у Києві, Харкові, Чернігові, Лубнах та інших містах.

Першим програмним документом цієї організації стала брошура М.Міхновського "Самостійна Україна". Хоча цей твір не був повноцінною програмою політичної партії, оскільки не декларував її основні напрямки діяльності, соціальну базу тощо. Проте вона містила низку важливих орієнтирів: створення політично незалежної української держави; провідна роль інтелігенції, яка повинна служити своєму народові; досягнення поставленої мети передбачалося через рішучу боротьбу усіма засобами; закликала до розмежування з представниками поміркованого крила національного руху.

Проте більшій частині рупівців не імпонувала категоричність, радикалізм, ставка на силові методи, якими були насичені сторінки "Самостійної України". Проте М.Міхновський та його прибічники твердо стояли на платформі цього документа. Це призвело до першого розколу в РУП та утворення у 1902 р. міхновцями Української народної партії (УНП), невдовзі стався другий розкол – у 1903 р. Від РПУ відмежувалася група на чолі з Б.Ярошевським, яка утворила Українську соціалістичну партію (УСП). УНП і УСП не були численними організаціями і не мали значного впливу в народних масах.

У 1904 р. РУП остаточно розпалася. Частина її членів на чолі з М.Меленевським заснували Українську соціал-демократичну спілку (УСДС), яка на правах революційної організації увійшла до меншовицької фракції Російської соціал-демократичної робітничої партії. Друга частина (більшість РУПу) лідером якої був економіст М.Порш, а також Д.Антонович, В.Винниченко, С.Петлюра у грудні 1905 р. трансформувалася в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). Програма УСДРП передбачала ідею автономії України, конфіскації земельної власності (муніципалізації земель) і вважала можливим об'єднання з РСДРП на федеративних засадах, хоча і не поділяла революційного екстремізму цієї партії.

З ініціативи колишніх діячів Київської громади восени 1904 виникає Українська демократична партія (УДП) на чолі з поміркованими діячами О Лотоцьким, В.Чехівським і Є.Чикаленко, а також Українська радикальна партія (УРП), яку очолили Б.Грінченко, С.Єфремов і Ф.Матушевський. Обидві партії були нечисленими і стояли на позиціях буржуазного лібералізму (тобто на платформі, близький до кадетської). Виступали вони і за надання Україні автономних прав. Не маючи принципових розбіжностей, обидві партії у 1905 р. об'єдналися в Українську демократично-радикальну партію (УДРП).

Отже на початку XX ст. помітно активізується діяльність українських політичних партій. З точки зору відношення щодо перспектив політичного розвитку України їх можна розподілити на дві групи: ті, що виступали за автономію України в федеративній Росії (автономісти) і ті, що виступали за самостійність України (самостійники).

Крім суто національних партій, на політичне життя України активно впливали загальноросійські партії: РСДРП (вважала, що капіталізм потрібно замінити соціалізмом за допомогою революції), есери ( головну силу бачили в селянстві), кадети (виступали за конституційну парламентську монархію), октябристи (наполягали на збереженні існуючого ладу, неподільної Росії), "Союз руського народа " (чорносотенна організація).

14.3. Україна в роки революції 1905-1907 рр

Зволікання з вирішенням аграрного питання, посилення експлуатації робітничого класу, національний гніт, відсутність демократичних свобод тощо створювали основу для стихійного вибуху невдоволення народних мас.

Початком революції стали події 9 січня 1905 р. в Петербурзі. Саме цього дня була розстріляна 150-ти тисячна мирна демонстрація, учасники якої намагалися передати цареві петицію про свої потреби. Звістка про загибель 1200 робітників та поранення 5 тис. викликало хвилю обурення. Тільки у січні 1905 р. в Російській імперії страйкувало під гаслами "Геть самодержавство!" майже 440 тис. осіб. Держава вступила в добу революції.

За своїм характером революція 1905-1907 рр. була буржуазно-демократичною, бо її безпосереднім завданням було повалення царизму, встановлення демократичної республіки, вирішення аграрного питання, покращення становища робітників.

Революція 1905-1907 рр. мала свої особливості. По-перше , це була перша революція ХХ ст., коли протиріччя капіталізму досягли апогею, і Російська імперія стала символом цих протиріч. По-друге, хоча революція була буржуазною за характером, буржуазія не могла в ній грати вирішальну роль, як це було у країнах Європи раніше, оскільки була недостатньо організованою і занадто прив'язаною до царизму. По-третє, у цій революції існували не два політичні табори (революційний і контрреволюційний (урядовий), як у Європі, а три, крім зазначених, ще й ліберально-буржуазний табір.

У своєму розвиткові революція пройшла кілька етапів, кожен з яких мав свої характерні риси та особливості.

Перший етап (січень-жовтень 1905 р.) характеризується наростанням масової боротьби, посиленням її політичного характеру, політизацією народних мас, створенням політичних партій і громадських організацій (рад, профспілок тощо), поширенням хвилі заворушень серед селян та армії.

Лише протягом квітня-серпня 1905 р. в Україні відбулося понад 300 робітничих страйків, у яких брало участь понад 110 тис. осіб. Тільки жовтневий політичний страйк підняв на боротьбу майже 2 млн. жителів імперії, з них в Україні – 120 тис. Червневі виступи українських селян 1905 р. охопили 64 із 69 повітів. За масштабами селянського руху Україна займала одне з перших місць в Російській імперії.

Особливо бурхливо розгорталися революційні події в Одесі. 14 червня 1905 р. команда одного з найбільших броненосців "Потьомкін" підняла повстання. Це був перший великий виступ на флоті й у збройних силах імперії в цілому. Більшість матросів корабля складали українці, очолили повстання Г.Вакуленчук і О.Матюшенко. Проти повсталих спрямували всю Чорноморську ескадру, але вона відмовилася стріляти по революційному броненосцю. 25 червня потьомкінці здали броненосець румунській владі в порту Констанца, а самі стали політичними емігрантами.


 
 

Цікаве

Загрузка...