WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Україна на початку ХХ ст - Курсова робота

Україна на початку ХХ ст - Курсова робота

ТЕМА 14. Україна на початку ХХ ст

На початку ХХ ст. Україна посідала одне з провідних місць в економіці Російської імперії. На її території вироблялося більше половини загальноросійського виробництва чавуну, біля половини прокату, сталі, 76% рейок, добувалося понад 57% залізної руди і майже 68% вугілля. Україна давала понад 70% цукру, 63% соди, майже половину усього збору пшениці в европейській частині Росії. Однак, більшість народу жила в умовах політичного безправ'я, жорсткої експлуатації. Тяжке економічне становище поглиблювалося політичним, духовним і національним гнітом з боку царського самодержавства.

14.1. Соціально-економічний розвиток України на початку ХХ ст

Після реформи 1861 р. економіка України розвивалась стрімкими темпами, особливо значні успіхи були досягнуті в промисловості Майже 21% усієї промислової продукції Російської імперії вироблявся в Україні.

Економічний розвиток України на початку ХХ ст. мав ряд особливостей. По-перше, у цей період особливо інтенсивно відбувалася концентрація капіталу і виробництва. Ще наприкінці ХІХ ст. за ступенем концентрації промислового виробництва Україна вийшла на перше місце в імперії. В Україні формувалися численні, переважно великі акціонерні товариства, яким на початку ХХ ст. належала вся металургійна і гірничо-хімічна промисловість. Вони розпоряджалися і більшою частиною всіх капіталів.

На початку ХХ ст. в Україні вже не залишилося жодного металургійного заводу, який би не виробляв менше ніж 1 млн. пудів чавуну. А продукція тільки п'яти найбільших заводів-гигантів півдня України складала понад 25% виробництва чавуну всієї імперії. Значну частину вуглевидобутку Донбасу також забезпечували великі шахти, на кожній з яких видобувалося не менше 10 млн. пудів вугілля щорічно.

По-друге, в промисловості України розпочалося формування монополістичних об'єднань. Найпоширенішою формою монополій у початковий період їх існування стали синдикати (угоди самостійних виробників – власників підприємств про спільний продаж продукції через утворюваний ними об'єднаний орган по збуту). У 1902 р. було створено металургійний синдикат, котрий дістав скорочену назву "Продамет" (товариство для продажу виробів російських металургійних заводів). Основою синдикату були заводи України. Підприємства, що входили до "Продамету", являли собою великі комбінати, які об'єднували металургійні заводи з повним циклом виробництва, кам'яновугільні і залізорудні шахти. На їхню частку припадало більше половини усього виробництва різних видів чорних металів в країні.

У 1904 р. було створено синдикат "Продвугілля". До його складу увійшло 18 окремих акціонерних товариств, що добували близько 75% кам'яного вугілля в Донбасі.

Українські заводи входили також до загальноросійських синдикатів "Трубопродаж" (майже повністю монополізував збут труб), "Продвагон" (у 1905р. виконував понад 95% замовлень на рухомий склад залізниць). Продовжували діяти синдикат цукрозаводчиків, мостобудівних підприємств та ін.

По-трете, розвиток сільського господарства гальмувався поміщицьким землеволодінням, яке залишалося зосередженням відсталих і малоефективних форм виробництва, і селянським малоземеллям. В Україні на 1905 р. в руках 32,5 тис. дворян було майже 11 млн. десятин землі – у середньому по 334 десятини на маєток. У той же час 3 млн. селянських господарств мали 20 млн. десятин землі, тобто у середньому близько 7 десятин на одне господарство. Звичайно, створити на цій землі високоефективне фермерське господарство було неможливо.

По-четверте, розвиток капіталістичної промисловості сприяв інтенсивній спеціалізації сільського господарства України, а також окремих її регіонів. На початку ХХ ст. Україна вже була одним із головних районів капіталістичного землеробства в європейській Росії з чітко вираженою спеціалізацією на виробництві товарного зерна. Як зазначалося, в Україні вироблялося майже половина пшениці європейської частини Росії, а разом з ячменем вона давала зерна більше, ніж всі інші губернії європейської Росії разом узяті. В Степовій Україні господарства спеціалізувалися на вирощенні зернових, на Правобережжі – переважали технічні культури.

По-п'яте, відбувався процес капіталізації сільського господарства. Капіталізм, утягуючи, селянське господарство в товарно – грошові відносини, послідовно руйнував феодальні форми землеволодіння і насамперед, його станову обмеженність. Земля все більше входила в ринковий обіг, перетворюючись на товар і переходячи від дворян до представників інших станів (купців, заможних селян). Найбільш характерним це явище було на півдні України, де протягом 1877-1905 рр. дворяни розпродали понад 3,2 млн. десятин землі, або майже половину своїх володінь.

У розширені капіталістичного землеволодіння значну роль відігравала підприємницька аренда землі сільською буржуазією – куркульством. У руках куркулів зосереджувалося 40% орендного фонду землі.

В сільському господарстві поступово відбувалося витіснення залишків феодальної відробіткової системи новою капіталістичною системою вільного найму робочої сили. У великих господарствах стали активніше використовуватися удосконалені знаряддя праці і машини, упроваджувалися нові, більш прогресивні агротехнічні системи обробітку землі.

По-шосте, в економіку України як і інших регіонів імперії, широко проникав іноземний капітал. Особливо чітко це виявлялося у Донецько – Криворізькому регіоні, де переважна кількість шахт, рудників, заводів належала іноземцям. Загалом, в Україні іноземцям належало близько 90% акціонерних капіталів монополістичних об'єднань, переважна більшість прибутків яких спливала за кордон.

Криза в економіці у 1900-1903 рр. Економіка України на початку ХХ ст. переживала гостру кризу. Промислове піднесення 60-90-х років завершилося наприкінці ХІХ ст. з початком світової економічної кризи. В Україні ознаки кризи найбільш виразних форм набули у 1900-1903 рр. Криза охопила провідні галузі промисловості України – металургійну і кам'яновугільну. Накопичення великих нереалізованих запасів продукції викликало різке зниження цін на метал, вугілля. Багато металургійних і гірничорудних підприємств припинило роботу. У зв'язку з кризою виробництво чавуну в Україні у 1900-1903 рр. скоротилося на 15%, виплавка сталі – на 9%, а видобуток залізної руди – майже на 35%.

Криза супроводжувалася значним скороченням залізничного будівництва, зменшенням випуску паровозів. Криза позначилася і на харчовій промисловості: на складах цукрових заводів залишалося більше 6 млн. пудів нереалізованої продукції.

Щоб урятувати промисловців від банкрутства, царський уряд надавав їм допомогу. Державний банк відкрив кредит великим акціонерним товариствам і вжив ряд інших заходів. Тільки у формі кредитів він видав найбільшим металургійним заводам 60 млн. руб. З метою вирішення проблеми збуту уряд удався до розширення державних замовлень. Зокрема, це стосувалося металургійних заводів розташованих в Україні.

Однак, усі ці заходи "рятували" лише деякі великі і найбільші підприємства, інші ж повною мірою відчували на собі дію кризи. За 1900-1903 рр. припинили своє існування сотні промислових підприємств.

Кризу 1900-1903 рр., а потім депресію, лише з кінця 1909 р. змінило промислове піднесення. Зріс попит на промислові вироби, що дало поштовх розвитку передусім провідних галузей. У порівнянні з 1900 р. виробництво чавуну у 1913 р. збільшилося удвічі, а видобуток вугілля у 2,3 раза. Швидко розвивалась харчова промисловість. Але в структурі промислового виробництва, як і раніше переважав аграрно-сировинний сектор. У 1913 р. майже половина загального об'єму промислової продукції України вироблялася в гірничій, гірничозаводській, металургійній та харчовій промисловості.

Становище населення. Криза 1900-1903 рр. зумовила вкрай низький рівень життя більшої частини населення. Різко зросло бізробіття, криза викинула на вулицю понад 100 тис. робітників. За цих умов значно почастішали виступи робітництва. Починаючи з 1900 р. щорічно зростали кількість робітничих страйків та число їхніх учасників. Серед робітників почалася активна пропаганда соціалістичних ідей, яку проводила Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), створена у 1898 р. Особливо активно первинні організації цієї партії діяли у промислових центрах, на великих підприємствах.

У скрутному становищі перебувало село. За своє майно селянин повинен був платити значні податки на користь держави. Крім того, селяни продовжували виплачувати поміщикам викупні платежі за своє особисте звільнення з кріпосництва і за наданий в його розпорядження земельний наділ. Чимало селян орендували землю у поміщиків, незважаючи на реформу 1861 р.

Залишки кріпосництва і демографічний бум другої половини XIX cт. викликали в Україні велике аграрне перенаселення. В Наддніпрянщині у 1860-1910 рр. сільське населення зросло на 86%, а площа селянських земель лише на 32%. Надлишок робочої сили становив понад 9 млн. осіб, а промисловість України могла поглинути не більше 1 млн. За цих умов посилилася міграція українських селян. Значна маса селян вирушила на сільськогосподарські заробітки в степові регіони, на Дон, Кубань, Нижнє Поволжя. Уряд не забороняв еміграцію українського селянства за Урал, до Сибіру, на Далекий Схід.

14.2. Створення і діяльність українських політичних партій на початку XX ст

На рубежі ХІХ-ХХ ст. Україна залишалася ареною діяльності загальноросійських політичних об'єднань. У 1898 р. була створена Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП). У 1903 р. РСДРП розкололась на помірковану(меншовики) і ліворадикальну(більшовики) течії. Меншовики орієнтувалися на парламентську боротьбу, реформи, демократичні свободи. Більшовики закликали до соціалістичної революції і диктатури. І більшовики, і меншовики намагалися закріпитися в Україні.

Loading...

 
 

Цікаве