WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українські землі у складі Російської Імперії в другій половині XIX ст - Курсова робота

Українські землі у складі Російської Імперії в другій половині XIX ст - Курсова робота

2. Розвиток індустрії в Україні відбувався більш швидкими темпами порівнянню з загальноросійськими. Якщо протягом 1870-1880 рр. у Російській імперії приріст виплавки чавуну становив 25%, а прокату-139%, то в Україні відповідні показники зростання були значно вищими – виробництво чавуну збільшилося в 4 рази, а прокату – в 7,7 рази. Подібні тенденції були характерні і для інших галузей великої індустрії України.

3. Високий рівень концентрації виробництва. У пореформений період в Україні, особливо в її південно-східному регіоні, будувалося багато великих промислових підприємств. За останні два десятиліття XIX ст. у Катеринославській і Херсонській губерніях виникло 17 великих заводів. На початку 90-х років XIX ст. на восьми шахтах Донбасу видобувалося більше третини кам'яного вугілля краю.

4. Значний вплив іноземного капіталу. З 1888 р. до 1894 р. в Україні були створені 22 іноземні компанії з основним капіталом майже 63 млн. руб. Царський уряд усіляко заохочував іноземних капіталістів, цьому сприяли державні пільги, дешева робоча сила, значні запаси сировини, широкий ринок збуту тощо. Основними інвесторами стали підприємці Франції, Бельгії, Англії та Німеччини. Переважну більшість капіталів іноземці вкладали в кам'яновугільну, гірничорудну та металургійну галузі. Так, наприкінці XIX ст. у гірничій промисловості України іноземцям належали 80-90% усіх акціонерних капіталів.

5. Структурна та територіальна диспропорціональність. Характерними рисами наздоганяючого варіанта модернізації, підкреслює О.Д.Бойко, є вибіркове, а не системне використання світових досягнень науки, техніки, технології та організації виробництва. Специфікою російського варіанта модернізації був пріоритетний розвиток при державній підтримці важкої індустрії, яка розвивалася темпами, вдвічі швидшими за галузі легкої промисловості. Це призвело до деформації економічної структури України, особливо Донбасу. В Україні переважали галузі по виробництву засобів виробництва і значно відставало виробництво предметів споживання.

Гострою проблемою, яка залишається такою й на сьогодні, була територіальна диспропорціональність. Основний промисловийпотенціал України формувався в Донбасі та Подніпров'ї. Водночас розвиток інших регіонів значно відстав.

6. Економіка України формувалася як складова частина єдиного економічного простору Російської імперії.Ця тенденція була зумовлена передусім прискореним розвитком важкої індустрії при одночасному гальмуванні деяких галузей легкої промисловості (полотняна, суконна), які конкурували з аналогічним виробництвом центральноросійських земель; розбудовою залізниць, що обслуговували економічні та воєнні інтереси імперії; відсутністю замкненого технологічного циклу в господарському комплексі України тощо. Наприкінці X1X ст. лише 15% українських промислових підприємств виробляли готову продукцію. Решта індустріального потенціалу виготовляли напівфабрикати, сировину для подальшої переробки.

Розвиток провідних галузей промисловості. Модернізація промисловості України у другій половині Х1Х ст. суттєво змінила місце та роль українського регіону в загальноросійській економіці. Питома вага України в промисловому виробництві європейської частини Російської імперії з 1854 р. до 1900 р. зросла більш ніж у 2 рази – з 9,4% до 21%. Економічний розвиток України визначали, насамперед, галузі важкої промисловості: вугільна, металургійна, машинобудівна. У 60-90-ті роки сформувався український індустріальний район, що включав такі промислові центри загальноімперського значення: Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий та ін. Україна стала головною вугільно-металургійною базою Російської імперії. Ряд великих підприємств були побудовані на кошти іноземних капіталістів: англійських – завод Джона Юза (Х'юза) з робітничим селищем Юзівка; бельгійських – Дніпровський завод із селищем Кам'янське (тепер Дніпродзержинськ); французьких – завод у Кривому Розі та ін.

Прискореними темпами розвивалися деякі галузі машинобудування. Центр сільського машинобудування в пореформені роки перемістився з підросійської Польщі і Прибалтійських республік у Степову Україну. Головними осередками сільськогосподарського машинобудування були Олександрівськ (тепер Запоріжжя), Харків, Одеса, Бердянськ, Херсон, Миколаїв. Усі великі заводи належали іноземним власникам. Транспортне машинобудування (паровозобудівні заводи) було зосереджено в Харкові, Луганську та інших містах.

Велику роль у розвитку господарства України відіграло будівництво залізниць. У 1863 р. започаткували спорудження першої залізниці – від Балти (місто Подільської губернії, відоме сільськогосподарськими ярмарками) до Одеси довжиною в 200 км. У 1866 р. тут почався вже регулярний рух. На Лівобережжі перша залізниця з'явилася у 1868 р., вона з'єднала Київ з російським Курськом. На кінець 80-х років в Україні була створена ціла система залізниць. Вони сполучали між собою найбільші міста України й промислові райони Донбасу, Придніпров'я та Кривого Рогу, Україну та різні регіони Росії, Україну та Західну Європу. Всього за 1865-1890 рр. було збудовано майже 6800 км залізниць.

Поряд із залізничним транспортом важливу роль у зміцненні зв'язків між різними економічними регіонами відігравав водний транспорт. Наприкінці Х1Х ст. на Дніпрі використовувалися майже 400 пароплавів. Великого значення набув морський торговий флот. Азово-Чорноморський басейн був південними морськими воротами імперії. У кінці Х1Х ст. на південні морські порти припадало понад 57% вартості вивезених і більше 27% імпортованих у Російську імперію товарів.

Соціальні зміни. Промисловий розвиток пореформених років зумовив великі соціальні зміни. Господарське і суспільне життя ускладнюється. З'являються нові соціальні групи, яких в умовах панування кріпосних відносин не було. Посилюється суспільна роль підприємців (буржуазії) та найманих робітників (пролетарів).

Ці соціальні верстви в Україні були багатонаціональними за складом. Але в найважливіших галузях промисловості – вугільній, гірничорудній і металургійній – переважали робітники-росіяни, що прийшли в Україну з центральних районів імперії. Водночас, українські селяни не поспішали на промислові підприємства (за винятком цукрових заводів), вони охочіше йшли на роботу по найму до поміщиків чи багатих селян.

Буржуазія України також була багатонаціональною. Українські капіталісти займали найбільш значні позиції в промисловості з переробки сільськогосподарської продукції (цукрова, борошномельна, винокурна та ін.). Але їх мало було серед власників вугільних копалень, машинобудівних заводів та інших підприємств важкої промисловості. Тут переважали російські підприємці.

У пореформені десятиліття зростає чисельність і роль інтелігенції. Українців у складі інтелігенції було трохи більше третини. Загалом, представники корінної нації – українці – були у меншості в найважливіших соціальних групах, які забезпечували соціально-економічний прогрес суспільства. Більшість українців, як і раніше, становили селяни.

Промисловий переворот прискорив урбанізаційні процеси. Промислове, залізничне будівництво, розвиток торгівлі спричинили різке зростання розбудови міст. Особливо швидко міське населення збільшувалося у промислових центрах. У 1900 р. в Україні виділялося 4 великих міських центра: Одеса (400 тис. жителів), Київ (250 тис.), Харків (175 тис.), Катеринослав (115 тис.). Наприкінці Х1Х ст. в Україні нараховувалося 130 населених пунктів, що мали офіційний статус міста. Втім, незважаючи на ріст числа міських жителів, сільське населення все ж продовжувало помітно переважати. На кінець Х1Х ст. лише 13% населення України було міським (в Англії – 72%). Урбанізація (ріст міст) мало торкнулася українців. Лише трохи більше 5% українців проживало у містах, тоді як відповідний показник для росіян, які проживали в Україні, становив 38%, для євреїв – 45%.

Торгівля. Після реформи 1861 р. швидко зростають об'єми торгівлі, з'являються нові їх форми. З 60-х років особливо швидко стала розвиватися стаціонарна торгівля – магазинна і крамнична. Розширення мережі постійної торгівлі обумовлювалося ростом міст і міського населення. У торгівлі, як і в промисловості, відбувалася концентрація капіталів. З оптової і роздрібної торгівлі поступово витіснялися дрібні і середні торгівці. Створювалися великі універсальні магазини з розгалуженою мережею філій. У великих містах відкривалося чимало спеціалізованих магазинів із продажу тканини, зерна й інших товарів.

Loading...

 
 

Цікаве