WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українські землі у складі Російської імперії наприкінці ХVІІІ - у першій половині ХІХ ст. - Курсова робота

Українські землі у складі Російської імперії наприкінці ХVІІІ - у першій половині ХІХ ст. - Курсова робота

3. Соціально-економічне становище українських земель

Втрата власної держави у другій половині ХVІІІ ст. позначалася на всіх сферах життя українського народу. Росія залишалася аграрною кріпосницькою державою, причому розвиток сільського господарства мав екстенсивний характер, тобто за рахунок розширення площ одної землі, збільшення панщини. Україна, насамперед колишня Гетьманщина, стала вотчиною поміщиків, а більшість козаків зубожіли й потрапили у кріпацтво. В Україні стали домінувати типові для кріпосницької Росії порядки.

Сільське господарство, занепад кріпосницьких відносин. Поміщики зосередили у своїх руках понад 70% усієї землі. Щоб збільшити прибутковість своїх господарств поміщики посилювали експлуатацію селян: підвищували норму панщини (так звана „урочна" система – щоденне завдання на день „урок") або розширювали свої землі за рахунок віднятих у селян наділів. Це розоряло селянські господарства, підриваючи в свою чергу і економічну основу поміщицьких господарств. Збільшувалася кількість пограбованих поміщиками безземельних селян. Частину з них поміщики перетворювали на слуг або в двірських робітників, віддавали в наймання іншим поміщикам або на промислові підприємства. На Київщині, Полтавщині до середини 40-х років ХІХ ст. майже три чверті поміщицьких селян зубожіли так, що вже не мали ні робочої худоби, ні інвентарю для польових робіт.

Свої землі поміщики часто здавали в оренду купцям і заможним селянам. Особливо жорстокими орендарями були так звані посесори, що отримували в тимчасове розпорядження державні землі разом із приписаними до них селянами. Селян при цьому не звільняли від подушної податі державі, на оплату якої йшла майже половина селянських доходів.

Щоб хоч трохи упорядкувати виробничі взаємини поміщиків і кріпаків, царський уряд протягом 1847-1848 рр. на Правобережній Україні, де гніт кріпосників був особливо тяжким, здійснив так звану інвентарну реформу. У кожному поміщицькому маєтку запроваджувалася інвентарна книга, до якої записувалися норми панщини та інших кріпосних повинностей. Але визначав їх сам поміщик, усі земельні володіння якого залишилися недоторканими. Селяни виступили проти цієї реформи.

Однією з характерних рис розвитку українського села у першій половині ХІХ ст. була також організація військових поселень. Вони знаходилися на постійному казарменому режимі і займалися не тільки регулярним навчанням, але й виконували різні сільськогосподарські роботи. В Україні військові поселення були в Харківській, Катеринославській і Херсонській губерніях.

До середини ХІХ ст. із середовища селянства виділилися сільські багатії – куркулі, торговці, власники млинів і маслобоєнь. Багато хто з них мали підприємства з виробництва цукру, цегли і т.п. Однак, засновані на підневільній малопродуктивній праці кріпаків, поміщицькі вотчинні мануфактури поступово занепадали, не витримуючи конкуренції з купецькими промисловими підприємствами, на яких використовувалася більш високопродуктивна праця вільнонайманих робітників.

Розвиток промисловості. Поряд із сільським господарством в Україні розвивалася промисловість, в якій у першій чверті ХІХ ст. використовувалася переважно кріпосна праця. У руках поміщиків були зосереджені сукняні мануфактури, що працювали на постачання армії і на ринок.

Поміщики займали панівне становище у винокурній промисловості, яка була першою серед галузей, що переробляли продукти сільського господарства. Поміщицькі підприємства були також в таких галузях, як виробництво заліза, чавуну, скла тощо. Усе це були невеликі підприємства, що нараховували два-три десятки робітників.

У першій половині ХІХ ст. в Україні почала розвиватися капіталістична промисловість. Як і скрізь, вона проходила у своєму розвитку три стадії: дрібне товарне виробництво (переважно селянські промисли) – капіталістична мануфактура – фабрична промисловість (велика машинна індустрія). Настав початковий етап промислового перевороту.

Інтенсивно розвивалася машинобудівна промисловість. Машинобудівні заводи постачали промисловості і сільському господарству машини, робочі механізми тощо. Якщо у 1825 р. налічувалося близько 6,5 тис. промислових підприємств, то в 1860 р. – вже понад 22,3 тис.

Проте в дореформений період поміщики зберігали панівне становище в таких найпоширеніших галузях промисловості, як горілчана і цукрова. У 20-х роках ХІХ ст. в Україні виникли перші цукроварні, а в середині століття їх вже налічувалося майже 200.

Активно розвивалося в Україні сукняне виробництво. У 1860 р. налічувалося біля 20 суконних фабрик капіталістичного типу. Розвивалися металургійна і кам'яновугільна промисловість. На початку ХІХ ст. потужність невеликих копалень у Донбасі, на яких застосовували працю державних та поміщицьких селян, була дуже незначною. Вони добували лише кілька десятків тисяч пудів вугілля на рік. До 1860 р. видобуток вугілля тут набрав вже промислового характеру і становив 6 млн. пудів. За кількістю видобутого вугілля Донбас вийшов на друге місце в імперії.

Розвиток промисловості та сільського господарства зумовив господарську спеціалізацію окремих районів України. А це, у свою чергу, сприяло подальшому розширенню внутрішнього ринку, розвиткові торгівлі. Реалізацію і купівлю товарів здійснювали через мережу ярмарків та базарів, яких наприкінці 50-х років ХІХ ст. в Україні налічувалося 12 тис. (з них близько 1800 великих і середніх).

Зміни в економіці зумовили процес формування нових соціальних груп і класів. Разом зі зростанням промисловості зароджувалося робітництво. З кінця ХVІІІ ст. до 1861 р. кількість промислових робітників в Україні зросла з 10 до 115 тис. Крім того, близько 25 тис. робітників працювало в ремісничих майстернях. Неухильно збільшувалися кількість вільнонайманих робітників, частка яких становила у 1861 році 54%.

Поступово формувалася промислова буржуазія, яка складалася з українського купецтва, поміщиків, що зосередили у своїх руках значні капітали. Купецтво України за національним складом було неоднорідним, більшість становили росіяни. Поряд з ними виростали українські капіталісти. Це насамперед, купці брати Яхненки, Симиренки, купець Терещенко (який контролював половину всієї хлібної торгівлі Глухова (Чернігівщина), купець Харитоненко (власник ряду підприємств в Сумах) та інші. З'явилися також іноземні капіталісти. В цілому у середині ХІХ ст. купці капіталісти володіли вже понад 90% заводів.

Розвиток капіталістичних відносин супроводжувався експлуатацією кріпаків і найманих робітників: їхній робочий день продовжувався 12-14 годин, широко використовувалася дитяча та жіноча праця, що оплачувалася нижче, ніж праця робітників-чоловіків.

Незважаючи на прискорення, економічний розвиток України порівняно з Росією проходив повільніше.

4. Соціальна боротьба. Устим Кармелюк

У першій половині ХІХ ст. в процесі формування і зміцнення капіталістичних форм господарювання загострилися соціальні суперечності, посилилася антикріпосницька боротьба. Поширеними формами селянського протесту були: скарги цареві й місцевим урядовим установам; відмова сплачувати оброк, відбувати панщину та інші повинності; підпали поміщицьких маєтків; розправа над поміщиками, управителями та приказчиками; втечі на Дон, у Таврію.

В умовах посилення експлуатації значно зросла кількість масових виступів селян проти поміщиків. За неповними даними, у 1797-1825 рр. в Україні відбулося 103 виступи кріпаків. З особливою силою масовий антикріпосницький рух розгорнувся, після закінчення російсько-французької війни, у 1815-1820 рр. у селах Жуковому та Стасівці Полтавської губернії. В 1815 р. повсталі селяни заявили, що хочуть зробити всіх кріпаків вільними, роздати їм поміщицькі землі, а поміщиків вигнати з маєтків. У 1819 р. повсталі військові поселенці Чугуєва (Харківщина) прогнали офіцерів і висунули вимогу ліквідувати військові поселення.

Протягом 1818-1820 рр. продовжувалося повстання в 250 селах Південної України і Дону. Повстало близько 45 тис. російських і українських селян. Навесні 1826 р. спалахнуло селянське заворушення на Уманщині. Його очолив рядовий Дніпровського піхотного полку Олексій Семенов. Він оголосив себе майором, видаючи себе за уповноваженого від царя, їздив по селам і наказував селянам заарештовувати поміщиків, карати різками поміщицьких економів. Селяни проголосили себе вільними, почали арештовувати поміщиків і захоплювати їхнє майно. Царські війська придушили це повстання, найактивніших учасників покарали батогами і заслали на каторгу до Сибіру, а Семенова присудили до страти.

Loading...

 
 

Цікаве