WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українські землі у другій половині ХVІІІ ст. - Курсова робота

Українські землі у другій половині ХVІІІ ст. - Курсова робота

Заснування Нової Січі. Після смерті К. Гордієнка на Січі перемогло проросійське угруповання.10 квітня 1734 р. більше 30 тисяч запорожців на чолі з отаманом І. Білецьким повернулися під владу Росії й недалеко (7 км) від колишньої Чортомлицької Січі на берегах притоки Дніпра р. Підпільної заснували так звану Нову (Підпільненську) Січ.

В часи Нової Січі (1734-1775 рр.) вона адміністративно ділилася на паланки – самостійні округа Війська Запорозького, центром яких була фортеця і місто навколо неї. Спочатку було п'ять, а пізніше 8 (за деякими даними 9) паланок. В центрах паланок містилися органи влади, що обиралися паланковою радою, суд, церкви, ремісничі майстерні. Адміністративний апарат паланок був невеликим: полковник, писар, суддя, осавул, а також отамани слобод, що входили до тієї округи. В паланках поряд із козаками жили й селяни, які мали право обирати своїх отаманів. Кожна паланка мала власний герб, особливу печатку.

Паланки в свою чергу ділилися на нижчі адміністративно-господарчі і військово-організаційні одиниці – курені. Куренями називали хати – казарми, де мешкала певна кількість козаків, що становили гарнізон Січі. Цю функцію козаки виконували по черзі. Кожен козак був приписаний до відповідного куреня. В Новій Січі всього було 38 куренів.

Загалом землі Запорозької Січі охоплювали величезну територію степової України. Нині це – територія майже всієї Дніпропетровської області, а також значні частини Донецької, Запорозької, Кіровоградської, Луганської, Миколаївської та Херсонської областей.

Вищим законодавчим органом на Січі вважалася Військова Рада. У ХVІІІ ст. вона поступово втрачала своє значення і витіснялася сходками курінних отаманів, військової старшини та „значних", тобто багатих козаків. Сходки взяли на себе вирішування питань, що раніше були компетенцією Ради: відбування військової служби, розподіл повинностей і податків, регулювання промислів, землекористування тощо.

Найвищим органом управління в самій Січі був кош, що складався з кошового отамана, судді, писаря і осавула. Старшина була виборна. Поступово виборність і Запорозькій Січі ставала лише номінальною. Вся фактична влада зосереджувалася в руках багатої козацької старшини.

Царський уряд намагався встановити і посилити свій контроль над внутрішнім життям Запорожжя. Вже у 1733 р. Запорозька Січ підлягала безпосередньо генерал-губернаторові, а з 1750 р. – ще й гетьманові. В 1756 р. Запорожжя разом з Лівобережною Україною було передано у відомство Сенату, а з 1764 р. – Малоросійській колегії. Така підпорядкованість мала своїм наслідком обмеження самоврядування Запорозької Січі. З метою посилення контролю над Січчю, царський уряд почав по сусідству з нею створювати своєрідні військові бази – укріплення з гарнізонами „для утримання козаків у належному порядку".

Господарську діяльність козаки здійснювали в зимівниках. Здебільшого це були великі господарства, в яких розвивалося не тільки рільництво, а й скотарство, рибальство, гончарство тощо. Зимівник, що був своєрідним хутором, являв собою головну форму землеволодіння на Запорожжі. Січ вела досить активну торгівлю, а також проводила посередницьку діяльність. До січової пристані регулярно причалювали купецькі кораблі з Туреччини, Криму, Росії та інших країн.

Ліквідація Запорозької Січі. Зростання економічної могутності Запорожжя, відсутність кріпацтва й демократичний устрій козацької „республіки" непокоїли царський уряд (особливо після селянсько-козацького повстання в Росії під керівництвом О. Пугачова). Наміри остаточно знищити Запорожжя з'явилися в російської влади ще у 60-х роках ХVІІІ ст. Щоправда, тоді здійсненню таких намірів перешкоджали невизначеність у російсько-турецьких відносинах, палацові перевороти і зміни імператорів, селянська війна О. Пугачова тощо.

Закінчення російсько-турецької війни (1768-1774 рр) унаслідок якої Росія здобула вихід до Чорного моря, придушення повстання Пугачова пришвидшили справу ліквідації козацького устрою на Запорожжі. У квітні 1775 р. Катерина ІІ за порадою князя Г. Потьомкіна прийняла рішення про ліквідацію Запорозької Січі.

4 червня 1775 р.10-тисячний російській загін під командуванням генерала Текелія, який повертався з турецької війни, раптово оточив Січ, у який перебувало приблизно 3 тисячі козаків (основна частина козаків брала участь у війні на боці російської армії) і зажадав її капітуляції. На військовій раді козаки вирішили не воювати з росіянами, яких вважали своїми „братами" і союзниками. Наступного дня із Січі були вивезені боєприпаси, артилерія, військова скарбниця, клейноди й архів. Усі будинки на Січі, крім укріплень, зруйнували.

Після цього протягом двох тижнів 100-тисячна російська армія цілком окупувала запорозькі землі. У червні 1775 р. вийшов указ імператорського Сенату, за яким запорожцям було запропоновано записатися в селянський (тобто до державних селян, що відбували замість панщини військову службу) і міщанській стани.

Військова старшина Запорожжя була репресована. Кошовий отаман Петро Калнишевський був заарештований, і протягом 25 років відбував ув'язнення у Соловецькому монастирі на Білому морі, військовий суддя П. Головатий і військовий писар І. Глоба були заслані до Тобольська.

Подальша доля запорожців. Після ліквідації Запорозької Січі під владою Росії опинилися більшість українських земель: Правобережжя, Лівобережжя, Слобожанщина і Запоріжжя. Економічний і господарський потенціал України використовувався царизмом у численних війнах.

У 1787 р. знову розпочалася російсько-турецька війна. Російське командування великі надії покладало на колишніх запорозьких козаків. Протягом 1787-1791 рр. із них було сформоване Військо вірних козаків (згодом воно стало називатися Чорноморським). Згідно з царською волею цьому війську повернули частину прапорів Січі, відібраних у 1775 р. Нове козацьке військо зберігало давній запорозький устрій, навіть назви куренів, одяг тощо. Чорноморське козацтво отримало землю: спершу то була територія між південним Бугом та Дністром із центром у Слободзеї (нині – у Молдові). Військо перебувало на царській службі і підпорядковувалося наказам імператорського двору і російського командування.

Козаки брали участь у багатьох битвах з турками. Особливо вони відзначилися під час штурмів Очакова та Ізмаїла. Активно діяла й Чорноморська козацька флотилія.

Російсько-турецька війна 1787-1791 рр. закінчилася укладенням Ясського мирного договору, за яким до Росії відійшла територія між Південним Бугом і Дністром, зокрема й Очаків. Туреччина остаточно визнала приєднання Криму до Росії.

Українські козаки, з яких складалося Чорноморське військо, сподівалися відродити на землях між південним Бугом і Дністром давні козацькі звичаї та розширити свої території аж до Дону за рахунок колишніх земель війська Запорозького. Однак у Росії були інші плани.

Російський уряд для закріплення свого панування на Північному Кавказі переселив козаків на Кубань (на територію між Кубанню та Доном). У 1792-1793 рр. на Кубань було переселено близько 25 тисяч козаків. Колишні запорожці складали 40 куренів, які з середини ХІХ ст. стали називатися станицями. Центром військових земель стало засноване у 1793 р. м. Катеринодар (нині Краснодар).

У наступні роки Чорноморське козацьке військо поповнювалося за рахунок переселення колишніх реєстрових козаків із Чернігівщині і Полтавщини, колишніх слобідських козаків та інших українських козацьких формувань. Було проведено декілька переселенських компаній (1808-1811 рр., 1820-1821 рр., 1832 р., 1848-1849 рр.), під час котрих з України на Кубань переселилося більше 77 тисяч чоловік. На час своєї ліквідації в 1860 р. Чорноморське козацьке військо на Кубані нараховувало до 200 тисяч чоловік.

На Кубані за козаками була збережена виборність старшини, запорозькі назви куренів тощо. Однак, після смерті останнього кошового А. Головатого у 1879 р. вибори нового отамана на проводилися, а в першій чверті ХІХ ст. на козацьке військо була поширена система офіцерських звань.

У 1860 р. Чорноморське козацьке військо ввійшло до складу Кубанського козацького війська.

Задунайська Січ. Частина козаків після розгрому Запорозької Січі переселилася за межі Російської імперії – за Дунай, на землі, що були під владою турецького султана. Там вони заклали Задунайську Січ (1775-1828 рр). Нелегким було їхнє життя. Турецький султан намагався використати їх для придушення національно-визвольних рухів греків, сербів, румунів, болгар та інших народів Балканського півострова.

Внутрішній уклад Задунайської Січі був такий же, як і на Запорожжі. Найвищим органом Січі була військова рада, що обирала кошову старшину – кошового отамана, суддю, писаря, осавулів. В раді могли брати участь усі козаки. Козаки вели активну господарську діяльність. Січ наповнювалася селянами-втікачами і козаками з України.

Loading...

 
 

Цікаве