WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Стародавньосхідні десп&# - Реферат

Стародавньосхідні десп&# - Реферат

Реферат на тему:
"Стародавньосхідні деспотії"
1. Державний устрій країн Стародавнього Сходу.
2. Суспільний лад.
1. На Сході перехід від первісності до цивілізації супроводжувався розвитком іригаційного землеробства. Створення іригаційних систем вимагало організації колективної праці великого числа людей, зусиль усієї країни в цілому. Складно було і підтримувати в порядку систему каналів. Усі ці роботи неможливо було здійснити без твердої організації, без сильної централізованої влади. У результаті у всіх древніх східних цивілізаціях склалася особлива форма держави - деспотія.
Деспотія - у перекладі з грецького - "необмежена влада"; форма самодержавної влади.
У різних цивілізаціях вона могла мати деякі розходження, але суть її була єдиною: на чолі держави стояв правитель, що володів усією повнотою влади і вважався власником усієї землі. Такий тип влади реалізувався за рахунок розгалуженої адміністративної системи, тобто апарата чиновників, що охоплював усю країну. Чиновники не тільки стягували податки з населення, але й організовували спільні сільськогосподарські роботи, будівництво, стежили за станом каналів. Набирали рекрутів для військових походів, здійснювали суд.
Такий державний устрій були дуже довговічним і стійким: навіть коли великі імперії розпадалися на частини, кожна з них відтворювала деспотію в мініатюрі.
Чи була влада царів у дійсності настільки безмежної, як це випливає із самого визначення деспотії? Звичайно, реальне положення справ було набагато складніше. У древніх суспільствах були сили, що претендували на владу і намагалися впливати на політику царів, навіть визначати її. Ступінь централізації теж була далеко не завжди однаково високою: у всіх цивілізаціях були періоди, коли величезні імперії розпадалися і на їхніх місцях з'являлися цілком самостійні правителі.
Така ситуація не раз виникала в Єгипті, де влада фараонів, здавалося б, була найбільш непорушною. Це відбулося в другій половині III тисячоріччя до н.е., а потім повторювалося неодноразово в I тисячоріччі до н.е., в епоху ослаблення цивілізації Єгипту, що знаходиться на передодні завоювання Олександром Македонським.
У періоди роздробленості країна розпадалася на області (номи), де правила родова знать, що не бажала вважатися з волею фараонів, що створювала деспотії в мініатюрі. Відсутність централізації, утім, відразу позначалося на економічному стані країни: нерегульована сильною єдиноначальною владою, приходила в запустіння складна іригаційна система, починався голод і безладдя, а це, відповідно, знову викликало гостру необхідність у централізації. Саме часи централізованого керування країною збігалися в Єгипті з періодами його найвищого розквіту і благополуччя. У ці періоди повертався колишній порядок речей: приборкані правителі номів уже не могли вважати довірені їм області своїми маленькими царствами. У XVI - XII ст. до н.е., коли централізація в Єгипті була особливо сильна, поняття "особистий будинок", тобто особисте земельне володіння вельмож, взагалі не вживалося.
Була й інша сила, що заперечувала влади у фараонів, - жрецтво. Положення жреців особливо підсилилося в II тисячоріччі до н.е.: у цей час жреці різних храмів являли собою досить споєну силу. На чолі їх стояв верховний жрець храму бога Амона у Фивах - столиці Єгипту.
Жреці активно брали участь у палацевих інтригах і політичній боротьбі, все більше зміцнюючи свої позиції. Фараони, побоюючись сили і впливи світської аристократії - родової знаті, піддобрювали жреців щедрими дарунками, віддавали у власність землі і навіть міста. У результаті вплив і могутність жрецтва зростали ще більше.
Ситуація, що склалася в Єгипті була досить типова для всіх східних цивілізацій. У Китаї сильна централізована держава (вона називалася Західне Чжоу), що утворилося в 1122 р. до н.е., стало розпадатися вже в IX - VIII ст. до н.е.: правителі різних областей, свого роду адміністратори-намісники, зміцніли і набрали таку силу, що вже не бажали вважатися з волею імператора. Однак, тенденція до єдності країни не вгасала, як і в Єгипті. До III століття до н.е. роздробленість початку переборюватися.
В Індії ситуація склалася трохи інакше. На відміну від чи Єгипту Китаю періоди повної централізації були тут дуже нетривалими. Наприклад, у середині I тисячоріччя до н.е. у долині Гангу і поблизу від Нілу існувало біля шістнадцяти досить великих держав.
Імперія, що об'єднала майже весь Індостан, існувала не більш двох століть: з IV по II в. до н.е. Її називають імперією Мар'їв, по імені правлячої династії, представники якої зуміли створити велику централізовану державу. Але навіть у цей період влада пануючи поширювалася по всій країні дуже нерівномірно: були області, безпосередньо йому підлеглі, і області, у яких цілком самостійно правила місцева знать, зберігалися навіть міста-республіки.
Влада пануючи, зрозуміло, була обмежена, як і в Єгипті, жрецтвом (брахманами) і родовою знаттю, що входили у вищий орган керування - парішад. Паную належало особливо почитати брахманів як людей найбільш зроблених у релігійному відношенні: "Цар, уставши ранком, нехай ушанує брахманів... мудрих у керуванні, і надходить по їхній [радах]". Влада пануючи, таким чином, була досить сильно обмежена релігійними розпорядженнями; з ними, зокрема, повинні були узгоджуватися закони, що він видавав.
І такий порядок існував не тільки в гігантській імперії Маур'їв, але й у більш дрібних державах, що з'являлися в епохи роздробленості.
Отже, у східних деспотіях боротьба за владу й участь у керуванні державою велася, насамперед, привілейованими шарами, у той час як основна маса населення не мав доступу до влади. На Сході, на відміну від Греції та Риму, не було створено спеціальних політичних органів, через які суспільство могло б впливати на державу і включатися в його діяльність у законному порядку. Самоврядування існувало лише на рівні громади, у її вузьких межах. Правда, у деяких цивілізаціях збереглися органи первісної демократії (народні збори і ради старійшин в Індії, ради громад у Вавилоні). Однак, вони не грали визначальної ролі в політичному житті. У Вавилоні, наприклад, глава общинної ради призначався царем; до ведення цієї ради відносилися тільки рішення споровши про землю і користування водою в громадах, збір податків, підтримка порядку.
Проте, царі займали надзвичайний стан у деспотичній державі. Цар вважався, принаймні формально, єдиним власником усіх земель, під час воєн стояв на чолі армії, був вищою інстанцією в суді, до нього стікалися податки, він організовував іригаційні роботи, був верховним жрецем, присвяченим в усі таїнства. Стабільність деспотій підтримувалася і за рахунок віри в божественність пануючи. У Єгипті, наприклад, фараон іменувався не тільки Владикою Обох Земель, тобто Південного і Північного Єгипту, але і живим утіленням бога Хору, владики небес. Згодом фараон був наділений "сонячним ім'ям" - він став богом Ра. Палац його вважався храмом. Його ім'язаборонялося вимовляти, тому що воно, як вважали, володіло особливою магічною силою, яку не можна витрачати в пусту.
У Китаї імператора називали Сином Неба, верховного
Loading...

 
 

Цікаве