WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українськi землi у другiй половинi XVII ст. - Курсова робота

Українськi землi у другiй половинi XVII ст. - Курсова робота

Тобто, по суті договір переносив характер українсько-російських відносин із сфери конфедеративного союзу у площину обмеженої автономії України у складі Росії. І хоча автономія була доволі широкою, дії царського уряду свідчили, що обмеження незалежності України триватиме.

Нав`язавши Україні Переяславський договір, російський уряд перестав рахуватися з Ю. Хмельницьким: воєводи втручалися в управління, роздавали землі. По суті гетьманська влада стала номінальною.

Щоб остаточно закріпитися на українських землях Росія перериває перемир`я з Польщею і в 1660 р. починає війну. 20-тисячна армія під проводом воєводи В. Шереметьєва вирушила на Волинь. До нього повинно було приєднатися 30-тисячне військо Ю. Хмельницького. Основні події кампанії відбулися в районі Чуднова на Волині. Вони закінчилися розгромом російських військ, капітуляцією Ю. Хмельницького і підписанням 7 жовтня 1660 р. Слободищенського трактату (Чуднівський договір). За цим договором на Правобережній Україні розташовувалися на постій жовніри (польська наймана армія), що грабували населення, а також поверталися у свої маєтки вигнані раніше польські пани. Згідно з цим договором Українська держава ставала автономною частиною Речі Посполитої.

Нова угода з Польщею не була сприйнята більшою частиною лівобережного козацтва. Вона викликала масове повстання проти Ю. Хмельницького. Рядові козаки й старшина відмовилася визнавати його владу. Лівобережні полки склали присягу цареві. Опозицію проти Б. Хмельницького оголив його дядько Я. Сомко, який прагнув посісти гетьманство.

Будучи неспроможним опанувати ситуацією і покласти край внутрішнім конфліктам Ю. Хмельницький восени 1662 р. скликав старшинську раду в Корсуні, де зрікся влади, а в січні наступного року постригся в ченці під іменем Гедеона.

Після відмови Ю. Хмельницького від гетьманства 1663 р. державна територія України поділилася на Правобережну і Лівобережну Гетьманщину.

На правобережні полки намагалася впливати Польща, прагнула відновити і утвердити там свою владу.

Лівобережні козаки дедалі більше підпадали під владу Росії, яка прагнула посилити свій вплив на цій території.

Правобережні полки на початку січня 1663 р. на раді в Чигирині гетьманом обрали Павла Тетерю (1663-1665 рр). Влада П. Тетері поширювалася тільки на Правобережжя. Лівобережне козацтво, не прийнявши Переяславського договору 1659 р., продовжувало визнавати владу російського царя.

Спираючись на підтримку Польщі, Тетеря сподівався поширити свою владу і на Лівобережжя. Задля цього він намагався перетягнути на свій бік лівобережного гетьмана Я. Сомка, згуртувати навколо себе старшинську верхівку (роздаючи своїм прихильникам землі і гроші), пробував заручитися допомогою не тільки Польщі, а й Туреччини.

Подібна політика відштовхнула від нього частину козаків та селян, що стали орієнтуватися на лівобережне козацтво. Восени 1663 р. разом із польськими і татарськими військами гетьман спробував установити свою владу на Лівобережжі, але його похід закінчився провалом. На Правобережжі набирало сили антигетьманське і антипольське повстання. До кінця року повстання були придушені (близько 100-120 тис. чол. загинуло, десятки тисяч були захоплені в полон кримськими татарами).

Запідозривши змову проти себе в середовищі правобережної старшини, П. Тетеря домігся від польської влади ув`язнення Ю. Хмельницького (архімандрита Гедеона) і розстрілу І. Виговського (котрий на той час був польським сенатором і київським воєводою). Каральні заходи не додали популярності П. Тетері. Наростаюче народне повстання проти гетьманської влади, підтримане запорожцями під проводом І. Сірка і лівобережним гетьманом І. Брюховецьким, змусило П. Тетерю у червні 1665 р., захопивши військову скарбницю, утекти до Польщі. Правобережжя деякий час залишалося без гетьмана.

Лівобережні полки у квітні 1662 р. на старшинській раді гетьманом обирають переяславського полковника Якима Сомко. Проте обіймав він цю посаду лише місяць, бо московський уряд, не довіряючи Сомко, не визнав законності його обрання. У Москві на цю посаду підтримували запорозького отамана Івана Брюховецького. Зваживши, що гетьмана обирає козацтво, він схилив (обіцянками, погрозами) на свій бік Запорозьку Січ, козацькі низи й міщанство. У червні 1663 р. у Ніжині зібралася так звана „чорна" рада, в якій взяли участь разом з козаками селяни та міські жителі. Спираючись на підтримку козацьких низів, І. Брюховецький домігся обрання себе гетьманом.

І. Брюховецький був гетьманом Лівобережної України у 1663-1668 р. Спочатку він проводив проросійську політику. Незабаром після свого обрання підписав Батуринські статті 1663 р., які містили нові поступки царському урядові. Він першим з українських гетьманів поїхав для свого затвердження у Москву, де одержав титул боярина. Під час свого візиту у грудні 1665 р. він підписав Московські статті, що значно обмежили суверенітет Гетьманщини.

За умовами Московського договору:

– російські воєводи й залоги отримували право перебувати майже в усіх великих містах;

– збирання податків покладалося на російських воєвод, а збори повністю мали надходити до царської казни;

– вибори гетьмана могли відбуватися лише з дозволу царя та у присутності царського представника;

– гетьманський уряд позбавлявся права на проведення самостійної зовнішньої політики;

– київський митрополит повинний був призначатися московським патріархом.

Таким чином, договір підтримував привілеї козацької старшини і права реєстрових козаків, але посилював адміністративну і фінансову залежність гетьманського уряду від царя, ще більш обмежуючи українську державність.

Андрусівський договір 1667 р. Тим часом Росія та Польща розпочали переговори про припинення польсько-російської війни 1654-1657рр. які закінчилися підписанням у січні 1667 р. Андрусівського договору (с. Андрусово, поблизу Смоленська).

За цим договором:

– між Росією і Польщею встановлювалося перемир`я на 13,5 років;

– під владою Росії залишалася Лівобережна Україна, їй поверталися Сіверщина і Смоленськ;

– за Польщею закріплювалися землі Правобережної України і Білорусі;

– Київ на два роки залишався за Росією;

– Запорозька Січ переходила під спільне управління двох держав.

Андрусівський договір, який здебільшого стосувався України, був укладений таємно, без погодження з українською стороною. Він перекреслював більшість здобутків українського народу, завойованих майже 20-літьою боротьбою за національне визволення. Перебування у складі різних держав під впливом різних культур загрожувало українському народу розколом.

3. Боротьба гетьмана П. Дорошенка за об`єднання України

Після втечі П. Тетері до Польщі гетьманську булаву на Правобережжі отримав Петро Дорошенко (1665-1676 рр.). Дорошенко насамперед розпочав із заходів, спрямованих на поліпшення внутрішнього становища:

1. Він всіляко заохочував заселення спустошених південних районів Правобережжя, де внаслідок воєнних дій і громадянської війни було знищено 65-70% населення.

2. Послідовно захищав інтереси козацького стану, відновив скликання козацьких рад.

3. Щоб позбутися залежності гетьмана від старшин, прагнув здобути довічну гетьманську владу.

4. Створив постійне наймане військо, яке налічувало близько 20 тис. сердюків (з турецької – відчайдухи), що стало його особистою гвардією.

5. Для зміцнення фінансової системи встановив на кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету.

6. Вживав заходи щодо утвердження в державі козацького типу господарства й недопущення до маєтків польських панів.

7. Активно підтримував заходи митрополити Тукальського, спрямовані на створення окремого Українського патріархату.

Тобто, головний сенс своєї діяльності П. Дорошенко вбачав у зміцненні влади на Правобережжі та об`єднанні під своєю владою всіх українських земель у складі однієї держави.

Для досягнення цієї мети він випробував усі можливі політичні комбінації. Спочатку він визнавав залежність від Польщі, що дозволило йому набрати сили і розправитися з іншим претендентом на гетьманство – брацлавським полковником В. Дрозденком. У 1666 р., порвавши відносини з Польщею (після одержання звістки про Андрусовські російсько-польські переговори), П. Дорошенко пішов на зближення з турецьким султаном, який запропонував йому прийняти турецький протекторат в обмін на надання військової допомоги. Після укладення Андрусовського договору він запропонував обрати спільного гетьмана, погодившись при цьому скласти свої повноваження і визнати новообраного керівника єдиної Української держави. Однак гетьман Лівобережжя І. Брюховецький та більшість лівобережної старшини не погодилися. Тому П. Дорошенко вирішив діяти самостійно. Запросивши на допомогу татар, він восени 1667 р. витіснив поляків із Поділля і дійшов до Галичини. Однак татари пішли на мирову з поляками, тому закріпити перемогу не вдалося. У жовтні 1667 р. він підписує договір з поляками, який передбачав визнання підданства короля, дозвіл шляхти повертатися до маєтків тощо.

Зазнавши невдачі у боротьбі з Польщею, П. Дорошенко наприкінці 1667 – на початку 1668 рр. веде переговори з царем, про перехід під його протекцію за умов дотримання царським урядом певних гарантій. Зокрема, визнання його гетьманом всієї України, вивід московських воєвод, сприяння реальному об`єднанню всіх українських земель тощо. Звичайно, Росія подібні вимоги не підтримала.

Loading...

 
 

Цікаве