WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українськi землi у другiй половинi XVII ст. - Курсова робота

Українськi землi у другiй половинi XVII ст. - Курсова робота

Українськi землi у другiй половинi XVII ст.

1. Становище в Українi після смертi Б. Хмельницького

Становище в Українi після смерті Б. Хмельницького багато в чому зумовлювалося як зовнiшнiми, так i внутрiшнiми чинниками:

1. Розпалася коалiцiя проти Речi Посполитої до якої, поряд з Україною входили Швеція (була втягнута у вiйну проти Данії i невдовзі уклала мирнi угоди з Росiєю та Польщею), Трансiльванiя i Бранденбург.

2. Скориставшись цими обставинами, Польща в союзi з кримськими татарами вiдразу ж розгорнула пiдготовку до вiйни проти України.

3. Росiя, яка значно змiцнилася на той час, почала претендувати на повне підпорядкування Гетьманщини своїй владi. Вiдразу пicля смертi Б. Хмельницького царський посол привiз до Чигирина вимоги, що включали скорочення реєстру до 10-40 тис. чол., в найбiльших українських містах мають стояти царські воєводи з вiйськом, призначення старшин тiльки з числа росiян, пiдпорядкування української православної церкви Московському патріархові тощо.

4. Довгострокова національно-визвольна вiйна виснажила внутрiшнi ресурси країни, викликавши масове зубожіння.

5. Ситуація ускладнювалася поглибленням розбіжностей мiж прихильниками рiзних зовнiшньополiтичних орієнтацій, мiж лiвобережними та правобережними полками.

Тяжко хворому Б. Хмельницькому вдалося добитися у квiтнi 1657 р. затвердження старшинською радою своїм спадкоємцем 16-рiчного сина Юрiя Хмельницького. Тим самим вiн порушив старий козацький звичай виборності гетьмана i спробував започаткувати принцип престолонаслiдування, тобто монархічної форми правління. Однак пicля смертi Б. Хмельницького (27 липня 1657 р), ураховуючи неповнолiтнiсть, слабохарактернiсть, хворобливiсть Юрія, старшинська рада у вереснi 1657 р. гетьманом обрала генерального писаря Iвана Виговського. Порушення принципу спадковостi гетьманства, на думку icторикiв (В.А. Смолiй та ін), призвело до того, що у багатьох старшин з`явилася спокуса поборотися за булаву, що стало однiєю iз причин так званої Руїни – гострої кризи української державності у другiй половинi XVII ст.

Гетьман I. Виговський (1657-1659 рр.). Вiн продовжив зовнiшньополiтичний курс Б. Хмельницького на досягнення цілковитої незалежностi Української держави та зміцнення її мiжнародного авторитету. Уже на Корсунськiй радi (жовтень 1657 р) на противагу росiйському впливові ним були укладенi договори зi Швецiєю i Кримським ханством. Договiр зi Швецiєю передбачав створення вiйськово-полiтичного союзу, який мав забезпечити незалежнiсть i територiальну цiлicнiсть України. Водночас гетьман намагався уникнути ускладнень у вiдносинах iз Москвою.

Своєю внутрiшньою полiтикою Виговський прагнув задовольнити передусiм iнтереси старшинської верхівки та української покозаченої шляхти. Щедрі дарунки земельних надiлiв i привiлеїв можновладців спричинили невдоволення незаможного козацтва й селянства. Все це вело до зростання соціального напруження, політичної дестабiлiзацiї.

Опозицію проти І. Виговського очолили один із претендентів на гетьманство полтавський полковник Мартин Пушкар та запорозький кошовий отаман Яків Барабаш. У жовтні 1657 р. гетьманові удалося придушити заколот на Січі, однак, уже в лютому 1658 р. запорожці за підтримки московського уряду знову повстали. За рахунок значних поступок (збільшення російських гарнізонів в українських містах, зростання податків та ін) Виговському удалося домовитися з Москвою й у лютому того ж року він скликав у Переяславі нову раду, яка підтвердила його повноваження. Спроби Виговського порозумітися з опозицією нічого не дали (продовжували писати доноси в Москву, організовували військові формування).

Тоді у червні 1658 р. Виговський, за допомогою 40-тисячної татарської орди і сербських найманців, під Полтавою (яку було зруйновано) розгромив війська Пушкаря та Барабаша. Це було перше в історії козацької держави використання іноземців для боротьби проти внутрішніх противників. В результаті цієї каральної операції, а по суті братовбивчої боротьби, загинуло близько 50 тис. чол. Цей конфлікт, з одного боку, розпалював громадянську війну, а з іншого – апелюючи до Москви, сторони схиляли її до втручання у внутрішні справи України.

Розуміючи, що загострення відносин з Московською державою неминуче, І. Виговський починає шукати союзників. До боротьби з Москвою він спробував залучити Польщу.

Гадяцький договір 1658 р.16 вересня 1658 р. між Україною і Польщею було укладено Гадяцький договір, який передбачав:

– Україна (у межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств) повинна була входити на рівних правах у федерацію з Польщею і Литвою як незалежне Велике князівство Руське;

– найвища законодавча влада повинна належати Національним зборам, до якої входили представники козаків, міщан, духовенства і шляхти від всіх українських земель;

– усі три держави проводять спільну зовнішню політику;

– на чолі виконавчої влади князівства Руського повинен був стояти гетьман, який обирався довічно Радою і затверджувався королем;

– князівство Руське повинно було мати свій суд, скарбницю, грошову одиницю, військо (40 тис. чол.), українське діловодство;

– перебування польських і литовських військ на українській території заборонялося, а при нагальній потребі вони підпорядковувалися українському гетьманові;

– церковна унія скасовувалася, а православна церква в усьому зрівнювалася з католицькою.

Укладаючи Гадяцький договір, Виговський прагнув, щоб Україна ввійшла до Речі Посполитої як рівноправний суб'єкт федерації. Однак Польща в принципових питаннях виявила непоступливість: західноукраїнські землі до складу Князівства Руського не включалися; права українців у міжнародних відносинах обмежувалися тощо. Більш того, Польща і не збиралася дотримуватися умов договору.

Російсько-українська війна 1658-1659 рр. Після підписання Гадяцького договору, цар оголосив І. Виговського зрадником, оголосивши йому війну. Вже восени 1658 р. починаються воєнні сутички між українськими і російськими військами. Однак основні події розгорталися навесні – влітку 1659 р. Наприкінці березня 1659 р. понад 100-тисячна російська армія на чолі з князем О. Трубецьким рушила на Україну.20 квітня її було зупинено під Конотопом, який захищали козаки під командуванням ніжинського полковника Г. Гуляницького. Майже два місяця козаки тримали облогу.

Виговський протягом цього часу готувався до вирішального бою. Гетьман домовився з кримським ханом про допомогу 40-тисячної орди, козакам також допомагали німці, поляки, серби.28 червня 1659 р. відбулася Конотопська битва, в якій російська армія була розбита. Тут загинуло 40 тис. царського війська, а 15 тис. були взяті в полон. Гетьман втратив 4 тис. козаків та 6 тис. кримських татар.

Добившись перемоги, І. Виговський отримав можливість успішно завершити війну з Росією і припинити громадянську війну. Однак через ряд причин скористатися її плодами гетьманові не вдалося:

– по-перше, орієнтація на Польщу не мала підтримки у суспільстві, яке у переважній більшості вважало останню своїм основним ворогом;

– по-друге, невдала соціальна політика гетьмана та використання у боротьбі з опозицією кримських татар настроїли проти нього переважну частину українського населення;

– по-третє, посилення антигетьманського руху, основу якого складала старшина лівобережних полків (Я. Сомко, В. Золотаренко, Т. Цюцюра та ін). Повстанці розгромили урядові залоги, вбивали прихильників гетьмана.

Водночас різко погіршується становище гетьмана й на Правобережній Україні, де опозиційні сили (І. Богун, П. Дорошенко, І. Сірко та ін) зосередилися навколо Ю. Хмельницького.

Наприкінці вересня 1659 р. зібралась Козацька рада („чорна" рада) в Білій Церкві, яка обрала новим гетьманом Ю. Хмельницького. В цій ситуації Виговський, відчуваючи втрату підтримки, змушений був тікати в Польщу. У 1664 р. він був страчений поляками.

2. Територіальний розкол України. Гетьманство Ю. Хмельницького

Обираючи 28 вересня 1659 р. новим гетьманом 18-річного Ю. Хмельницького (1659-1662 рр), старшина сподівалася, що авторитет роду Хмельницьких допоможе об'єднати народ. Спочатку він проводив досить лояльну політику до Росії. Він і його оточення підтвердили основи договору 1654 р., проте бажали внести до нього нові пункти, зокрема про вільне обрання гетьмана, про свободу дипломатичних зв'язків з іншими державами та ін. Все це було оформлено у так звані Жердовські статті. Вони були передані князю Трубецькому, проте князь їх не прийняв, а зажадав переговорів з самим гетьманом. Ю. Хмельницький із старшиною приїхав до Переяслава, де тоді перебували московські представники.

У результаті переговорів Ю. Хмельницький вимушений був погодитися на ухвалення нового Переяславського договору. Він складався з підроблених московським урядом умов договору 1654 р. (як не прикро, але український уряд на цей час їх втратив) та додаткових статей. Основними умовами Переяславського договору були:

– заборонялися зносини України з іноземними державами;

– обраний гетьман повинен бути затверджений царським урядом;

– гетьман без козацької ради не міг призначати й звільняти полковників та генеральну старшину, а також розпоряджатися військом без дозволу царя;

– значно збільшувався контингент царських військ на території України.

Loading...

 
 

Цікаве