WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої в середині ХVII ст. - Курсова робота

Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої в середині ХVII ст. - Курсова робота

Незмінними залишалися адміністративно-територіальний устрій, суд і судочинство, фінансова система, незалежна внутрішня політика;

Підтверджувалися права, вольності та привілеї української шляхти, духовенства та Війська Запорозького;

Кількість козацького війська встановлювалася 60 тис. осіб;

Збір податків в Україні покладався на місцевих урядників без втручання російських чиновників, однак певна частина суми мала передаватися до московської казни;

Гетьман мав право приймати послів і підтримувати відносини з іноземними урядами за винятком Польщі і Туреччини;

Москва діставала право мати в Києві свого воєводу разом із невеликою залогою;

Цар брав на себе обов'язок захищати Україну своїми військами і звільнити її від домагань Польщі;

Царський уряд також отримав право затверджувати на посаді новообраного гетьмана тощо.

На думку істориків, договір являв собою типовий для того часу військовий союз сильної і більш слабкої держави на основі відносин васалітету. Україна не входила до складу Росії, а одержувала її захист, замість того визнаючи номінальну залежність від царя.

Загалом умови українсько-московського договору 1654 р. були рівноправними і (за умови дотримання) взаємовигідними. Водночас договір був незавершеним, недосконалим, діяв нетривалий час (кілька років) і незабаром через недотримання його російською стороною фактично втратив чинність.

Втім, попри недосконалість і недовговічність, українсько-московський договір 1654 р. давав змогу зберегти самостійність щойно створеної Української держави. Український уряд дістав можливість довести до переможного кінця війну проти Польщі, а отже, завершити возз'єднання всіх українських земель під своєю владою.

У міжнародних відносинах договір засвідчував право України на відокремлення від Польщі, став юридичним визнанням її державності та козацького устрою, тобто він був виявом міжнародного визнання самостійності Української держави.

6. Воєнно-політичні події 1654-1657 рр.

У відповідь на українсько-московську угоду поляки і татари об'єднали свої сили, уклавши влітку 1654 р. так званий Вічний договір, і почали новий етап війни.

Уже восени 1654 р. польська армія вторглась на Брацлавщину, згодом до неї приєдналася і татарська орда. Взимку вони взяли в облогу Умань. На допомогу уманцям виступив Б. Хмельницький в союзі з 10-тисячним загалом російських стрільців. Битва завершилася незначною перевагою Б. Хмельницького, однак, через втому армії він не зміг остаточно розгромити поляків.

Навесні 1655 р. театр воєнних дій перемістився на західноукраїнські землі. У березні 1655 р. українська армія розгромила польське військо під Городком і почала облогу Львова, звільнивши незабаром усю Галичину.

Одночасно на території Білорусії і Смоленщини успішно діяли українські і російські війська, що витіснили звідти литовську армію і зайняли частину Литви.

Успішними воєнними діями українсько-російських військ скористалася Швеція, котра в союзі з німцями (з Бранденбургом) вступили у війну проти Польщі. Шведи захопили майже всю територію Польщі, включаючи Краків і Варшаву. Польська армія не витримала війни на два фронти і капітулювала. Польський король Ян Казимир утік у Сілезію. Литва прийняла шведський протекторат, частина польських земель відійшла німцям.

Віленське перемир'я. Зміна політичної ситуації, успіхи Швеції налякали російський уряд, котрий бачив у Швеції нового небезпечного ворога. За цих умов Москва пішла на зближення з Польщею, яка запропонувала російському цареві Олексію Михайловичу стати польським королем на випадок смерті Яна Казимира.

У травні 1656 р. цар оголосив війну Швеції, а в серпні розпочалося московсько-польські переговори у Вільно. Українську делегацію на ці переговори не допустили.24 жовтня 1656 р. було укладено Віленське перемир'я, яке передбачало:

– воєнні дії між Польщею й Москвою припинялися;

– обидві країни зобов'язувалися не розпочинати переговори про мир зі Швецією;

– натомість передбачалися спільні воєнні дії проти Швеції та Бранденбурга;

– обрання царя на польський трон.

Після цієї, по суті зрадницької угоди військовий союз України з Москвою проти Польщі фактично втратив силу. У Чигирині відбувалася козацька Рада, де гетьман і старшина присяглися спільно боронити Україну. У цій ситуації головною метою Б. Хмельницького було збереження незалежності Української держави та об'єднання у її складі західноукраїнських земель. Віленське перемир'я розглядалося як порушення українсько-російського договору.

Гетьман вирішив шукати нових союзників у війні проти Речі Посполитої. Як нові союзники у війні проти Речі Посполитої були обрані Трансільванія і Швеція. У жовтні 1656 р. був укладений військовий союз із Трансільванією (яка, у свою чергу, із грудня того ж року стала союзником Швеції) проти Польщі. Велися також активні переговори зі швецьким королем. Однак, шведи, претендуючи на всі польські землі, не погоджувалися визнати за гетьманом всіх українських етнічних територій.

Проте, українські війська в союзі зі шведською і трансільванською армією наприкінці 1656 р. і влітку 1657 р. успішно воювали на території Польщі та Білорусії. Однак, після нападу на Швецію з боку Данії шведи відвели свої війська, а трансільванський князь перед загрозою нападу татар почав переговори з поляками. За цих умов козаки повернулися в Україну.

У 1657 р. ситуація значно погіршилась: загострилися відносини між різними угрупуваннями козацької старшини; частина полків була незадоволена політикою гетьмана і тривалою війною; запорожці обвинувачували Хмельницького в незаконних поборах і особистому збагаченні. Важко хворий Хмельницький змушений був відмовитися від планів проголосити себе князем і заснувати монархічну династію. Він обмежився тим, що гетьманом було обрано його 16-річного сина Юрія, а опікуном призначено генерального писаря Івана Виговського.27 липня 1657 р.Б. Хмельницький помер. З його смертю ще більше загострилося протиріччя між старшиною, яка прагнула одержати феодальні привілеї, і рядовим козацтвом; розгорнулася боротьба старшинських угрупувань за владу, що призвело до Руїни.

Значення Національно-визвольної війни. Національно-визвольна війна стала переломним етапом в житті України, який визначив напрямки її розвитку на багато десятиліть:

– у ході війни виникла і зміцнилася ідея боротьби за державну самостійність України, були закладені основи української національної державності;

– була створена незалежна національна держава, частина якої на Лівобережжі України (Гетьманщина) на правах автономії проіснувала в складі Російської імперії з 1659 р. до початку 80-х років ХVIII ст. Національно-патріотичні сили у Правобережній України прагнули відновити державну структуру з власною територією і возз'єднатися з Гетьманщиною;

– в результаті війни на більшості території України було ліквідовано шляхетське і магнатське землеволодіння, кріпосне право;

– переважна більшість селян одержали особисту волю і право на володіння землею;

– значно зміцнювалося козацтво, яке стала панівною в Україні;

– народні маси отримали досвід боротьби проти як національно-релігійного гніту, так і соціальної нерівноправності та економічного гноблення.

Разом з тим, Б. Хмельницький, як і більшість козацької старшини, не виходили за рамки феодального світогляду. Козацька верхівка прагнула не до встановлення демократичного республіканського устрою в новій державі, а до заняття в ньому тієї соціальної ніші, яка звільнилася після вигнання з українських земель магнатів і польської шляхтою Звідси – прагнення значної частини старшини до установлення феодальних повинностей на свою користь, зайняти місце правлячого класу, що призвело до розколу серед козацтва, а після смерті Б. Хмельницького – до громадянської війни.

Loading...

 
 

Цікаве