WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої в середині ХVII ст. - Курсова робота

Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої в середині ХVII ст. - Курсова робота

– гетьман підпорядковувався польському королю, зобов'язувався розірвати союз із Кримським ханством і позбавлявся права дипломатичних зносин з іноземними державами;

– підтверджувалися права православної церкви та української шляхти. Однак питання про скасування церковної унії навіть не порушувалося.

Білоцерківський договір викликав невдоволення серед козаків. Однак Б. Хмельницький розглядав його як можливість для відновлення сил.

З метою досягнення воєнно-політичної ізоляції Польщі Б. Хмельницький прагнув зав'язати відносин з придунайськими країнами – Валахією, Трансільванією, а особливо з Молдовою. Однак, молдавський господар В. Лупул підтримував польського короля. У серпні 1651 р. козаки під проводом Б. Хмельницького перейшли Дністер і вторглись на територію молдавського князівства. А на початку вересня оволоділи столицею князівства – м. Яссами. Лупул погодився на мир. Головною умовою якого була відмова Молдови від союзу з Польщею. Лупул зобов'язувався видати свою дочку заміж за сина Б. Хмельницького – Тимоша. Однак після Берестецької битви Лупул відмовився виконувати свої зобов'язування перед Україною. Тоді гетьман підготував новий похід проти Молдови.

Польський король, не бажаючи допустити воєнний союз України з Молдовою, направив свої війська проти козаків, що йшли з Подніпров'я до Молдови.23 травня 1652 р. біля гори Батіг на Брацлавщині (сучасна Вінниччина) між ними сталася жорстока битва, в ході якої поляки були вщент розбиті.

Перемога під Батогом викликала величезне піднесення в українському суспільстві. Повстання спалахували по всій Україні. Почалося повсюдне винищення шляхти, поляки мусили рятуватися й залишали землі Гетьманщини. У результаті до липня 1652 р. територія Брацлавського, Київського та Чернігівського воєводств були звільнені від поляків. Західні кордони Гетьманщини знову встановилися по берегах р. Случ, як передбачав Зборівський договір 1649 р. Білоцерківський договір утратив чинність. Відновилася гетьманська влада, й козацька Україна знову здобула незалежність.

Молдавські походи 1652-1653 рр. Після Батозької битви, у травні-червні 1652 р. козаки, вступивши до Молдови, змусили Лупула виконати попередні зобов'язання. У серпні Тимош одружився з Розаною дочкою Лупула. Однак спокій не наступив. Занепокоєні українсько-молдавським союзом, Польща, Валахія і Трансільванія об'єдналися в антиукраїнську коаліцію. У квітні 1653 р. вони, за підтримки польського уряду, захопили Ясси й посадили на престол свого ставленика. Лупул звернувся за допомогою до Б. Хмельницького. Двічі (у квітні та липні-серпні 1653 р) Тиміш на чолі козацького війська ходив рятувати свого тестя й допомагав тому повернути престол. Але нерозважлива політика Тимоша призвела не тільки до його загибелі на початку вересня, а й підштовхнула Валахію та Трансільванію до створення разом з Польщею антиукраїнської коаліції. Після зміщення з престолу Лупула до них приєдналася й Молдавія.

Жванецька облога. У кінці серпня 1653 р. в похід на Україну вирушив польський король Ян Казимир, який у жовтні став табором під містечком Жванець (Хмельницька область). Туди підійшли й основні сили українсько-татарського війська. Польський табір було взято в облогу. Значних боїв не було, але поляки потерпали від холоду, хвороб, нестачі продовольства(майже 10 тис. поляків померло). За цих умов поляки були готові капітулювати. Однак їх уже вкотре врятували татари.5 грудня 1653 р. хан і польський король уклали сепаратну угоду, за якою воєнні дії припинилися, татари отримували дозвіл брати ясир на західноукраїнських землях. Інтереси України за цією угодою не бралися до уваги.

Внутрішнє і зовнішнє становище України. За умов тривалої війни становище козацької держави невпинно погіршувалося. Особливо загострилася ситуація восени 1653 р. Шість років війни виснажили Україну. Внаслідок польських каральних походів, ординських грабунків, постійних мобілізацій населення, епідемій чуми та холери було спустошено понад 100 міст і містечок на Правобережжі, знелюдніли території Брацлавщини та Київщини.

Занепало сільське господарство. Зубожіле козацтво вже не могло виконувати військову повинність. Дедалі складніше проходили мобілізації. Рятуючись від загарбників люди тікали на Слобожанщину.

Погіршувалося й міжнародне становище Української держави. Польща, Молдова, Валахія і Трансільванія об'єднувалися в антиукраїнський союз. Кримський хан надто часто зраджував українців. Польща, не змирившись з існуванням козацької держави, готувалася до нового наступу.

За цих умов, задля збереження основних здобутків війни, передусім держави, Ю. Хмельницький дійшов висновку про необхідність вдатися до союзу з московським царем.

5. Українсько-московський договір 1654 р. Березневі статті

Б. Хмельницький ще з 1648 р. звертався до московської держави з проханням допомогти Україні в боротьбі з Польщею. До того ж його непокоїла можливість налагодження відносин Московії з Річчю Посполитою. Адже їх пов'язував Полянівський мирний договір 1634 р., якого цар не наважувався порушувати, аби не давати польському урядові приводу до нової війни. Москва також остерігалася полум'я козацького повстання, що могло перекинутися на московські землі.

Аби підштовхнути царський уряд до союзу з Військом Запорозьким, Хмельницький, як зазначає Б. Лановик, навіть погрожував піти війною на Московську державу. У червні 1653 р. він в листі до царя дав зрозуміти: якщо той і надалі зволікатиме з допомогою українській державі, то Україна укладе союз з Туреччиною. До того ж гетьман наголосив на вельми неприємних наслідках такого союзу для Москви. Тобто, на нашу думку, з самого початку це був "нерівний шлюб", до якого Москва особливої зацікавленості не виявляла, це був вимушений союз.

Нарешті, 1 жовтня 1653 р. Земський Собор у Москві вирішив прийняти все Військо Запорозьке "під високу государеву руку". У зв'язку з цим рішенням до України було відряджено велике посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним. Зустріч і переговори відбувалися на раді в Переяславі 8 січня 1654 р. У ході переговорів козаки запропонували боярам присягнути українському народу від імені царя, як це робили польські представники. Російські посли відмовилися, мотивуючи відмову тим, що "самодержець не присягає своїм підданим". Цей інцидент ледве не зірвав укладання договору. Лише після запевнення В. Батуріна, що цар охоронятиме всі права України, гетьман і старшина погодилися на присягу.

Всього на вірність московському цареві 8 січня 1654 р. присягнуло 284 особи. Згодом представники московського посольства побували у 117 містах і містечках України, де присягу, за їхніми даними, склали понад 127 тис. осіб чоловічої статі. Відмовилися присягати ряд представників козацької старшини, зокрема І. Богун та І. Сірко. А також Брацлавський, Кропивнянський, Полтавський, Уманський козацькі полки, деякі міста, а також українське духовенство на чолі з митрополитом С. Косовим.

Переяславська рада лише започаткувала оформлення московсько-українських відносин, бо письмових угод в Переяславі укладено не було. Для остаточного оформлення договору до Москви було відправлене посольство козацького війська на чолі з генеральним суддею С. Зарудним та полковником П. Тетерею. Вони привезли до Москви "прохання" гетьмана до царя з 23 пунктів ("Статті Богдана Хмельницького"). Основна ідея цих документів – встановлення таких міждержавних відносин між Україною і Москвою при яких за Україною залишається як внутрішня, так і зовнішня державна самостійність.

„Березневі статті". Остаточний текст українсько-московського договору (було узгоджено 17 статей, а з шести статей узгодження відкладали на пізніше) було ухвалено у Москві в березні 1654 р., звідси і його назва – "Березневі статті" (їх оригінали не збереглися).

Домовленість між Україною і Росією не були оформлені єдиним документом. Умови взаємин між державами були зафіксовані в протоколі московських переговорів, гетьманських статтях і відповідях на них, а також у жалуваних грамотах царя.

Відповідно до договору:

Україна зберегла усі свої порядки, форму правління на чолі з гетьманом, який пожиттєво обирався на козацькій раді;

Loading...

 
 

Цікаве