WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українські землі у складі Литви і Польщі (середина XIV – перша половина XVII ст.) - Курсова робота

Українські землі у складі Литви і Польщі (середина XIV – перша половина XVII ст.) - Курсова робота

Однією із головних ознак держави є існування особливої системи органів та установ, що виконують функції державної влади. Вищим законодавчим органом влади на Січі була рада. Право участі в якій мали всі без винятку козаки. Інколи ради були представницькі – за участю депутатів від куренів або ж виключно старшинські. За традицією козацькі ради збиралися 1 січня, на Великдень та на Покрову. До компетенції загальної ради входили найважливіші справи життя козацького товариства: переобрання кошового отамана і старшини, встановлення військового устрою, вирішення питань війни і миру, ведення переговорів з представниками інших країн, про поділ землі і угідь, про покарання важливих злочинців.

Виконавча влада належала Кошу в особі кошового отамана та козацької старшини. Гетьман або кошовий отаман мав вищу військово-адміністративну владу, очолював дипломатичні переговори, затверджував судові вироки. Тобто в його руках концентрувалася військова, адміністративна, судова й духовна влада. Але він не був необмеженим володарем Січі, він був лише старшим серед рівних. Його владу обмежували три умови: звіт, термін і рада. Кожний отаман щорічно, під час наступних виборів звітував товариству про свої дії та вчинки.

До уряду Січі – генеральної старшини – крім кошового отамана, входили також: писар (очолював канцелярію, складав і підписував документацію); військовий суддя (виконував обов'язки отамана за його відсутністю, вершив вищий суд); осавул (організовував охорону Січі, підтримував дисципліну й порядок у війську); обозний, пушкар (очолювали артилерію, керували побудовою табору в поході, займалися обліком і комплектуванням війська). До козацької старшини входили також військові служителі: хорунжий, бунчужний, канцеляристи та ін. У різні часи чисельність козацької старшини була не однаковою (іноді становила понад 150 осіб).

Важливою ознакою держави є також наявність права, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою. Судова система Січі будувалася на козацькому праві, в основі якого лежав звичай і здоровий глузд. Козацьке право фіксувало ті відносини, що сформувалися у Січі: закріплювало військову та адміністративно-територіальну організацію Січі, регламентувало діяльність адміністративних і судових органів, порядок укладення договорів на землекористування, визначало види злочинів та покарань. Козацьке право було глибоко гуманістичним, оскільки воно забезпечувало захист особи і майна на Січі.

Серед головних ознак держави можна назвати також наявність певної території, на яку поширюється юрисдикція даної держави. Запорозька Січ мала свою територію, яка називалася "землями Війська Запорозького". Землі Січі розташовувалися на території сучасних Дніпропетровської, Запорізької, частково Херсонської, Кіровоградської, Донецької, Луганської та Харківської областей. Варто зауважити, що територія Січі постійно змінювалася, а кордони відповідно переносилися.

В адміністративно-територіальному відношенні Січ поділялась на територіальні паланки (округи) і військові курені. Курінь – це і своєрідна казарма, в якій постійно проживали козаки, і адміністративна одиниця у самій Січі, і водночас завжди готовий до дії бойовий підрозділ. Кількість куренів зростала відповідно до збільшення козаків і досягла у другій половині ХVI ст. 38 одиниць. Сам курінь-казарма вміщував 150-200 чол., хоча загальна кількість приписаних до того чи іншого куреня могла досягти до 600 козаків. Більшість з них тільки числилися за ними, проживаючи постійно разом із сім'ями при своїх господарствах на території, що підпорядковувалася Запорозькій Січі – у паланках (їх нараховувалося від 5 до 8). Ці козаки повинні були з'являтися на Січі за першим наказом курінного отамана. До служби козак мав прибути із власною зброєю, обладунками, одягом і харчами. Загалом у період розвитку Запорозька Січ нараховувала в середньому 10-12 тис. війська, а разом з мешканцями зимівників і слобод – близько 100 тис. чол..

Символами державності, влади військової старшини були прапор, булава (символ влади гетьмана), печатка, бунчук, литаври, тобто військові відзнаки та символи влади. До прапора козаки ставилися як до святині. Козацький стяг був червоного (малинового) кольору, на одному боці якого було зображено Святого Архангела Михаїла (білим кольором), на іншому-хрест. Символом влади була печатка з гербом Січі – козак з рушницею на плечі, із шаблею та списом, устромленим у землю.

Умови прийому до Січі передбачали вірність православ'ю, уміння володіти зброєю, дотримання традицій товариства, відсутності родини. Жінок у Січ не допускали. Одружені козаки жили в прикордонних із Січчю районах – зимівниках.

1.6. Боротьба козаків проти татар і турків

Як зазначалося раніше, однією з головних причин зародження козацтва була турецько – татарська експансія. Кримське ханство як держава існувало протягом 1449-1783 рр. Ще в XIII ст. землі Кримського півострова були захоплені монголо – татарами і відійшли до складу Золотої Орди. У середині XV ст. ханові Хаджі – Гірею вдалося вийти з-під ординського правління і створити власну державу зі столицею у м. Бахчисараї. Державною релігією був іслам.

Незважаючи на існування Кримського ханства, претензії на північне узбережжя Чорного моря заявила Туреччина. Вже у 1475 р. вона встановила своє панування в південній частині Кримського півострова. У північному Причорномор'ї почала споруджувати в стратегічно важливих місцях фортеці (у гирлах рік: Дністра – Акерман, Дунаю – Ізмаїл, Дону – Азов та ін.). Фактично Кримське ханство було відмежоване від Чорного моря. У 1478 р, зваживши на могутність Туреччини, воно визнало васальну залежність від неї.

Ставши васалом, Кримське ханство продовжувало й активізувало грабіжницьку політику щодо українських земель. Татари майже щороку, а інколи й по кілька разів на рік нападали на Україну, вбиваючи та захоплюючи в неволю місцеве населення. Протягом XV – першої половини XVII ст., за підрахунками істориків, внаслідок татарсько – турецьких набігів Україна втратила близько 2-2,5 млн. чол.

Важливу роль у захисті місцевого населення відіграло козацтво. Більш того, зміцнівши козацтво не тільки відбиває татарсько – турецькі напади на Україну, а й саме розгортає наступ на Туреччину і Кримське ханство. Спершу відбувалися сухопутні походи, перші відомості про які датуються 80-ми роками XV ст. У 1489 р. козаки брали участь у поході польського війська проти татар. На початку 90-х років XV ст. козацькі загони, очолювані отаманами Богданом, Голубцем і Жилою, билися з татарами біля Таванської переправи на Дністрі.

У кінці XV – на початку XVI ст. козацькі походи на татар досягли достатньо значних масштабів і ставали регулярними. У 90-х роках XV ст. козаки завдали татарам ряд поразок на Дніпрі. У 1512 р. козацькі загони під проводом П. Лянцкоронського та О. Дашкевича відбили грабіжницький напад кримських татар на південноукраїнські землі. У 1516 р. та 1528 р. козаки на чолі з П. Лянцкоронським розбили татарські орди під Очаковим, у 1531 р. – на чолі з О. Дашкевичем відбили напад ординців на м. Черкаси.

Для захисту від козаків татари навіть змушені були побудувати в гирлі Дніпра і на Перекопі систему оборонних укріплень, однак це їм не допомогло. У 1575 р. козаки на чолі з гетьманом Богданом Рушинським завдали нищівного удару Кримському ханству. Вони прорвалися за Переком, розгромили м. Кафу, де містився один із найбільших невільничих ринків. З Кримським ханством у XVII ст. активно боровся кошовий Запорозької Січі Іван Сірко, який провів проти татар близько 60 успішних боїв і декілька разів розорював татарські улуси.

На початку XVII ст. козаки здійснили ряд успішних морських походів проти турків і татар, величезну роль в яких зіграв гетьман Петро Сагайдачний.

У 1606 р. під керівництвом П. Сагайдачного запорожці з моря взяли турецьку фортецю Варну, перед цим оточивши і знищивши флот з десяти галер. У 1608 р. Сагайдачний пройшов уздовж узбережжя Криму, розгромивши турецький флот і зруйнувавши татарське місто Ахтіяр (нині Севастополь). У 1614 р. козацький флот перетнув Чорне море і захопив турецькі міста Синоп і Трапезунд.

У 1616 р. козаки напали на турецьку столицю Константинополь, спалили кораблі, які знаходилися у гавані, та, взявши велику здобич, повернулися на Січ. У цьому ж році козаки захопили Кафу(Феодосія), звільнили тисячі полонених, а саме місце спалили.

Ряд успішних морських і сухопутних походів козаків на Туреччину і Крим було здійснено також протягом 1620-1621 рр. У значній мірі козацкі успіхи були зумовлені талановитим керівництвом П. Сагайдачного, який, за підрахунками істориків, провів 60 боїв на суші і на морі й жодного не програв.

Петро Сагайдачний. Петро Конашевич-Сагайдачний (близько 1570-1622 рр.) народився на Львівщині у родині дрібного українського шляхтича, навчався в Острозькій академії.

З 1605р. до 1622 р. із перервами він обирався гетьманом Війська Запорозького. У політичній діяльності П.Сагайдачний виходив з реалій тодішніх українсько-польських відносин і діяв насамперед дипломатичними способами, уникаючи відкритого протистояння з Польщею, але в той же час постійно працюючи над закладанням фундаменту майбутньої української державності. Мирне співіснування з Польщею було засновано на взаємній вигоді: для польського уряду козаки були безкоштовним військом, яке захищало кордони, а уряд, в свою чергу, гарантував їхні привілеї. Фактично саме П.Сагайдачному вперше удалося організувати розрізнені козацькі ватаги в єдине велике (до 40-50 тис. осіб) військо з міцною дисципліною і високою боєздатністю.

Loading...

 
 

Цікаве