WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українські землі у складі Литви і Польщі (середина XIV – перша половина XVII ст.) - Курсова робота

Українські землі у складі Литви і Польщі (середина XIV – перша половина XVII ст.) - Курсова робота

Втім, у цей період (друга половина XVI – на початку XVII ст.) козацтво формувалося переважно за рахунок селянства і міської бідноти, верств, що найбільше потерпали від шляхти.

Третій період – перша половина XVII ст. У цей період козацтво перетворюється на провідника, оборонця і захисника інтересів українського суспільства, православ'я. Запоріжська Січ – основа українського козацтва стає помітною військово-політичною силою у Речі Посполитій і в Східній Європі, з нею починають рахуватися монархи Туреччини, Московії та інших держав.

Реєстрове козацьке військо. Зростання козацтва викликало занепокоєння серед правлячих кіл Польщі й Литви. Для приборкання непокірної козацької вольності було вирішено взяти частину козаків на державну службу та надати їм певні привілеї. Тим самим передбачалося, з одного боку, зміцнити свої збройні сили на південних кордонах де посилювалася татарська загроза, а з іншого – розколоти козацький рух, протиставити офіційно визнану державну частину решті козацтва.

Перші спроби перетворити козацтво на державне військо були в 1541 р, коли Сигізмунд І наказав укласти реєстр (список) їх в Київському, Канівському та Черкаському округах. Але лише у другій половині XVI ст. козацтво здобуває правове визнання польської влади. У 1572 р. король Сигізмунд ІІ Август видав універсал про утримання найманого козацького формування. 300 козаків було прийнято на державну службу, записано в реєстр (список) і отримало правовий статус регулярного війська. Внесені до "реєстру" козаки вилучалися з підпорядкування місцевих властей і переходили під владу гетьмана. Отримання реєстровими козаками особливих прав та привілеїв стало початком козацького імунітету для всього козацтва, підставою формування його як козацької верстви. Всупереч бажанням уряду козацтво зробило власні висновки з цієї реформи: хто козакував, той вважав себе вільним від будь-якої місцевої влади, окрім свого старшого. Розпочалося масове покозачення українського населення і "реєстр" на деякий час припинив своє існування. Утворений Сигізмундом ІІ загін козаків був розформований.

Перші офіційні державні реєстри козаків датуються кінцем 70-х років XVI ст. Після поразки у Лівонській війні та активізацією низового козацтва уряд Речі Посполитої повернувся до ідеї відновлення реєстрових формувань. Король Стефан Баторій у 1578 р. вписав до реєстру 500 козаків, які за свою службу звільнялися від податків, одержували землю на правах рангового володіння та платню (15 флоринів на рік), зберігали військово-адміністративну незалежність та судовий імунітет. Командиром призначався черкаський староста Д. Вишневецький. З кінця XVI ст. козацьке реєстрове військо стало називатися Запорозьким. Реєстровці отримали резиденцію-містечко Трахтемирів (неподалік від Канева) та військові регалії: малинову корогву, військову печатку, бунчук, бубни і труби. У місті повинен був розміститися арсенал, а у міському монастирі – козацький шпиталь. Крім того, король надавав право православним привілегію постачати козакам шаблі.

Так було покладено початок реєстровому козацькому війську. Основним завданням якого була охорона кордонів та контроль за нереєстровим козацтвом, що фактично опинилося поза законом.

У подальшому чисельність реєстрових козаків збільшувалася: у 1590 р. – 1000, 1625 р. – 6000, у 1630 р. – 8000 осіб. Удосконалювалася їхня організаційна структура. Реформування реєстрового козацтва розпочав П. Сагайдачний, який був гетьманом війська Запорозького у 1610-1622 рр. Він вперше створив дисципліновану козацьку армію, яка стала дійсно боєздатним військовим формуванням.

Важливим кроком у становленні козацтва став його адміністративний поділ. У 1625 р. організаційно реєстрове козацтво мало 6 полків: Білоцерківський, Канівський, Черкаський, Корсунський, Переяславський і Чигиринський. Полки поступово набували статусу військово-територіальних одиниць. Їх назва походила від назви міст, де перебувало управління полком і проживала полкова старшина на чолі з полковником.

Однак, після козацько-селянських повстань 1620-1630-х років привілеї та права козацтва були значно обмежені. У 1638 р. польським сеймом, після придушення повстання на чолі з полковником реєстрових козаків П.Павлюком (Бутом), була прийнята "Ординація війська Запорозького реєстрового", яка зменшила реєстр до 6 тис. і обмежила привілеї й права козаків. Було ліквідовано виборність старшин і скасовано козацьке судочинство. На військові посади призначалися представники польської або полонізованої шляхти. Два полки реєстровців повинні були постійно перебувати на Січі. На початку визвольної війни у травні 1648 р. всі реєстрові полки приєдналися до повсталих козаків, склавши основу армії. Таким чином, протягом XVI ст. склалося три чітко не розмежовані категорії козацького стану:

– реєстрові козаки – кількісно обмежене формування, яке перебувало на королівській службі;

– нереєстрові козаки – основна частина козацтва, що мешкала у прикордонних територіях, вела козацький спосіб життя, але не мала офіційно-визнанного статусу;

– запорозькі (низові) козаки – проживали поза межами Речі Посполитої, за порогами Дніпра, де створили військово-політичну організацію Запорозьку Січ.

1.5 Запорозька Січ

Створення Січі. Важливу роль у консолідації козацтва, формуванні його організаційної і військової структури відіграла Запорозька Січ. Про час і місце її виникнення існують різні твердження. Це зумовлено тим, що козаки стихійно прибуваючи на Запоріжжя будували свої засіки ("січі") в різних місцях. Проте такі населені пункти були слабо укріпленими, і під натиском ворога швидко припиняли своє існування, не лишаючи після себе відомостей в історичних джерелах. Перша писемна згадка про Запорозьку Січ з'явилася у 1551 р. у польського історика М. Бєльського, який у своїй "Всесвітній хроніці" повідомляв, що у першій половині ХVI ст. на о. Хортиця збиралися козаки для нагляду за переправами, занять промислами та для боротьби з татарами.

Заснування першої Запорозької Січі історики, як правило, пов'язують з ім'ям Дмитра Вишневецького (Байди). Це один із перших відомих в історії українського козацтва гетьман. Нащадок литовського князя Ольгерда. У 1551 р. – черкаський і канівський староста, організатор боротьби з татарами. З 1560 р. – на службі у московського царя І.Грозного, у 1561 р. повертається в Україну. У 1563 р. здійснив похід до Молдавії. Через зраду військо зазнало поразки, а сам гетьман потрапив в полон. Був відправлений до Стамбула і там страчений.

Під керівництвом Д.Вишневецького протягом 1552-1556 рр. на о.Мала Хортиця було побудовано фортецю. Оборонні укріплення не лише захищали козаків. А й стали осередком згуртування запорозького козацтва.

У різні часи Січ розташовувалася у різних, але завжди добре захищених місцях. Після татарського погрому на Хортиці у 1557 р. Січ по черзі знаходилася на о. Томаківці (1560-1593), р. Базавлук (1593-1638), Микитиному Розі (1638-1652), р. Чортомлик (1652-1709), р. Кам'янці (1709-1711), в Олешках (1711-1734), на р. Підпільній (1734-1775). Загалом Січ змінювала своє місце розташування 8 разів. Кожна Січ мала добре укріплення: оточені ровами, високі (до 10 м) вали, зверху яких ішов дерев'яний частокіл із загострених паль, а також сторожові башти. Усередині Січі стояли курені – великі приміщення для козаків. У центрі знаходилася церква та майдан, де відбувалися загальні ради. У передмісті Січі жили тисячі ремісників, торговців.

Адміністративно-політичний устрій. Історики (В.Щербак та ін.) вважають, що ідея створення міцного укріплення на південних кордонах виникла ще у 20-30-х роках XVI ст. у зв'язку із спробами литовського уряду прийняти козаків на службу. За задумом влади, зведення Хортицького замку мало подвійну мету: створення форпосту боротьби проти татарської агресії і здійснення контролю над діями козацтва.

Однак Запорозька Січ в історії українського народу відіграла більш значну роль. Вона стала тим місцем, де козацтво продовжило державницькі традиції України. Козацтво витворило власну військово-політичну і господарську організацію, поступово перетворюючи її у своєрідну державу зі значними підконтрольними територіями, багатотисячною армією, адміністративним апаратом, скарбницею, звичаєвим правом та власною символікою.

Створення Запорозької Січі стало потужним імпульсом для консолідації козацтва, формування його самосвідомості. З часом на Запорожжі сформувалася нова українська (козацька) державність, яка стала прообразом справжньої держави. На Січі була створена збалансована структура управління, яка включала законодавчу, виконавчу і судову гілки влади (за формою правління це була демократична республіка). Демократичний характер влади на Січі був зумовлений дією таких принципів, як:

– заперечення феодально-кріпосницької залежності та станової нерівності;

– рівність у праві на участь в органах управління та володінні землями і угіддям;

– вільний вступ до лав запорожців, незалежно від соціальної, національної чи релігійної приналежності тощо.

Loading...

 
 

Цікаве