WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українські землі у складі Литви і Польщі (середина XIV – перша половина XVII ст.) - Курсова робота

Українські землі у складі Литви і Польщі (середина XIV – перша половина XVII ст.) - Курсова робота

Нова унія вела до зміцнення литовсько-польського союзу і зростання дискримінації православного населення. Відповідно до цього документа :

– католики могли брати участь у великокняжій раді, однак участь православних у державному управлінні обмежувалася;

– розпоширенню сфери впливу католицизму сприяла роздача католицькій церкві українських земель, заснування католицьких єпископських кафедр у Кам'янці-Подільському та Луцьку.

У 1430 р. умирає Вітовт. Після його смерті литовські і руські князі обрали великим князем Литовським Свидригайла Ольгердовича (1430-1452 рр.), активного супротивника Польщі, який орієнтувався на руських православних феодалів. У тому ж 1430 р. поляки розпочали проти нього війну, захопили Волинь і Поділля. Незадоволені політикою Свидригайла литовські магнати у 1432 р. обрали великим князем литовським Сигізмунда (брата Вітовта), котрий поновив унію з Польщею. В той же час, намагаючись позбавити Свидригайла підтримки з боку православних феодалів, Сигізмунд 15 жовтня 1432 р. урівнює їхні права з литовськими феодалами-католиками. У вересні 1435 р. Сигізмунд остаточно розгромив Свидригайла і його прибічників. Свидригайло вимушений був відмовитися від боротьби за великокняжий престол, обмеживши своє княжіння Волинню.

У 1440 р. руські князі організували змову і убили Сигізмунда. Після цього на білоруських і українських землях почалися анти литовські повстання. Литовські магнати на чолі з новообраним великим князем Казимиром ІV (1440-1492 рр.) придушили повстання, однак були вимушені піти на поступки місцевим князям і боярам. Зокрема, були відновлені Київське і Волинське удільні князівства, їм була надана автономія. Київським князем став Олелько Володимирович, а на Волині князем залишався Свидригайло.

Однак, поступки православним феодалам Волині і Київщини були тимчасовими. Спираючись на підтримку польських магнатів, литовська влада вже на початку 50-х років почала остаточну ліквідацію залишків автономії українських земель. У 1452 р. після смерті Свидригайла Волинське князівство припиняє своє існування, а у 1471 р. після смерті князя Олельковича було ліквідоване Київське князівство і ці землі стали звичайними провінціями (воєводствами) Литви.

Четвертий етап (1480-1569 рр.) – посилення литовсько-російської боротьби за вплив на українські землі. Остаточна втрата українськими землями у складі Литви автономних прав у часі збіглася з піднесенням Московського князівства. Об'єднуючи навколо себе навколишні землі, воно перетворювалося протягом другої половини ХV ст. в єдину централізовану державу. З поваленням у 1480 р. татаро-монгольського іга Москва все активніше заявляє про себе як про центр "збирання земель Русі".

За цих умов на початку ХVI ст. московсько-литовське протистояння загострюється. Війни та збройні сутички тривали майже безперервно: у 1500-1503 рр., 1507-1508 рр., 1512-1522 рр. За цих обставин під впливом зростаючого соціального гніту, релігійної дискримінації, загрози ополячення та окатоличення в українських землях помітно поширюються проросійські настрої. Скасування автономного статусу українських земель викликало невдоволення та опір серед місцевої еліти. Під владу Москви добровільно перейшли князі зі своїми володіннями (Чернігово-Сіверські князі, Воротинські, Бєлєвські та ін.); у 1481 р. деякі князі (Олелькович, Бельський та ін.) організували змову з метою вбивства короля Казимира; у 1507 р. на Київщині та Поліссі відбувалося анти литовське повстання князя Глинського; почалася втеча та переселення селян до російської держави та ін.

Ополячення та окатоличення змушували українське населення активно боротися за свої права. У 1490-1492 рр. Молдавію, Буковину, Галичину охопило селянське повстання під керівництвом Мухи і Борулі. Повстанці захопили не тільки села і невеличкі містечка, а й укріплені міста: Коломию, Галич та ін. Польська шляхта для боротьби з селянами вимушена була просити допомоги у польського короля. Незважаючи на те, що повстанців було доволі багато (більше 10 тис. чол.), але їх неорганізованість, недосвідчене керівництво, брак зброї зумовили поразку цього виступу українського народу за свої національні і соціальні права. У 1492 р. при переправі через Дністер шляхта розгромила повстанців, а Борулю захопили в полон. Муха намагався продовжити боротьбу. Але його захопили і він помер в тюрмі. Це повстання було першим серед серії тривалих повстань українського народу за свої права.

1.2. Політичне і соціально-економічне становище українських земель у складі Великого князівства Литовського

Структура управління. Найвищу щабель державного управління Великого князівства Литовського займали великий князь, великокнязівська Рада та сейм. Вони виконували загальнодержавні, законодавчі та судові функції. На першому етапі розвитку держави в структурі управління значне місце належало удільним князям.

Великий князь був управителем усієї держави: утримував у своїх руках законодавчу, виконавчу та судову владу; керував збройними силами; проголошував війну та мир; здійснював зовнішню політику; призначав і звільняв державних урядовців тощо.

Виконавча влада зосереджувалася в руках центрального уряду (канцлер – начальник канцелярії і міністр закордонних справ, підскарбій – міністр фінансів, гетьман – міністр військових справ) та місцевої адміністрації (воєводи, старости, возні тощо).

Важливою ланкою центральної влади була Великокнязівська Рада, в якій брали участь Гедиміновичі, князі, бояри, магнати, урядовці та міщани. Спочатку це був дорадчий орган, з думкою якого великий князь не був зобов'язаний рахуватися. А вже за привілеями 1492 та 1506 рр. вона отримала право разом з Великим князем проводити дипломатичну роботу, в час його відсутності здійснювати суди і проголошувати мобілізацію. Великий князь не міг без згоди Ради змінювати чи скасовувати її постанови щодо внутрішньої політики, мав радитись з нею, знімаючи чи караючи урядовців, витрачаючи чи вивозячи кошти за кордон. Тобто Рада обмежила владу Великого князя на користь аристократії.

Із залученням до державних справ дрібної шляхти зменшується вплив ради і зростає значення шляхетських зібрань-сеймів. Вже у 1440 р. шляхетський загал вперше бере участь в обрані князя, що надалі стає традицією. Перший дійсний сейм відбувається 1507 р., перший Литовський Статут (1529 р.) вже визнав сейм як державну установу.

У наступні роки сейми відігравали важливу роль у розвитку державного устрою. Вони прийняли нову редакцію Статуту (1566 р.); здійснили судову реформу, поділивши Литву і руські землі на 30 судових повітів з виборними суддями з-поміж шляхти; повели адміністративну реформу; державу поділили на 13 воєводств, а кожне воєводство – на повіти. На українських землях було утворено 5 воєводств: Берестейське, Підляське, Київське, Волинське й Брацлавське. Воєвод призначав Великий князь, а старост обирала шляхта, князь затверджував цей вибір.

Литовські статути. Становленню якісно нового рівня правових відносин у Великому князівстві Литовському сприяло створення на початку ХVII ст. писаного кодексу законів під назвою "Литовський Статут". Варто зауважити, що вчені звертають увагу на тісний зв'язок литовського Статуту з основними положеннями давньоруського права, наявними у "Руській Правді".

Прагнення шляхти мати свої писані права та закони прискорило законодавчий процес у литовській державі. Після тривалого обговорення перший литовський Статут був ухвалений на сеймі 1529 р. Він надавав шляхті право: публічного суду; володіння землею; апеляції до великого князя; виїзду за кордон; звільняв її підданих від усіляких податків і повинностей на користь князя й адміністрації. Захищаючи інтереси шляхти, Статут обмежував права інших станів, поглиблював соціальну нерівність (мисливський собака оцінювався вдвічі дорожче за "мужика тяглого").

Посилення ролі шляхти у суспільстві та бажання закріпити свої права законодавчо зумовило прийняття другого Литовського Статуту (1566 р.), в якому було значно розширено розділ про шляхетські права і карні злочини. Зокрема, покарання за вбитого шляхтича було набагато суровішим, ніж за простолюдина. В новому Статуті вже майже відсутній термін "боярин", натомість повсюдно вживається "шляхтич".

Литовський Статут (1588 р.) був діючим правом на землях великого князівства Литовського та в українських провінціях, що увійшли до складу Речі Посполитої. Він визначав права привілейованої верстви – шляхти та поспільства (селянства), а також служив нормою для суто народного, так званого "копного" суду, який був своєрідним продовженням старого вічового зібрання. Копа (збори всіх правоздатних членів округи) проводила судовий процес, виносила вирок і виконувала його. До цього суду могли звертатися всі стани суспільства.

Loading...

 
 

Цікаве