WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Утворення і розвиток Київської Русі - Курсова робота

Утворення і розвиток Київської Русі - Курсова робота

Удільні князі не були зацікавлені у сильній владі великого київського князя. Навіть більше – вони прагнули для себе таких самих повноважень. Недарма у XII ст. титул "великий князь" поряд з київським мали чернігівський, володимирський та деякі інші князі. Володарі удільних князівств проводили власну внутрішню політику, на свій розсуд вирішували питання війни і миру, укладали угоди з сусідами. Таких удільних князівств у середині XII ст. було близько 15, з яких 5 сформувалися на українських теренах: Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське й Галицьке.

3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади. Спочатку на Русі домінував "горизонтальний" принцип спадкоємності князівської влади (від старшого сина до молодшого, а після смерті представником старшого покоління – від сина старшого брата до наступного за віком). Однак, помітне збільшення чисельності нащадків Володимира та Ярослава Мудрого зумовило той факт, що вже наприкінці XI ст. деякі з них виходячи з власних інтересів, почали виступати за "вотчинний" або "вертикальний" принцип управління (від батька до сина). Паралельне існування, зміщення та накладення цих двох принципів, на думку вчених, були однією з причин феодальної роздробленості.

У центрі міжусобного протистояння, як правило, був Київ, який того часу став не тільки символом, а й засобом влади. Лише за одне століття (1146-1246рр.) київський престол 46 разів переходив із рук в руки. Найдовше правління тривало 13 років, а 35 князів перебували при владі не більше року. Київ був своєрідним важелем для розширення власного впливу, саме тому кожен із князів після оволодіння великокнязівським престолом перетворювався на активного поборника загальноруської єдності. Ця боротьба доцентрової (зміцення центральної влади) та відцентрової (зміцнення вотчинної влади) тенденцій були суттю міжусобних війн.

4. Зміна торгівельної кон'юктури, частковий занепад Києва, як торгового центру поява поліцентрії в зовнішній торгівлі. Наприкінці XI ст. половці перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. Крім того, серйозного удару транзитній торгівлі Київської Русі було нанесено двома подіями світового значення: по-перше, слабіюча Візантія дала дозвіл Венеції торгувати без мита і мати свої порти на території Візантійської імперії; по-друге, христові походи відкрили для західноєвропейських купців морський шлях на схід, безпосередньо зв'язали Західну Європу з Малою Азією, Візантією. Внаслідок цього Київ залишився поза основними шляхами. Це не тільки зумовило частковий занепад Києва, а й спричинило поліцентрію у зовнішній торгівлі. Дедалі серйозніше про себе заявляють Чернігів, Галич, Новгород, Смоленськ. Завдяки торгівлі зростали міста, які ставали для місцевих князів засобами їхньої самостійності, джерелом фінансових доходів, опорою політичного впливу.

5. Посилення експансії степових кочівників (печенігів, половців та ін.). Лише половці, як свідчать літописи, за період від 1055р. до 1236 р. здійснили 12 великих нападів на Русь. Майже стільки ж широкомасштабних походів у відповідь організовували руські князі. До того ж за цей час половці понад 30 разів брали участь у міжусобних князівських війнах.

Період феодальної роздробленості – закономірний етап у розвитку суспільства, адже роздробленість – це не особливість Київської Русі, а загальноєвропейська тенденція. Саме у цей час відбувалося остаточне формування феодальної системи (чітко визначилися права феодалів та повинності селян, завершився процес становлення феодально-станової ієрархії, формувався і вдосконалювався державний апарат тощо). Роздробленій формі земельної власності відповідала роздроблена форма держави, роздрібнена структура влади.

Сучасні історики (С.І.Кульчицький та ін.) вважають, що попри незворотність розпаду і зростаючу самостійність земель-князівств, Київська Русь до середини XIII ст. була єдиною державою з єдиною територією, спільними законами і єдиною церквою. Київ залишався, хоча дедалі більшою мірою формально, стольним містом, і за право покняжити в ньому змагалися руські князі з різних князівств. Як і за часів Мономаха, князі (коли частіше, коли рідше) збиралися на з'їзди, де й намагалися розв'язати суперечливі проблеми – головним чином пов'язані з організацією спільних походів проти половців.

Сучасні історики роздробленість поясняють не як розпад держави, а як зміну її устрою та форми правління. Київську Русь часів роздробленості дослідники називають федеративною монархією, використовуючи термін "федерація". Форму правління, властиву Київській Русі часів роздробленості, визначають як колективний сюзеренітет: замість одного великого князя владу здійснює об'єднання найважливіших князів однієї династії Рюриковичів.

1.6 Соціально-економічний розвиток і політичний устрій Київської Русі

Формування феодальних відносин. Економічний розвиток. За часів Київської Русі у східних слов'ян сформувалося феодальне суспільство. У цілому становлення феодальних відносин на Русі відбувалося в загальноєвропейському руслі: від державних форм до вотчинних (сеньйоральних). У цьому процесі науковці виокремлюють три етапи. Спочатку (в IX ст.) формується система експлуатації всього вільного населення військовою знаттю (князем, дружиною). Основним елементом цієї системи була ненормована данина, „полюддя". Пізніше (у X ст.) стався переворот у поземельних відносинах: князі захоплюють і концентрують у своїх руках общинні землі, внаслідок чого виникає вотчинне землеволодіння великого князя. Наступним кроком у процесі феодалізації стала поява в XI ст. земельної власності верхівки служилої знаті - бояр та православної церкви.

Варто зазначити, що у X-XII ст. активно формувалися васальні відносини на Русі: за вірну службу князь дарував своїм боярам та дружинникам міста і села. Однак при цьому дарувалася не територія, а право стягувати податки. Тобто, помісна форма феодального землеволодіння не передбачала передачі землі в спадок та її відчуження без згоди князя. Пізніше, в умовах ослаблення князівської влади, посиленням відцентрових тенденцій у державі дедалі більшого поширення набирає вотчина – спадкове володіння, що могло вільно відчужуватися (продаватися, передаватися, даруватися).

Науковці звертають увагу на особливі формування феодальних відносин у Київській Русі. О.Бойко, О.Субтельний та інші акцентують увагу на те, що: по-перше, феодалізм на Русі зароджувався на основі первіснообщинного ладу, минаючи рабовласницький етап розвитку; по-друге, темпи феодалізації були уповільненими порівняно з Європою, де ще з античних часів існувала традиція приватної власності; по-третє, формування великого феодального землеволодіння не призвело до масового обезземелення селян, оскільки існувала значна кількість не заселеної, господарськи неосвоєної землі.

Відомо, що в умовах феодалізму земля була основним засобом виробництва. Право володіння нею стало юридичним підґрунтям, економічною основою отримання феодалами земельної ренти від залежних селян. В Київській Русі на різних етапах її розвитку існувало три вида ренти: на ранньому етапі феодалізму домінувала натуральна рента (оброк продуктами), формою якого була данина ("полюддя"); пізніше – із захопленням феодальною елітою общинних земель та формування вотчини призвели до появи відробіткової ренти; подальший розвиток товарно - грошових відносин зумовив зародження в X ст. ще однієї форми ренти – грошової, яка згодом стала найпоширенішою.

Провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господарство. Особливо великого розвитку досягло землеробство. Основними зерновими культурами на Русі були жито, просо, ячмінь, пшениця й овес. Для обробки землі застосувалися різні системи залежно від ґрунту і кліматичних умов. У лісовій зоні застосовували пересічну систему. Ліс вирубували, спалювали. Таким чином готувалися посівні площі. У лісостепових і степових районах використовували перелогову систему: розорювалися вільні ділянки землі й засівалися. Коли земля виснажувалася залишали її на кілька років (перелогом) під випас худоби – для відновлення родючості.

У землеробстві використовувалися різноманітні знаряддя праці. Основним знаряддям обробітку землі був плуг із залізним наральником. Він не тільки розпушував, а й перевертав пласт ґрунту. Для боронування використовували борони виготовлені із стовбурів невеликих дерев з коротко обрубаними гілками. Використовувалося багато ручних знарядь: заступи, молотки, серпи, коси та інші.

Поряд із землеробством розвивалося скотарство. Загалом розводили коней і волів, яких використовували для обробки землі; овець і кіз, які забезпечували селян м'ясом, хутром і вовною.

Допоміжними галузями господарства були промисли: бджільництво, мисливство, рибальство.

Важливе місце в господарському житті Русі належало ремеслу. Всього існувало понад 60 видів ремесл, найпоширенішими з них були: залізообробне гончарне, ювелірне, ткацьке виробництва. Існувало три категорії ремісників: сільські, вотчинні та міські. На ранньому етапі переважають сільські і вотчинні ремісники, з розвитком товарно-грошових відносин – міські. Найбільших успіхів давньоруське ремесло досягло в металургії та обробці заліза. За даними археологічних досліджень, асортимент виробів із заліза цього періоду налічує до 150 назв.

Loading...

 
 

Цікаве