WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Утворення і розвиток Київської Русі - Курсова робота

Утворення і розвиток Київської Русі - Курсова робота

Володіючи найважливішими територіями, старші Ярославовичі спершу правили державою досить злагоджено. Формально київським князем був Ізяслав, він постійно радився з молодими братами.

Найбільшим клопотом братів Ярославовичів були кочовики. Особливо войовничими серед тюркомовних племен були половці, що прийшли в Причорноморські степи з Прикаспію в першій полині ХІ ст. До руських народів половці вперше підійшли у 1055 р. Того разу переяславський князь Всеволод зумів розійтися з половцями мирно. Однак, ненадавго. Справжня битва відбулася у 1068 р. на річці Альта. Об'єднане військо трьох Ярославичів зазнало нищівної поразки. Князі рятувалися втечею. Всеволод побоявся залишатися в Переяславі й подався до Ізяслава в Київ. Безпорадність князів обурила киян. Стихійні протести переросли в повстання, в результаті якого князя Ізяслава було вигнано.

Підтримку він знайшов не у рідних братів, а у польського короля Болеслава ІІ. У 1069 р. Ізяслав за підтримки війська Болеслава знову посідає великокнязівський престол.

Протягом кількох наступних років братерська приязнь нечебто взяла гору над владолюбством. З загальнодержавних подій цих років найпомітнішою була Вишегородська нарада князів 1072 р. Присвячена перенесенню мощей святих Бориса і Гліба до новозбудованої церкви, вона зібрала, крім князів, також митрополита, епіскопів, ігуменів найбільших монастирів. Вшанувавших святих, князі порадилися і в мирських справах. Тоді було схвалено, зокрема, звід руських законів „Правду Ярославовичів", що разом із статтями Ярослава Мудрого становили „Руську правду".

Однак, мирна співпраця між Ярославовичами тривала недовго. Боротьба за київський престол разпочалася з новою силою. У 1073 р. між синами Ярослава Мудрого стався розкол. Заручившись підтримкою Всеволода, Святослав захопив Київ, вигнав Ізяслава і став великим князем київським. Протягом трирічного князювання він перерозподілив землі на користь своєї родини, підкорив собі численних родичів. У 1076 р. під час хірургічної операції помер.

Після цієї трагічної події київським князем став Всеволод. Однак у 1078 р. при підтримці польського війська київський стіл знову (втретє) захопив Ізяслав. Святославичів було позбавлено всіх найважливіших володінь. Не маючи жодної надії повернути втрачене, вони взялися за зброю. У міжусобиці було втянуто не тільки численних родичів, а й зовнішніх ворогів Русі – половців. У братовбивчій війні у серпні 1078 р. Ізяслав був убитий. Повновладним київським володарем став Всеволод.

Головним напрямком його внутрішньої діяльності стало подолання міжкнязівських чвар. У зовнішній політиці основною турботою був захист від половецької загрози. Попри несприятливі обставини, князювання Всеволода в Києві було успішним. І тим успіхом немолодий Всеволод мав завдячувати своєму синові Володимиру (прозваний Мономахом по імені своєї матері – дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха). Як свідчать літописи, сам Всеволод опікувався головним чином духовним життям, а Володимир Мономах, за наказом батька, керував заходами, що потребували застосування військової сили.

Після смерті Всеволода (1093 р.) Мономах, який на той час володів Черніговом, відмовився від київського столу, а запросив на цю посаду сина старшого Ярославовича – Святополка Ізяславовича, адже за принципом старшинства він мав переважні права на Київ. Пізніше Мономах зрікся й Чернігова (на цю посаду заявив про свої права Олег Святославович (син Святослава), погрожуючи новою міжусобною війною). Щоб уникнути кровопролиття, Володимир Мономах зайняв у 1093 р. Переяслав (його володарь Ростислав загинув), де князював 20 років.

Любецький з'їзд князів (1097 р.). Постійна боротьба проти половецьких нападників потребувала залучення дружин декількох князів. Розуміючи це, Володимир Мономах підтримував тісні стосунки з братами і племінниками. Йому, зокрема, належала ініциатива організації з'їзду князів у Любечі у 1097 р. На Любецькому з'їзді було схвалено принцип князівської вотчини – тобто володіння, що належали батькам. Вотчинні землі закріплювалися за певними гілками князівського роду й могли передаватися у спадок дітям та онукам. Так, Київ було визнано вотчиною нащадків Ізяслава в особі київського князя Святополка Ізяславовича, Чернігів належав Святославичам, а Переяслав – Володимиру Всеволодовичу (Мономаху).

Однак рішення Любецького з'їзду не поклали край суперечкам князів. Адже, право закріплювалося лише за дітьми та онуками трьох Ярославовичів – Ізяслава, Святослава і Всеволода. Інші князі мали задовольнитися мізерними володіннями.

Князювання Володимира Мономаха в Києві. Коли у 1113 р. помер київський князь Святополк, кияни, розчаровані його не дуже вдалим господарюванням, підняли повстання, вимагаючи собі за князя Володимира Мономаха. Ставши київським володарем головну мету свого князювання (1113-1125 рр.) Володимир Мономах вбачав у зміцненні великокнязівської влади та посиленні державної єдності Русі. У його безпосередніх володіннях перебували величезні території. Крім Переяслава, Новгорода і Києва, Мономах заволодів Турово-Пінською землею, трохи пізніше Волинню. Авторитет князя був беззаперечним, тож ніхто не наважувався противитись його волі. Крім того, для налагодження мирних стосунків між руськими князями Володимир Мономах використовував шлюби.

З-поміж заходів князя, спрямованих на поліпшення внутрішньополітичної ситуації, винятково важливе значення мала його законотворча діяльність. Зокрема, за час його правління було схвалено „Устав", що являв собою доповнення до „Руської правди".

Правління Мономаха стало часом розбудови Києва. Він також розширив і укріпив міжнародні зв'язки Русі. Як і Ярослав Мудрий, Володимир укладав династичні шлюби з європейськими володарями. Міждинастичні зв'язки поєднували Київ з Візантією, Англією, Швецією, Норвегією, Данією, Німеччиною, Угорщиною. Володимир Мономах помер у 1125 р. Поховали князя у Софійському соборі.

Після смерті Мономаха на київському столі утвердився його старший син – Мстислав. За семирічне володарювання Мстислава в Києві (1125-1132 рр.) він уміло керував державою, зміцнював великокнязівську владу. Кілька успішних походів проти половців забезпечили спокій на південних рубежах держави. За Мстислава пожвавився західний напрямок зовнішньої політики (похід на Литву). Відбувалося активне будівництво.

Мстислав був останнім київським князем, чию владу можна охарактеризувати як монархічну. По його смерті в Київській Русі почалася доба роздробленості.

1.5 Київська Русь за часів роздробленості (кінець XI – середина XIII ст.). Причини роздробленості

Після смерті Володимира Мономаха його сину Мстиславу (1125-1132 рр) лише на короткий час вдалося підтримати єдність руських земель. У XII ст. на теренах Русі одне за одним з'являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Ростово-Суздальське, Чернігово-Сіверське, Полоцько-Мінське, Смоленське, Тмутараканське, Турово-Пінське князівства та Новгородська і Псковська землі. Протягом XII ст. тенденція до розпаду набула прогресуючого характеру. Так, якщо в XII ст. утворилося 15 князівств (земель), то їхня кількість на початку XIII ст. збільшилося до 50.

Історики по-різному пояснюють причини роздробленості Київської Русі. Зокрема, О.Бойко виокремлює 5 основних факторів, які спричинили феодальну роздробленість:

1. Велика територія Київської Русі та її етнічна неоднородність. Русь займала значну територію (800 тис. км2), однак великий князь ще не мав достатньо міцного апарату влади, розвинутої інфраструктури (транспорт, дороги, зв'язок та ін.) для ефективного управління такою величезною територією. Посиленню відцентрових тенденцій сприяла і поліетнічність Київської Русі. Поряд із слов'янами тут проживало понад 20 народів. Процес механічного приєднання та завоювання нових земель у Київській Русі помітно випереджав два інших процеси – формування міцного апарату центральної влади та рівень консолідації нових народів і територій, їхнє своєрідне "переварювання".

2. Зростання великого феодального землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, в основі якого лежала економічна замкнутість, велике землеволодіння посилило владу місцевих князів і бояр, створило передумови для розгортання процесів формування економічної самостійності та політичної відокремленості окремих земель Київської Русі. Велике феодальне землеволодіння створювалося різними шляхами: захопленням земель сільської общини, освоєнням нових земель та їх купівлею. Наприкінці XI ст. – у XII ст. набуває поширення практика роздачі земель боярам та дружинникам у спадкове володіння (вотчину) в нагороду за службу князю (нараховувалося приблизно 3 тис. вотчинних володінь). Спочатку це сприяло зміцненню центральної влади, проте пізніше, створивши свій апарат управління, місцева феодальна верхівка дедалі більше була зацікавлена як в економічній, так і політичній самостійності та незалежності від центру.

Loading...

 
 

Цікаве