WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Утворення і розвиток Київської Русі - Курсова робота

Утворення і розвиток Київської Русі - Курсова робота

Навесні 972 р. , повертаючись з невдалого походу, Святослав поблизу дніпровських порогів попав у засідку печенігів і трагічно загинув.

1.4 Піднесення Київської Русі (кінець X – середина XI ст.)

Після смерті Святослава, який не залишив заповіту, між його синами розгорілася міжусобна боротьба. Молодші брати Олег і Володимир не бажали визнавати єдиновладним верховним князем старшого – Ярополка. До того ж за походженням Володимир був позашлюбним сином Святослава і ключниці Ольги (Малуші).

Вирішивши примусити братів визнати свою зверхність, Ярополк у 977 р. вирушив із військом на Овруч, де правив Олег. Військо Олега було розгромлене, а сам він загинув. Володимир утік у Скандинавію, де найняв дружину і 978 р. повернувся на Русь. Спочатку Володимир захопив Полоцьке князівство, а потім із військом пішов на Київ. Ярополк з Києва втік, а пізніше був убитий варягами, що служили Володимиру, і Володимир зосереджує у своїх руках неподільну владу.

Князювання Володимира Великого (980-1015 рр.) стало початком нового етапу в історії Київської Русі, етапу її піднесення та розквіту. В діяльності Володимира можна визначити кілька важливих напрямків.

По-перше, ураховуючи відцентрові тенденції у суспільстві, Володимир спрямовує свої зусилля, насамперед на зміцнення внутрішнього становища держави. Передусім, він остаточно підпорядкував владі державного центру великі союзи східнослов'янських племен – хорватів і дулібів (981 р.), пізніше радимичів і в'ятичів (981-984 рр.). У той час фактично завершується тривалий процес формування території, яка в основному збігалася з етнічним розселенням східних слов'ян. На сході Київська Русь сягала межиріччя Волги й Оки; на Заході: Дністра, Карпат, Західної Двіни; на півночі: Чудського, Ладозького, Онезького озер; на півдні: Дону, Росі, Південного Бугу. До її складу входило близько 20 різних земель, племен, серед яких були і слов'янські і угро-фінські, і тюркські.

По-друге, ставши правителем держави Володимир, замість далеких походів, зосередив увагу на захисті власних кордонів. Він давав належну відсіч агресивним балтським племенам варягів (983 р.), волзьким болгарам (985 р.), полякам (981, 990, 992 рр.). Протягом майже всього правління Володимир вів боротьбу з печенігами, які кочували у Північному Причорномор'ї. Для захисту від кочівників на південних рубежах Київської Русі наприкінці X – у першій половині XI ст. була створена система земляних валів з дубовими частоколами, фортець, укріплених міст.

По-третє, поряд із зміцненням кордонів, Володимир проводить низку заходів щодо посилення великокнязівської влади та внутрішньої консолідації країни. З цією метою він здійснює ряд реформ:

– адміністративна реформа (близько 988 р.). Влада племінних князів у своїх землях залишалася ще дуже сильною: вони неохоче віддавали частину данини на користь Києва, самі здійснювали судочинство, молилися кожен своєму язичницькому богові. Володимир ліквідував племінні князівства, поділив державу на вісім уділів (округів), які у свою чергу, ділилися на волості. Уділи об'єднували землі довкола найбільших міст. В уділи призначали урядувати синів великого князя або його довірених осіб – посадників, які у свою чергу створювали місцевий апарат управління. Удільні намісники безпосередньо залежали від великого князя і виконували його волю. Таким чином Володимир усунув від влади племінних князів, зосередивши її виключно у руках своєї династії. Сепаратизм місцевої верхівки було подолано, в об'єднаній державі родоплемінний поділ суспільства поступається місцем територіальному;

– військова реформа відіграла значну роль як у посиленні обороноздатності країни, так і у зміцненні особистої влади великого князя. Вона спрямовувалася на ліквідацію "племінних" збройних формувань і заміну їх загальнодержавною системою оборони. Також було запроваджено феодальну організацію війська, коли земельні володіння надавалися за умови несення служби. Складовою військової реформи, очевидно, було й будівництво системи оборонних укріплень на південних рубежах держави.

– релігійна реформа. Прийняття християнства. Політичне об'єднання Київської Русі потребувало відповідних змін і в релігійній сфері. Релігійна реформа почалася спробою модернізувати язичництво. Було створено єдиний пантеон язичницьких головних богів, так зване – шестибожжя, на чолі з Перуном. У Києві були встановлені ідоли язичницьких богів Перуна, як головного бога, а також Даждьбога, Стрибога, Сімаргла, Хорса, Мокош. Однак зміцнити єдність держави під княжою владою за допомогою язичництва не вдалося, тому що верховний бог (Перун) не сприймався людьми як володар інших богів: дружинник більш шанував Перуна, коваль – Сварога, Купець – Велеса. Язичництво зжило себе і не відповідало рівню розвитку Київської Русі, перешкоджало зв'язкам з країнами Європи, більшість яких були вже християнськими. Правлячій верхівці потрібна була релігія, що захищала її права, багатства і привілеї, а також владу над залежним населенням.

Як розповідає „Повість минулих літ", у 986 р. в Києві з'явилися представники трьох релігій: ісламу, іудаїзму та християнства, і кожен запропонував Володимиру прийняти свою віру. Володимир і його соратники схилилися до думки про необхідність прийняття християнства з Візантії, православного обряду, яке вже мало в державі певні традиції.

На Русі було запроваджено християнство візантійського зразка. Цей вибір був не випадковим. По-перше, ще за часів існування античних міст-держав жителі Подніпров'я підтримували досить тісні зв'язки з ними, орієнтація на Візантію значно посилилася з появою торгового шляху „з варяг у греки". По-друге, серед еліти Київської Русі візантійська модель християнства вже набула поширення, християнами були Аскольд, Ольга, багато християн було серед княжої дружини. По-третє, візантійська модель християнства підтримувала світську владу, що влаштовувала великого князя. По-четверте, православ'я знайомила Русь з християнським віровченням рідною мовою, що значно прискорювало процес поширення та утвердждення нової релігії.

Окрещення Русі було пов'язане з рядом обставин. Візантійський імператор Василь ІІ у 986 р. попросив князя Володимира придушити заколот земельних магнатів, які виступили проти імператора. Володимир погодився, але висунув вимогу – одруження із сестрою імператора Анною. Хоча це порушувало візантійські традиції (виходити заміж за рівних собі), імператор погодився, але вимагав від Володимира охреститися і запровадити християнство на Русі. Виконуючи умови русько-візантійської угоди, Володимир охрестився, за останніми дослідженнями, у проміжку між січнем і березнем 988 р. у Києві. Після цього він, як і обіцяв, допомагає імператору Візантії військами, але від останнього не отримує згоди на шлюб з царівною Анною. Тоді Володимир іде походом на Крим і захоплює головну житницю Візантійської імперії – Херсонес (Корсунь), що змусило імператора виконати умови угоди: видати заміж за нього Анну, вінчання з якою відбулося у Корсуні у храмі Святих апостолів. А влітку 989 р. він здійснив за допомогою грецького духовенства охрещення киян у водах Дніпра. Як підкреслює О.Д.Бойко, події, пов'язані із запровадженням християнства у 988-990 роках, літописцем спресовані в один – 988 рік. Насправді християнізація Русі тривала декілька століть.

Прийняття християнства мало значний вплив на подальший розвиток Київської Русі. На думку О.Бойко, це виявилося у тому, що:

1. Християнство сприяло остаточному розкладу родового ладу й формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у східних слов'ян. Християнство, як релігія класового суспільства, освячувала владу панівної еліти, соціальну диференціацію та всю феодальну систему. Водночас воно стверджувало рівність усіх перед Богом.

2. Православ'я стало надійною основою створення могутньої, централізованої самодержавної країни. До кінця 80-х років Х ст. Русь була слабкоконсолідованою, поліцентричною державою, що зберігала єдність завдяки військовій силі великокнязівської дружини. Православ'я сприяло централізації держави, утвердженню єдиновладдя київського князя.

3. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави. Хрещення Русі відкрило шлях до її визнання європейською християнською спільнотою. Воно сприяло налагодженню і розширенню зв'язків з багатьма європейськими державами, про що свідчать тісні контакти з Німеччиною, Польщею, Щвецією, Римом та іншими державами Західної Європи. Деякі вчені, зокрема О.Д.Бойко, підкреслюють, що Русь була тісніше пов'язана із Заходом, ніж з Візантією, про що свідчать численні шлюбні угоди Рюриковичів. Зокрема, протягом Х-ХІІІ ст. вони уклали 83 шлюби з представниками західноєвропейських родин, а з членами візантійських династій – 12.

4. Під впливом християнства поступово відбулася докорінна зміна світобачення та світосприйняття населенням Київської Русі. Як відомо, особливістю язичницького світогляду було обожнення природи, воно виховувало страх перед природними силами. Оголошення християнством Бога надприродною силою, яка керує світом, докорінно змінило ситуацію, позбавивши людину цього страху. Поступово відбувається зміна акцентів у релігійній вірі: він переноситься із зовнішнього на внутрішній світ людини. Людина отримує свободу вибору поведінки, справедлива розплата чекає у потойбічному світі.

Loading...

 
 

Цікаве