WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Традиція судочинства на Запорозькій Січі - Курсова робота

Традиція судочинства на Запорозькій Січі - Курсова робота

У сотнях, на яки ділився полк, адміністративні, військові, а інколи і судові функції, виконували сотники. Керував всією військово-адміністративною системою Війська Запорізького гетьман, котрий одночасно наглядав за судочинством. Контроль за судовими справами здійснював генеральний суддя.

Обов'язком військового судді, зазначає Д. Яворницький, - було судити винних швидко, правдиво й безсторонньо; він розглядав кримінальні і цивільні справи й виносив вироки злочинцям, захищаючи однак, остаточну ухвалу за проводирями чи то полку, чи то всього коша Запорозького1.

На закріплених територіях Б. Хмельницький створював державний апарат управління. Прототипом його були установи, що вже існували в Запорізькій Січі. Вся влада належала козацькому війську. В найвищому органі влади – раді мали брати участь усі козаки, кожен міг виступати і голосувати. Але фактично козацьку раду підмінила рада старшин. До складу старшинської ради входили, насамперед, полковники і генеральна старшина, які виконували і суддівські функції.

Ранг тогочасних полкових суддів вважався досить високим – вони були третіми серед полкової старшини. Майже всі полкові справи судді розглядали в судовій канцелярії, а чолобитні в карних справах – у полкових міських судах. Серед старшин полкової канцелярії судді за рангом були нижче полкового обозного. Проте з числа цивільних чиновників полку вважалися найшановнішими.

До полкових судових писарів належали міський та підкоморський. Перший виконував обов'язки секретаря в міському чи карному суді, а другий піклувався справами підкоморського суду.

Юридичне оформлення судової компетенції Ради старшин почалось з березневих статей Богдана Хмельницького 1654р., що закріпили норму "малоросійським людям... судитися ж от старшин своїх". З 1654р. Рада старшин збиралася з ініціативи гетьмана для судів над затриманими польськими шляхтичами, а також старшинами і посадовими особами церкви, які обвинувачувалися у шпигунстві і державній зраді на користь Речі Посполитої, зловживаннях на державному рівні.

Особливість судової компетенції Ради старшин полягала у визначенні підсудності справ і і персональним складом., що юридично оформилося у Конотопських статтях І. Самойловича 17 липня 1672р., підтверджених Переяславськими статтями, що встановили, що гетьман "над нами військовою старшиною никакой справедливості без совету всей старшини и безвинно не чинил". До цього складу входили усі старшини генерального і полкового рівня, інші високоповажні посадові особи, авторитетні у козацтві.

Старшинські ради тісно контактували з гетьманським судом. Те, що за погодженням із самодержавством, вони давали згоду гетьману на винесення вироків генеральним і полковим старшинам, обмежувало одноосібну владу гетьмана. В окремих випадках у ХVIІ ст. За сприянням самодержавства вони судили самих гетьманів, хоча номінально такий суд могла здійснювати тільки Генеральна козацька рада.

Часто переплетіння судових функцій гетьмана, Ради генеральної старшини і Ради старшин, особливо характерно для другої половини ХVIІ ст., пояснюється нечітким юридичним оформленням їх судової компетенції, поєднанням у ній судової і адміністративної діяльності. Створення стабільного державного механізму, у тому числі судової системи, було тоді неможливим в умовах майже безперервних військових дій, пов'язаних із захистом від зовнішньої агресії і внутрішніми феодально-старшинськими міжусобицями, закономірними для ранньофеодальної державності.

За часи гетьманування Івана Самойловича (1672-1687), діяльність полкових судів урізноманітнилась. Проте у більшості справ, які в цей час розглядали полкові суди, йшлося про земельні тяжби.

За часів гетьмана Івана Мазепи (1639-1709) функції, що із за гетьманування Богдана Хмельницького здійснював полковий суд, виконувалися тільки на Січі. Як і раніше, у полкових судах головував полковий суддя. Одночасно з полковими військовими судами почали діяти і інші суди, це було викликано тим, що суспільство починало розуміти всі незручності військового суду: особи, які стояли на його чолі, в будь-який час могли бути відкликаними на військову службу.

Пожвавлення діяльності полкових судів відбулося за гетьманування Данила Апостола (1654-1734). Він був вихідцем із стародавнього козацького старшинського роду і ще у 28-лтньому віці почав виконувати обов'язки полковника. Вже через рік після його обрання гетьманом, за його вказівкою почала працювати кодифікаційна комісія. Вона повинна була узгодити в єдиному зводі правничі нововведення, які проникли до судових практик під назвою "військових обичаїв", із давнішими кодексами карного та цивільного права, вживаними в Україні.

Відомий дослідник історії Нової Січі А.О. Скальковський, аналізуючи цивільне судочинство, наводить приклади про розглядання справ такого складу: справа про неправильну грошову претензію; вирішення боргової справи; про давність володіння; про угоди; про неоднаковий поділ стягнення. А.О. Скальковський наводить і приклади кримінального судочинства і вироки щодо них. Так, наприклад, у справі про зухвальство проти прикордонного начальства, винному було винесено такий вирок: "при збиранні всього Коша сурово покарати і за звичаєм держати на базарі публічно на гарматі цілий тиждень"; за нанесення образи жінці (зґвалтування) – "на страх іншим публічно на базарі киями покарати і нам рапортувати по виконанні"1.

При цьому автор робить висновки:

  1. Що із згаданих справ і сотні інших, випливає, що суд Коша був остаточний і без апеляції. Майже завжди після вироку були донесення паланки або військового осавула, що наказ Коша виконано.

  2. Військовий осавул був, так би мовити, міністром юстиції та поліції у війську. Безперестанку знаходяться його доручення: або зробити розгляд на місці скарги, або виконати вироки ради, або переслідувати із зброєю злодіїв, гайдамаків та грабіжників.

  3. Немає сумніву, що тільки на звичаї і простому здоровому глузді ґрунтувалися судження і рішення Кошу. Ніде не згадується про закони – польські і російські. Кіш говорить просто: "Ми розглянули й вирішили". Цей звичай був справою такою позитивною й освіченою часом, що навіть в актах Російського уряду посилалися на нього1.

Висновки

Аналіз організації козацького самоврядування і судочинства дає підстави зробити наступні висновки.

Запорізька Січ сформувалася на добровільних засадах і середині XVI ст. як заслін від зовнішніх ворогів і стала центром антиурядової опозиції і соціально незадоволеного населення.

Одним із найважливіших інститутів козацької державної адміністрації, яка мала власне самоврядування, стало судочинство. Його норми (традиційного звичаєвого права), що витоками сягали принципів судочинства давньоукраїнських копних судів та положень артикулів "Руської Правди", запорожці ретельно охороняли і передавали із покоління в покоління.

Друга половина XVII ст. – період розквіту Запорозької Січі, час, коли вона жила найбільш діяльним життям і відігравала значну роль у долі українського народу та держав свого регіону.

Простота життя запорожців, готовність у будь-який час прийти на допомогу пригніченим, прихильність ідеям демократії, рівності, свободи у сполученні з суворою дисципліною, покірність правовим звичаям і волі обраного начальства, ставили Січ в один ряд з найбільш освіченими і прогресивними державами.

Звичай і здоровий глузд запорозького судочинства був настільки позитивним, що навіть загарбники-чужоземці визнавали ці традиції і посилалися на них.

Список використаної літератури

  1. Гамбург Л. Формування судової компетенції гетьмана і старшинських рад в козацькому судоустрої Війська Запорозького //Право України. - 2005. - №1. - С. 115-118.

  2. Іванов В.М. Історія держави і права України. Ч.1: Навчальний посібник.-К.:МАУП, 2002. - 264 с.

  3. Історія української культури: у 5 т. - К.: Україна, 3003. - Т 3. - 216 с.

  4. Кузьменець О., Калиновський В., Дігтяр П. Історія держави і права: Навчальний посібник. - К.: Україна, 2000. - 428 с.

  5. Лакизюк В.П. Полкові суди козацької доби та Гетьманської України (XVII-XVIII ст.) //Вісник Верховного Суду України. - 2006. - №2,3.

  6. Скальковський А.О. Істрія Нової Січі, або останнього коша Запорозького.-Дніпропетровськ: Січ, 1994. - 677 с.

  7. Яворницький Д. Історія запорозьких козаків; У 3-х т. Т. 1. - К.: Україна, 1991. - 340 с.

1 Іванов В.М. Історія держави і права України.Ч.1: Навчальний посібник.-К., 2002, с.74.

1 Лакиз юк В.П. Полкові суди козацької доби та Гетьманської України (XVI-XVII ст.) //Вісник Верховного Суду України.-2006.-№2.-С.43.

1 Історія української культури : Т3.-К., 2003.-С.134.

2 Яворницький Д. Історія запорозьких козаків.-Т1.-К., 1991.-С.263.

1 Яворницький Д. Цит. вид.-С.264.

2 Кузьминець О., Калиновський В., Дігтяр П. Історія держави і права.-К., 2000.-С.78.

3 Цит. за вид. Лакизюк В.П. С.38.

1 Яворницький Д. Цит вид.-С.301.

1 Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорзького.-Дніпропетровськ, 1994.-С.132.

1 Скальковський А.О. .-С.130-131.

Loading...

 
 

Цікаве