WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Зовнішня політика Богдана Хмельницького: південний напрямок - Курсова робота

Зовнішня політика Богдана Хмельницького: південний напрямок - Курсова робота

Проголошений на грудень 1650 р. шлюб Тимора з Розандою Лупулієвною не відбувся. Втим, як зазначає польський дослідник Януш Кочморик, Хмельницький не дуже натискав на Лупула, щоб той виконав свої обіцянки. Тим більше, що Висока Порта була рішуче проти цього одруження і наказала, щоб наречена негайно з'явилася до Стамбула [7;с.233].

Берестечко і Білоцерківська угода перекреслили дотеперішні концепції Хмельницького. Тепер він мусив шукати іншого шляху до незалежності України. Він, на думку гетьмана, полягав у підпорядкуванні собі Молдавського господарства, оскільки таким чином було б зруйновано дотеперішню розстановку сил у південно-східній Європі, стабільність якої була головною перешкодою в реалізації його планів. Такими були основні передумови нового маршу Хмельницького на Ясси.

В Яссах знову перебувала домна Роланда, яка знову стала вільною в результаті чергового палацового перевороту у Стамбулі. 30 серпня 1652 року в столиці Молдавського господарства відбулося Тимошеве весілля.

Але Хмельницькому не довелося надто довго втішатися досягнутим успіхом, адже він не передбачив, що об'єднанні Молдовія і Україна стануть терням в оці не для навколишніх могутніх держав, а для Семі городдя й Волощини.

Зав'язування стосунків з Молдавським князівством стимулювало посилення дипломатичної активності гетьманського уряду і в сусідній з нею та етнічно спорідненій Валахії (Мунтенії), яка намагалась проводити солідарну з Молдавією політику.

Надзвичайним динамізмом відзначалися в цей час дипломатичні контакти українського керівництва з найбільш потужною у військово-політичному плані регіональною державою — Трансільванією. Зав'язуванню цих стосунків сприяла як традиційна антикатолицька політика протестантської Трансільванії, так і амбітні плани її правителів — спочатку Д'єрдя І Ракоці, а згодом — його сина Д'єрдя ІІ Ракоці щодо зайняття польського трону.

Трансільванія безпосередньо межувала з Річчю Посполитою і булла спроможною висунути на її кордони боєздатну армію. Тому Хмельницький, готуючись до воєнної кампанії 1649 р., а також пізніше, усвідомлюючи неминучість нових зіткнень з Польщею, намагався в будь-який спосіб залучити трансільванського князя до антипольської коаліції. З цією метою впродовж початку 1650-х рр.. князівство відвідує ряд українських посольств, на чолі яких стояли досвідчені дипломати та впливові козацькі урядовці І.Виговський, В.Верещака, П.Тетеря, С.Сірий та інші.

Особливості південної політики Б. Хмельницького полягали в тому, щоб в особі Османської імперії забезпечити собі надійного союзника (через набуття номінального васалітету), й таким чином позбавити турецького султана можливості за спиною Українського гетьманства вступити у коаліцію з Річчю Посполитою. Окрім того, мир зі Стамбулом передбачав також розірвання кримсько-польського союзу та мирні стосунки з Кримським ханством, військова допомога якого суттєво допомагала у війні з Річчю Посполитою. Дуже важливим для економіки молодої козацької держави залишався вихід до портів Чорного моря для ведення міжнародної торгівлі.

Очевидно, що втілити такі свої плани у життя Б. Хмельницькому цілком не вдалося, адже татари періодично відмовлялися від підтримки Війська Запорозького й переходили на бік короля Речі Посполитої, що змушувало гетьмана знову шукати підтримки у Москви. Та й Османська імперія, яка була втягнута у війну з Венецією на Середземному морі так і не змогла надати необхідного військового захисту козацькій України ні в 1651, ні в 1653, а ні в 1655 рр., тобто тоді, коли оголошувалося про підлеглість українського гетьмана турецькому султану.

ВИСНОВКИ

Доба гетьмана Хмельницького була яскравим проявом намагання утвердити Україну у Балто-чорноморському геополітичному просторі як супердержаву. Зовнішньополітична активність дивує своєю масштабністю і багатовекторністю. Не маючи у своєму розпорядженні налагодженої системи зовнішньополітичних відносин, підготовлених кадрів, він дуже швидко спромігся створити розгалужену і ефективну дипломатичну мережу, запровадити в життя самодостатню концепцію української міжнародної політики та впродовж тривалого часу успішно її реалізовувати.

Гетьман чітко уловив тенденцію розвитку тогочасної Центрально-Східної Європи і збагнув, що утвердження українського народу в якості політичної нації можливе лише за умови проведення надзвичайно активної зовнішньої політики. Отож уже на початковому етапі повстання вражаючі перемоги над королівськими військами були здобуті значною мірою завдяки тому, що їм передував дипломатичний тріумф. Урахувавши гіркій досвід попередніх козацьких виступів, які неминуче розбивалися об добре злагоджену, організовану польську кавалерію, Хмельницький напередодні свого виступу залучив на свій бік важливого воєнно-політичного союзника – Кримське ханство.

Надалі зовнішньополітична активність гетьманського уряду не лише не вщухла, а й, з огляду на нові грандіозні завдання унезалежнення України, істотно посилилася. Прагнучі залучити нових воєнних союзників і відповідно активізувати політичний тиск на польське керівництво, Хмельницький налагодив тісні стосунки з Оттоманською Портою, Валахією, Молдавією.

Слід підкреслити, що політика союзу з Портою і Кримом була непопулярною серед народу через те, що покликані для спільних воєнних дій на українські землі турки і татари грабували українські міста і села, брали ясир, плюндрували поля. До того ж вони часто зраджували українські війська у найвідповідальніші моменти боротьби (Зборівська битва, битва під Берестечком та ін.). Потрібно було ще десять років для того, щоб козаки усвідомили необхідність підходу до конкретних проблем з урахуванням загальноукраїнських інтересів. На цей шлях встав Богдан Хмельницький, який знаючи з минулого досвіду про ненадійність південних союзників, у той же час усвідомлював, що військово-політичний контакт між українськими козаками Кримом та Портою може забезпечити умови для реалізації воєнних дій проти Польщі за незалежність України. Історія підтвердила погляди Хмельницького. Українська держава вже в перший рік свого існування здобула широке міжнародне визнання. Крім налагодження стосунків з вищеназваними країнами, Україну пізніше визнали Венеція, Валахія, Швеція та ін.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Білоцерківський В.Я. Історія України: Навчальний посібник.- К.: Центр учбової літератури, 2007.-536с.

  2. Брехуненко В. Витоки кримської політики Б. Хмельницького //Український історичний журнал.-1995.-№4.-С.87-91.

  3. Володарі гетьманської булави: Історичні портрети.-К.: Варта, 1994.- 560с.

  4. Гончарук П.С. Історія України з найдавніших часів до початку ХХ століття: Курс лекцій.-К.: Центр навчальної літератури, 2005.-528с.

  5. Дубровський В. Богдан Хмельницький і Туреччина //Український історик.-1975.- №3-4.-С.22-27.

  6. Історія України: Посібник /За ред.. Г.Д. Темка, Л.С. Тупчієнка.-К.: Вид. центр Академія, 2001.-480с.

  7. Качмарик Я. Гетьман Богдан Хмельницький.-Перемишль-Львів, 1996.-326с.

  8. Костомаров М. Історія України в життєописях визначнійших її діячів.-Л., 1918.- 493с.

  9. Крип'якевич І.П. Історія України.-Львів: Світ, 1990.-389с.

  10. Міханчук М. Щоб краще знати добу Б. Хмельницького //Урядовий кур'єр.-2001.- 30 грудня.

  11. Нариси з історії національного руху.-К., 1992.-465 с.

  12. Пріцак О. Ще раз про союз Хмельницького з Туреччиною //Український археологічний щорічник.-К., 1993.-вип.2.-С.172-191.

  13. Рудакевич О. Богдан Хмельницький і українська національна ідея //Сучасність.-1999.-№1.-С.70-75.

  14. Смолій В.А. Богдан Хмельницький: особистість в контексті епохи //Український історичний журнал.-1995.-№4.-С.3-14.

  15. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція ХVII ст. (1648-1675 рр.) //Україна крізь віки.-К.: Альтернативи, 1999.-Т.7.-С.65-68.

  16. Солдатенков В.Ф. Українська революція: Історичний нарис.-К.: Либідь, 1999.-288с.

  17. Хоткевич Г.М. Два гетьмана (про Б. Хмельницького та І. Мазепу).-К.: Дніпро, 1991.-98с.

  18. Цибульській В. Деякі проблеми зовнішньої політичної діяльності уряду Б. Хмельницького у зарубіжній історіографії //Український історичний журнал.-1995.-№4.-С.77-87.

  19. Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності: Курс лекцій.-К.: Либідь, 1999.-380с.

Loading...

 
 

Цікаве