WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Суспільний і державний лад Римської Республіки - Реферат

Суспільний і державний лад Римської Республіки - Реферат

з якою підлеглі міста і області знаходилися в договірних відносинах. Договір цей (foedus) був примусовим. Різні племена і міста увійшли в цю федерацію не на однакових основах. Одним з них було дароване право римського громадянства. Такі міста називалися муніципіями. Муніципії зберігали автономію у вирішенні питань внутрішнього життя. Деякі з них користувалися повними правами, інші не мали політичних прав - громадяни їх не могли брати участі в римських коміціях вони були містами без права голосування (civitales sine suffragio). Нижче за міста, що отримали римське громадянство, стояли міста, що мали латинське громадянство. Третю категорію складали союзники (socii). До них належала більшість. Умови союзних договорів також були не однаковими. Загальним було те, що всі союзні міста позбавлялися права вести самостійну зовнішню політику і зобов'язані були виставляти війська, що складали особливі допоміжні загони.
Особливу категорію міст складали колонії. Перші колонії були виведені латинським союзом. У числі поселенців в цих колоніях могли бути і латини і римляни. Згодом і самі римляни виводили колонії, які називалися латинськими. Це були військово-землеробські поселення, засновані у новозавойованих областях. Колонії володіли автономією аж до карбування монети і мали міський устрій, той, що нагадував римський. Особи, що відправляли в латинських колоніях річні магистратури, діставали права римського громадянства. "У латинські колонії виводилося від 2 до 6 тисяч чоловік; кожний поселенець володів дільницею від 30 до 50 югерів і зобов'язаний був нести гарнізонну службу [III. 5; 209]".
До вищого рангу відносилися колонії римських громадян. У епоху ранньої Республіки вони являли собою військові пости по берегах морів. Такими були Остія, Антій, Сіна Галльська та інш. Спочатку у них, ймовірно, не було свого управління; згодом вони стали управлятися двуумвірами, що нагадували римських консулів, і радою декуріонів, що відповідала римському сенату.
Головна мета заснування колоній в ту епоху була стратегічною. Розкидані в різних пунктах завойованих земель, вони повинні були захищати римські інтереси, втримувати населення від виступів проти Рима, а у разі повстань придушувати їх.
Своїм піднесенням у багатьох відносинах Рим зобов'язаний був міцній і дисциплінованій армії. У давню епоху римське військо, що ділилося по родам та племенам, складалося з родичів, здатних носити зброю. У ході історичного розвитку з'являється цивільне ополчення, що складалося переважно з селян, в яке збиралось все вільне населення і яке ділилося згідно майновому цензу. Традиція приписує цей розподіл на класи Сервію Туллію, але воно було результатом тривалого історичного розвитку. У ранній період Республіки нарівні з майновим розподілом з'являється і розподіл за віком. Всі громадяни у віці від 17 до 46 років зобов'язані були брати участь у всіх походах, як би часто вони не здійснювались. Набір війська здійснювався консулами, що комплектували армію на основі цензорських списків. Основною бойовою одиницею римського війська був легіон, в якому перебувало звичайно з 4500 чоловік, з них 3 тисячі було піхотинців, 300 кавалеристів і 1200 легкоозброєних. Важкоозброєні піхотинці ділилися на три групи: молодші називалися гастати (hastati від hasta спис), люди середнього віку принципи (principes) та старші по роках триарії (triarii). Гастів і принципів в легіоні було по 1200, а триаріїв 600. Спочатку легіон ділився тільки на цептурії, до кінця ж періоду (ймовірно, в ході Самнітських війн), легіон складався з 30 маніпулів, а кожний маніпул з двох центурий; центурієй командував центуріон - сотник, причому один з центуріонів командував правим, а інший лівим крилом маніпула, іноді ж один центуріон міг командувати всім маніпулом. Кіннота, що додавалась до кожного легіону ділилася на десять турм, по 30 чоловік в кожній.
Старшими начальниками у війську були військові трибуни, які перший час призначалися консулами, а потім стали обиратися народними зборами. До епохи Пунічних війн основні збройні сили складалися у римлян з чотирьох легіонів, та нарівні з римським військом все більше і більше значення набувають війська союзників, які зобов'язані були виставляти визначені контингенти.
Бій починався легкоозброюваними піхотинцями (velites), що метали дротики у ворога і що відходили на фланги, на, яких розташовувалася кіннота. Після цього вступали в бій гастати, за ними принципи, триарії ж брали участь в битвах лише у виняткових випадках. Зброєю служили мечі, списи і дротики, для захисту від ворогів користувалися щитами, надівали на себе панцир і шолом.
Велику роль грали римські укріплені табори, що створювалися за певним планом. Вони служили для ночівок або для притулку у разі відступу, а також були опорним пунктом у всіх військових операціях.
Особливо велике значення мала в армії дисципліна. Вона не порушувалась політичною і соціальною боротьбою, що відбувалася в Римі. У поході солдат був цілком підлеглий своєму начальнику. Дисципліна підтримувалася суворими покараннями. Командуючий армією, консул або претор, а тим більше диктатор міг по своєму розсуду засудити винного до смертної кари, за межами міста Рима не було права апеляції до народних зборів, не діяла тут і влада трибунів. Центуріони могли карати по своєму розсуду солдат за всяку провину; широко застосовувалися в армії тілесні покарання. Але не тільки покарання підтримували дисципліну. Римська армія складалася з вільних людей, зацікавлених в перемозі над ворогом, бо справа йшла про захист рідного міста (як це було під час галльського нашестя або війни з Пірром) або ж про захоплення нових земель під ріллю і пасовища [II. 2; 47]. Швидко вводиться платня солдатам (stipendium). За переказами, в момент війни з Вейями, вже в епоху третьої Самнітської війни, під час завоювання землі сабінян, римляни уперше, зі слів Фабія Піктора, які передає Страбон, "спробували багатства".
У римській армії нарівні з покараннямиіснували і нагороди. Полководець, що мав imperіum і що виграв війну із зовнішнім ворогом, оголошену за певними правилами, діставав право на тріумф: так називався урочистий хід, в якому полководець в лавровому вінку і пурпурній, прикрашеній золотом тозі на колісниці в'їжджав у супроводі звитяжного війська. Хід закінчувався в Капітолії, де здійснювалися урочисті жертвоприношення. Малий тріумф називався овацією. У цьому випадку полководець вступав в Рим на коні або ж пішим, на голові його був миртовий вінок і одягнутий він був в звичайну тогу.
Солдати, що відзначилися і офіцери могли отримати різні нагороди за порятунок римського громадянина: на голову покладали вінок з дубового листя (corona civica), золотим вінком нагороджувався той, хто перший піднявся на стіну ворожого міста (corona muralis).
Часті війни сприяли тому, що військове життя було повсякденним, солдати не відвикали від військової служби, а загартовувалися і набиралися військового досвіду. Для вищого стану римлян тільки служба в армії могла відкрити політичну кар'єру. У III ст. військову справу ще не перетворили в професію, армія зберігала колишній селянський характер, і по закінченні походів більшість солдат прагнуло повернутися до рідних вогнищ.
Так виглядало римське суспільство до початку ІІІ ст до н.е.
Loading...

 
 

Цікаве