WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Економічне становище України в роки Хмельниччини - Курсова робота

Економічне становище України в роки Хмельниччини - Курсова робота

У Російській державі на відміну від західних країн важливе значення мав державний кредит. Роль банку виконувала Мануфактур-колегія, яка видавала грошові позики промисловцям і купцям, безплатно передавала приватним особам казенні підприємства з наданням грошової позики з державної скарбниці. В 1754 р. створені Дворянський і Купецький банки. Дворянський банк, що мав контори в Москві та Петербурзі, видавав кредити з розрахунку 8 % річних під нерухоме майно і дорогоцінності в сумі від 500 крб. до 10 тис. крб. на одну особу. Він проіснував до 1786 р. Після цього його капітал було передано Державному позиковому банку. Невеликі капітали Петербурзького купецького банку, видача кредитів під товар на строк до одного року, обмеженість сфери дії лише купцями Петербурзького порту призвели до його закриття в 1782 р. і передачі вкладів до Дворянського банку.

Державний позиковий банк давав кредити під поміщицькі маєтки (40 крб. з кріпака чоловічої статі), заводи, кам'яні будинки в розмірі 3/4 їх ціни. Кредити видавали дворянству строком до 20 років з уплатою 5 % річних, містам — на 22 роки і 4 % річних. Вклади приймали з виплатою 4,5 % річних.

Комерційні операції здійснювали з 1772 р. облікові та страхові контори в провінціях при Державному асигнаційному банку. Одночасно розвивався комерційний кредит у формі векселів. У 1729 р. було створено вексельний статут, а в 1740 р. — банкрутський статут. Зберігав своє значення лихварський кредит, в основному в розмірі 12—20 % річних.

Протягом XVI—XVIII ст. на українських землях відбулися зміни в фінансово-податковій системі й грошовому обігу. У Великому князівстві Литовському питаннями фінансів займалися підскарбії. Литовський статут 1529 р. звільнив шляхетських підданих від будь-яких податків і повинностей на користь князя й адміністрації. "Устава на волоки" (1557 р.) на землях великого князя ввела оподаткування замість дворища від диму відповідно до родючості грунту. Після Люблінської унії (1569 p.), коли українські землі були приєднані до земель корони, на них поширилася польська фінансова система.

У 1629 р. в Речі Посполитій була проведена реформа податкової системи. Замість ланового і шоса було введено подимне — податок з будинків у розмірі від 1/2 до 3 польських золотих. Ремісники з 1632 р. платили окремий податок. Зберігалася стація на утримання війська. Були встановлені державні торгові мита: в 1629 р. за вивіз товарів — евекта в розмірі 2—4 % їх вартості, в 1643 р. — за ввіз товарів — індукта в розмірі 4 % вартості товарів. На початку XVII ст. реальний доход від них становив 288 тис, а в середині XVII ст. — 466 тис. дукатів.

В Українській козацькій державі фінанси підпорядковувалися гетьману, вони були невіддільні від його приватного господарства. Доходи створеного державного скарбу за Б. Хмельницького становили сотні тисяч золотих. Частину доходів він діставав від земельних володінь — колишніх королівщин, маєтків магнатів, шляхти і католицького духовенства. У трьох воєводствах (Київському, Брацлавському та Чернігівському) королівни-нам належало близько 450 міст і сіл, магнатам і шляхті — близько 1400, католицькій церкві — понад 50. Ці землі частково були зайняті селянами й козаками, частково перейшли у відання військового скарбу. Більшу частину цих земель держава передала старшині та козакам, які не одержували ніякої платні грішми, а також монастирям. Деяку частину землі військовий скарб продав.

Значні доходи козацька держава одержувала із сільськогосподарських промислів. У її власність перейшли млини, винокурні, броварні, корчми, лісові буди та інші підприємства, які раніше належали королівщинам або шляхті. В умовах становлення та зміцнення Української держави великого поширення набула оренда. Орендували винокурні, шинки, корчми, млини та ін. Великими орендарями були магістрати й монастирі. Поруч з ними багаті козаки та міщани брали оренду на власні імена. Вони здебільшого орендували млини, винокурні, шинки.

Важливою статтею поповнення державного скарбу були доходи від торгівлі. Існував ряд внутрішніх торгових зборів, що їх платили на торгах і ярмарках, зокрема возове — від возів, помірне — від мір збіжжя, повідерщина — від продажу відрами спиртних напоїв, а на дорогах — мостове, перевіз. Великі міста гроші від цих зборів брали на власні потреби, а містечка — передавали їх до скарбу. Повністю належали скарбові кордонні мита від ввезення та вивезення товарів. Усі старі оборонні універсали, надані купцям, було скасовано, "аби і найменший ущербок скарбові нашому войсковому не бил", проте гетьман іноді звільняв купців від мит та інших торгових зборів.

Кошти державного скарбу за Б. Хмельницького витрачали в основному "на утримання послів і на всякі військові потреби". Рядових козаків за свою службу забезпечували земельними ділянками. Проте вища військова старшина й адміністрація одержували платню грішми: генеральний писар — 1000 золотих, генеральний обозний, військові судді — по 300, судовий писар — 100, гетьманський бунчужний, гарматні, полкові, сотенні хорунжі — по 50 золотих. Така платня була затверджена "Березневими статтями" 1654 р. Делегати Війська Запорозького пропонували видавати платню також полковникам і полковим осавулам по 200 золотих, сотникам — по 100, іншим старшинам — по 50, рядовим козакам — по 30 золотих, але це прохання не було задоволене.

Однак, незважаючи на складні умови Визвольної війни середини XVII ст., фінанси України в цілому були добре організовані. Державний скарб, успішно долаючи труднощі, виконував покладені на нього важливі функції.

Список літератури

  1. Cубтельний О. Україна. Історія. – К., 1991.

  2. Барг М. Некоторые теоретико-методологические вопросы истории формирования мирового рынка в XVI – XVIII вв. // Экономическая история: Исследования, историография, полемика. – М., 1992.

  3. Бойко І. Селянство України в другій половині XV – першій половині XVIII ст. – К., 1990.

  4. Борисенко В. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст.—К., 1996.

  5. Васильева Р., Смолка А. Соціально-економічна політика Б.Хмельницького // Економіка України. - 1995. -№11. – С. 73-80.

  6. Грицак Я. Нарис історії України. – К., 1996.

  7. Дорошенко Д. Нарис історії України. – Львів, 1991.

  8. Ефименко А. История украинского народа. – К., 1990.

  9. Історія економічної думки України: Навчальний посіб./ Р.Васильєва, Л.Горкіна, Н. Петровська та ін. – К., 1993.

  10. Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. – Львів, 1990.

  11. Крип'якевич І. Історія України. – Львів, 1990.

  12. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Економічна історія світу і України: Підручник. – Тернопіль, 1997.

  13. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Історія господарства: Україна і світ: Підручник. – К, 1999.

  14. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Історія господарства: Україна і світ: Підручник. – К., 1995.

  15. Михайлина П. Визвольна боротьба трудового населення міст України (1569-1654 рр.). – К., 1975.

  16. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. – К., 1992. – Т.1. – С.225-232.

  17. Сидоренко О. Українські землі у міжнародній торгівлі (IX – сер.XVII cт.). – К., 1992.

  18. Смолка А. Аграрна політика та земельні відносини в Україні у період Хмельниччини // Історія народного господарства та економічної думки України. – 1997. – Вип. 29. – С. 136-146.

  19. Стельмах С., Пивовар С. Всесвітня історія (запитання і відповіді). – К., 1996.

  20. Степанков В. Антифеодальна боротьба в роки Визвольної війни та її вплив на формування української держави. – Львів, 1991.

  21. Чайковський В. Економічна історія світу і України: Навч. посіб. – Тернопіль, 1997.

3

Loading...

 
 

Цікаве