WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Економічне становище України в роки Хмельниччини - Курсова робота

Економічне становище України в роки Хмельниччини - Курсова робота

Зрушення в сільському господарстві, ремеслах і промисловості України зумовлювали пожвавлення торгівлі, розвиток економічних зв'язків між різними населеними пунктами, ринками і землями. Чим глибшим був суспільний поділ праці, тим більшою ставала потреба різних соціальних та професійних груп у виробничому спілкуванні. Неабияку роль у цьому відігравали міські торги та базари, на які приїжджали переважно жителі навколишніх сіл і міст. На них скуповували товар оптом для продажу на ярмарках та вроздріб. Право проводити торги на базарах надавалося містам, містечкам і селам спеціальними привілеями. Кількість їх постійно зростала. На кінець XVIII ст. на території Східної Галичини та Північної Буковини їх діяло щорічно майже 5000, на території Лівобережної України — 8680, Слобожанщини — близько 2 тис. Виділялися своїми базарами міста Південної України: Одеса, Єлизаветград, Катеринослав та ін.

Торги та базари проводили раз або двічі на тиждень у визначені дні. Торги спеціалізувалися на продажу певного виду товарів. Так, у Дрогобичі в 1523 р. був установлений вільний торг на м'ясо, який відбувався в понеділок, від свята Петра до Різдва. У Стрию й Самборі торги проводилися лише в четвер. Самбору привілеєм від 1623 р. було надано право ще на Два торги протягом тижня. На Лівобережжі вони проходили найчастіше в понеділок і п'ятницю. Продавали продукти харчування, сільськогосподарську сировину, вироби ремісників. Асортимент товарів свідчив про певну господарську спеціалізацію районів. У містечку Опішня на Лівобережжі крім "красного товару" і харчових продуктів продавали дерев'яний, глиняний і скляний посуд. У Глухові, Конотопі, Борзні — хліб, Полтаві, Ромнах, Ніжині - тютюн. У Прикарпатті в містечку Лисець торгували шкіряними виробами, у Бережанах — вовною і полотном, на торгах і базарах Заліщиків і Збаража — зерном, у Львові худобою і хлібом.

Торги проходили просто неба. Приїжджі купці та селяни продавали товари з підвод, а міські ремісники — в ятках, які ставили у визначених магістратом місцях.

Магістрати і ратуші слідкували за якістю продукції і за тим, щоб продукти харчування передусім потрапляли до міщан, а не до перекупників.

За місце на торзі брали відповідну плату, що не була постійною і однаковою для всіх міст, її визначали залежно від товару. В 1563 р. на торзі в Самборі від воза з горшками брали по 4 гроша, від вола та ялівки — по одному грошу, від теляти, барана — 6 динарів. Доход йшов на користь замку.

Починаючи з XVII ст. польський уряд приділяв належну увагу встановленню єдиної метрологічної системи, яка до того часу була неоднакова. У багатьох містах України існували власні міри на зерно (колоди, корці, маці), які значно відрізнялися від мір інших міст. Заборонялося використовувати власні ваги та міри. Всі вони були державною або феодальною власністю і повсюдно були передані в оренду. Якщо хтось із купців важив своєю вагою, то магістрат їх карав.

Склалася певна періодичність ярмарків. Найбільше їх збиралося восени і взимку. В XVIII ст. у Галичині в червні, вересні, листопаді, січні відбувалося до 50 % ярмарків. Це пояснювалося станом доріг і погодними умовами, наявністю товарних лишків, потребою в грошах і товарах селян, нерівномірним розподілом основних релігійних свят. Неодночасність ярмарків давала змогу купцям відвідувати по кілька їх, перевозити непродані товари та поповнювати асортимент. Так, у Сумах відбувався Введенський ярмарок (у листопаді — грудні), у Харкові — Хрещенський (в січні), Троїцький (у травні — червні), Іллінський у Ромнах (у липні серпні), Воздвиженський у Кролевці біля Сум (у серпні вересні), Успенський і Покровський у Харкові (в серпні жовтні). У Закарпатті зимові ярмарки відбувалися в Березові з 10 грудня, Мукачеві — з 7 січня, відповідно весняні — б квітня і 7 травня, 19 березня і 24 квітня; літні — 24 і 29 серпня; осінні — 2 і 12 листопада.

Значну роль відігравали контрактові ярмарки у Львові та Києві, що збиралися щорічно. У Львові такі ярмарки (початок січня — лютого) перетворилися на біржі, де купували, продавали, закладали, здавали в оренду маєтки, укладали кредитні угоди, надавали позики. В 1775 р. було укладено 1205 угод на суму 39,3 млн. польських золотих, кількість учасників становила 4000 чоловік. На Хрещенський контрактовий ярмарок у Києві, що був відкритий в 1797 р. замість ярмарку в Дубно на Волині, приїжджало 5 тис. чоловік.

У лівобережних містах у другій половині XVII—XVIII ст. за дотриманням правил торгівлі слідкували ярмаркові судді або козацька старшина. Торговці сплачували різні збори, зокрема мито від місця, кількості й різноманітності товарів, за його ввезення. Іноземні купці платили по ЗО, українські та російські — по 10, торгові люди — по 4—6 кіп грошей від одного воза товарів. У багатьох містах і селах ярмаркові збори здавалися на відкуп.

Густа мережа базарів, торгів, ярмарків сприяла зміцненню торгових зв'язків між містами і селами, окремими господарськими районами. На цій основі відбувалися злиття місцевих ринків і подальша економічна консолідація лівобережних, слобожанських, запорозьких, правобережних, прикарпатських, закарпатських і північноукраїнських земель. Торгові зв'язки між українськими землями значно зміцніли, що зумовило встановлення тісних економічних зв'язків між ними. Ярмарки набули загальноукраїнського характеру.

В описах ярмарків і торгів Гетьманщини згадувалися купці з усіх земель України. Б. Хмельницький своїм універсалом 1657 р. наказав, щоб козацькі старшини "з людьми Львова ЯК' з власними нашими поводилися і в усякій торгівлі купецтву не робили перешкоди". Міста Полтавського полку встановили регулярні зв'язки з містами Харківського, Гадяцького і Ніжинського полку — з містами Сумського полку. Слобідські купці продавали на лівобережних ярмарках хліб, горілку, в'ялену рибу, клей, шкіри, ремені, худобу, а також товари, привезені з російських міст. Привозили тонкі сукна, срібний, олов'яний і мідний посуд, залізо. Масовий характер мала торгівля сіллю на Торських озерах. На слобідський ринок із Лівобережжя надходили хліб, товари, що привозилися з правобережних і західних українських земель, Польщі, Сілезії, Німеччини та інших країн.

Купці з правобережних і західноукраїнських міст торгували на ярмарках Ніжина, Ромен, Стародуба, Харкова, Сум та інших міст вином, бакалійними товарами, селянськими ремісничими виробами (кожухами, свитами, полотном), дьогтем. Лівобережні торговці (коломийці) спеціалізувалися на доставці солі з Коломиї. За переписом 1666 р. у Нових Млинах було 6, в Ніжині — 11 дворів коломийців.

Лівобережна Україна в другій половині XVII ст. була основним постачальником зерна на правобережний ринок, Поділля забезпечувало хлібом Закарпаття, Прикарпаття, звідти вивозилися коні, воли, корови, вівці. Головним центром торгівлі Лівобережжя з Правобережжям був Київ, звідки товари розходилися по всій Україні.

Активною була торгівля Правобережної України з Запорожжям: звідти везли сіль, рибу, зброю, чоботи, а купували коней, волів. Про обсяги торгівлі свідчить скарга кошового отамана на шляхту, що пограбувала 724 козаків забрала 1242 коней, 546 волів, 405 возів з рибою, 386 пар чобіт, 204 рушниці, всього товару на 1 598 277 талярів.

Розвивалася також постійна торгівля, яку здійснювали через стаціонарні заклади — крамниці, магазини, рундуки, склади, корчми, шинки, ятки (ларки). Наприклад, у Кременці (середина XVI ст.) налічувалося 70 крамниць, Овручі (1629 р.) — 30, Кам'янці-Подільському (1570 р.) — 40, Володимирі-Волинському (середина XVI ст.) — 30. У 1566 р. тернопільські купці отримали привілей на володіння оптовими магазинами текстильних товарів і солі, у 1585 р. польський король дозволив будувати 20 крамниць навколо ринку в Стрию. В середині XVI ст. на ринку у Львові працювало 15 крамниць, відкривалися нові. У тих крамницях ("крамах") вирувало торгове життя: були ятки шевські, крамниці золотарів, аптекарів, кушнірів, слюсарів, будки перекупок, саджавки з рибою. Черниці з монастиря Введення Богородиці продавали нитки.

У 80-х роках XVIII ст. у Лубнах торгувало 73 лавки (крамниці), Чернігові — 68, Миргороді — 52, Золотоноші — 36, Сумах — 40. Усього в містах і містечках Полтавщини і Чернігівщини було 2120 крамниць. У Буковині налічувалося близько 600 торгових закладів. У Бродах у Східній Галичині існувало 144 склепи і 67 крамниць.

Поширеною була така форма торгівлі, як корчмарювання. Торгували горілкою, пивом, медом. У середині XVI ст. у Києві діяло 58, у Вінниці — 42, Славуті — 10, Шепетівці — 7, в Луцьку — 68 шинків. У Галичині корчмарювання було на відкупі у корчмарів, в основному польських євреїв. Наприкінці XVIII ст. на 5467 сіл і міст Галичини припадало 5602 корчми, в Буковині торгувало близько 400, у Закарпатті лише Ужгородська казенна домінія здавала в оренду майже 80 корчм. У Лівобережній Україні дрібним виробникам забороняли продавати горілчані напої вроздріб, тому козаки і міщани орендували корчми.

Loading...

 
 

Цікаве