WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Еміграція українців у кінці ХІХ–початку ХХ століття - Курсова робота

Еміграція українців у кінці ХІХ–початку ХХ століття - Курсова робота

Варто розглянути й національний склад населення. На Алтаї більшість складали східні слов'яни, тобто росіяни, а також українці і білоруси, об'єднані під загальною назвою в групі "росіяни". Вони складали 92% від усього населення.

Дуже важко вдалося виділити зі складу "російських" українців. Алтай, особливо Барнаульський округ, до кінця XIX ст. став одним із основних районів поселення українців у Сибіру. На 1897 р. українська діаспора Сибіру нараховувала 223274 чол., або 4,8 % від загального числа "росіян". З них 50310 чол. проживало в Барнаульському окрузі (22,5% української діаспори і 8,6% населення цього округу), 19250 чол. – у Зміїногорському окрузі (8,6% української діаспори і 7,9% населення вказаного округу). Тобто більше 30% українців Сибіру проживало в двох округах Алтайського краю. Після росіян українці на Алтаї по чисельності займали другу позицію.

У 20-х роках на території Кулундинського степу переважали українці. За даними перепису 1926 р. у Славгородському окрузі Алтайського краю українці становили 203 тис. чол. (50%), і 3/4 з них вважали своєю рідною мовою українську. У Родинському районі у 20-ті роки українців налічувалось 65%.

Тривале спрямування союзної національної політики до "нової історичної спільності людей радянського народу" призвело до того, що сибірські українці, позбавлені церкви і школи, асимілювалися: серед 80 національностей Алтаю 28% українців назвали рідною мову своєї національності.

Дослідники становища українців Алтаю зауважують, що в Кулудинському, Благовєщенському та інших районах чутно українську мову (лише у державних установах, школах спілкуються російською мовою). Але ніхто не називає себе українцем, а своєю рідною мовою – українську.

Для більшості видань з етнографії, історії, краєзнавства характерно, що про українців не пишуть нічого. У "Сибірській Радянській Енциклопедії", що побачила світ 1929 р., сказано коротко: "Населення Алтаю поділяється на корінне – туземне і прийшле – російське". Ця традиція – вважати українців росіянами – йде від дореволюційних часів, коли українські землі називали "югом России", а поселенці з Полтавської, Чернігівської, Харківської та інших Малоросійських губерній іменувалися в Сибіру "рассейскими", фактично слугуючи інтересам політики, в якій ідеологія імперської великодержавності була відредагована на ідеологію "нової історичної спільності".

Найголовнішим джерелом інформації про зовнішній світ у селах Алтаю, та й для багатьох міських мешканців, є телебачення. У 1991 р. пресу з України майже ніхто не передплачував, хіба що "Перець", "Малятко" та "Барвінок". У сільських бібліотеках де-не-де була одна українська книжка – "Кобзар", а то й її не було, газет з України – жодної.

Неважко уявити собі, що чекало українців східної діаспори, якби не був проголошений "Акт про незалежність України" без помітних антагонізмів зникнення. Адже замовчування і перекручення української історії та культури, школи, мови набирало дедалі швидших темпів.

Особливо українізованою є Тюменська область. Тут постійно мешкає понад 600 тис. наших земляків (за офіційною статистикою 260 тис.), які вирішальним чином впливають на розвиток регіону. Велика кількість наших вахтовиків літала до Західного Сибіру. Тільки в Новому Уренгої та його околицях проживає понад 100 тис. українців.

Серед 100-тисячного населення Ноябрська 35% нині становлять українці. Побудували місто українці. Рішенням українського уряду Сумський, Кременчуцький та Куп'янський житлобудівні комбінати були переобладнанні на виготовлення жител для умов Півночі. Освоєння Тюменщини здійснювали трести Укртюменьжитлбуд і Укртюменьшляхбуд.

Є в Ноябрську Київський мікрорайон, будинок культури "Дніпро", кафе "Славутич". Назва магазину "Галич", спорудженого галичанами, видалася націоналістичною тодішнім місцевим чиновникам і її зняли.

Медперсонал на родовища Ноябрська теж прибув з України і був сформований на базі 4-ої Харківської лікарні. В поїзді будівельників на Тюменщину з України прибула бібліотека.

Без українських нафтовиків і газовиків видобуток пального в Тюмені скоротився би щонайменше удвоє. Головним чином завдяки допомозі й компетентності синів України, представники якої розв'язували, зокрема, проблеми глибокого буріння в складних умовах. Росія може перекачувати пальне через нашу територію за валюту на Захід у таких великих обсягах. Саме українські майстри дісталися до тих горизонтів, де нафта і газ залягають на глибині понад 5000метрів.

Для багатьох українців, які переселилися на Сибірські простори із Донеччини, Хмельниччини, Івано-Франківщини та інших областей, нове життя розпочалося з такого листа: "... Комсомольская путевка. Товарищ такой-то, откликнувшись на призыв Коммунистической партии и советского правительства, изъявил желание принять участие в важной стройке пятилетки Тюменской области..."

Тюменська область у 70-х роках ХХ ст. для більшості українців стала другою батьківщиною. Саме тоді розпочалась ейфорія радянської влади по освоєнню нафтогазових родовищ Західного Сибіру. Велика кількість українських спеціалістів вирушала на далекі землі в пошуках кращого заробітку.

Місто Сургут на перший погляд нічим не відрізняється від типового пострадянського міста. Виділяється з усього сургутське населення. Нова історія міста починається з тих часів, коли сюди почали прибувати на видобуток нафти й газу працівники з усього Радянського Союзу. За неофіційною статистикою перше місце по чисельності серед них займають саме українці.

Про національний підйом українців у місті пам'ятають фактично усі українські жителі Сургута. Сталося це на початку 90-х років, коли на сцену місцевого концертного залу вийшли львівські артисти у формі Української повстанської армії. Глядачі вигукували: "Бандеровцы приехали! Что сейчас будет!" Зазвучали пісні, про які споконвіку і до цього часу в радянських краях нічого не знали. По закінченню виступу над головами сургутян почав розвіюватися жовто-блакитний прапор. Тоді ж і прозвучав заклик об'єднатися в організацію. Таким чином у 1991 році в Сургуті було створено культурно-просвітницьке товариство "Українська родина". Вже 10 років у місті діє недільна школа з вивчення української мови: близько ста дітей вивчають основи української культури.

По місцевому телебаченню Сургута показують українську телевізійну програму "Родовід", ведучою якої є Олеся Пухальська.

У м. Новий Уренгой майже половина населення – українці. В цьому місті є акціонерне товариство "Полярна геофізична експедиція". Більшість працівників цього товариства – українці. Вони займаються дослідженням нових газових покладів, а почали приїздити сюди на заробітки ще з 80-х років. Геофізична експедиція – фактично справжнє місто зі своєю кухнею, лазнею, своїм лікарем. Працівники живуть у невеликих вагончиках, навіть хліб мають спечений тутешніми куховарами з України.

Це одне з тих міст, в якому немалу частину українців складають нащадки репресованих у радянські часи. Відправляти заможних селян, священиків, представників інтелігенції на ці землі почали відразу після 1917 року на будівництво залізниці Чум-Салехард-Ігарка. Залізницю так і не добудували, проте на її будівництво відправляли десятки тисяч людей.

У 50-х роках примусові репресії припинились і почалося, ініційоване радянською владою, запрошення громадян на освоєння Сибіру. Кожен п'ятий житель Надиму в 45-тисячному місті – українець. Більше двох тисяч з них тут працюють вахтовим методом й до нині.

Цікавим для вивчення й дослідження є побут, господарство і культура українців Західного Сибіру. Українці, що переселялися до Сибіру в основному з районів, де віками було розвинуте землеробство в усіх його формах, розсіювалися в схожих по типу місцевостях. Українці, особливо з південноукраїнських губерній, накопичили цінний досвід вирощування й обробки різноманітних сортів пшениці. Іншими, окрім пшениці і жита, зерновими культурами, що відіграють значну роль у житті українців-сибіряків, були ячмінь, овес, гречка і горох. Велике значення в культурі українських переселенців мали традиційні для них технічні культури – льон і коноплі, що давали технічну і харчову олію, волокна. Вирощування соняшників і приготування з них олії не набуло масштабів, характерних для України, проте воно дозволяло забезпечити потреби регіону в цьому продукті.

Найважливішим продуктом харчування з кінця XIX ст. стає картопля. Виробництво цієї культури українцями Сибіру в цей період не набуло промислового значення, але окрім харчового використання картоплі, значним здобутком було її застосування як основи свинарства. Те саме стосується технічного буряка. Українське садівництво в даний період не набуло значного розвитку.

Другою складовою господарства сибірських українців було тваринництво. Практично кожне господарство утримувало велику рогату худобу і свиней, домашню птицю. В місцях поселення українців рибальство і мисливство не розвинулося до рівня значних господарських занять. Величезні простори, зайняті квітучими злаками, своїм виглядом спонукали до розвитку бджільництва. Цей вид господарської діяльності мав допоміжне значення.

Поселення українців Західного Сибіру мало, в основному, вуличну забудову відносно сталих форм. Будинок (хата) – спочатку однокамерне, потім двокамерне і більше приміщення ставився вздовж вулиці з обов'язковим розташуванням садка перед ним. Власне будинок мав каркасну конструкцію. Дах – інколи покривався соломою або очеретом. Стіни, стеля і піч – білилися, а піч, стіни біля дверей і вікон покривались розписом. Двір мав Г-подібну (інколи – П-подібну) форму, відкриту позаду на городи. Важливим елементом подвір'я була літня кухня, зазвичай під легкою покрівлею.

Loading...

 
 

Цікаве