WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Історія міжнародних відносин України - Курсова робота

Наслідком успіхів східної торгівлі слов'ян стало виникнення стародавніх торгових міст у Русі. З політичної сторони виникнення укріплених міст і поселень довкола них, так званих торговельних округів, знаменувало поступове формування Київського князівства як певного державного політичного утворення. Адже місто було центром не лише торгівлі, а й ремесла, релігії та культури.

У ІУ-Х ст. Київ зав'язував торговельні відносини з Візантією, арабським Сходом, із чорноморськими, азовськими та китайськими ринками. Крім того, Київ був найважливішим оборонним пунктом.

Для ведення торгівлі треба було мати безпечні кордони і відкриті торговельні шляхи по степових річках, здійснювати час від часу збройний тиск насаді ринки заради отримання вигідних торговельних умов. Цього можна було досягти тільки об'єднаними зусиллями усіх східних слов'янських племен, причому в окремих випадках через насильницьке підкорення тих, хто не бажав добровільно підтримувати київських князів. Київське князівство через географічні, торговельно-економічні чинники почало виконувати роль економічного та політичного центру слов'ян, виступаючи виразником їх інтересів. Ці спільні інтереси зумовили як внутрішню, так і зовнішню політику перших руських князів. Кордони руської держави в ХІ-ХІІ ст. свідчать про те , що вона була не племінним і не етнічним, а політико державним утворенням.

У внутрішній економічній політиці головною сферою діяльності князівської адміністрації було збирання податків у вигляді данини. Данина у підвладних Київському князівству країн, з інших князівств стягувалася здебільшого натурою. Вона збиралася, як правило, двома шляхами: або підвладні князівства привозили її до Києва (повозом), або київські князі самі збирали цю данину по інших князівствах. Київські князі споряджали по Дніпру торговельні каравани човнів, які відправлялись у Константинополь для торгівлі там зібраною даниною (вироби лісових промислів, хутро, мед, віск). Згідно з договором між грецьким імператором Цімісхієм та київським князем Святославом, руські люди мали право привозити в Грецію для продажу хліб. Головними торговцями були київський князь та його бояри. До торговельних караванів дуже часто приєднувалися в дорозі човни простих купців з тим, щоб під охороною князівського конвою досягти світових ринків.

Київ як центр політичного і господарського життя Руської землі своїми заморськими торговими оборотами підтримував також судовий промисел слов'янського населення усього Дніпровського басейну. Данина була тією основою, яка відзначала і зовнішню економічну діяльність перших руських князів. Ця діяльність в узагальненому вигляді мала щонайменше дві головні мети: 1) завоювання заморських ринків; 2) охорону та підтримку торговельних шляхів, які вели до цих ринків. Військові походи руських князів у Візантію та інші держави значною мірою були зумовлені прагнення Київської Русі підтримати або відновити перервані через різні причини торговельні відносини. Як правило, такі заходи завершувалися підписанням договорів про щорічні торгівельні зносини Русі з певною державою або містом.

Про характер зовнішньополітичних зв'язків давньоруської держави, їх масштаби, географію та форми реалізації можна судити на основі історичних свідчень, до яких належать насамперед державні документи, правові акти, договори, грамоти великих князів, літописи ("Руська правда").

Головною формою покарання за різні порушення в Київські Русі виступали грошові штрафи. В обігу були куни або гривни кун. Гривна кун – це зливок срібла фунта, який виступав найбільшою одиницею обміну на давньоруському ринку аж до ХІУ ст. Гривна кун дорівнювала 20 ногатам, 25 кунам, 50 реданам, це хутрові грошові одиниці. Одночасно з "хутровими" грошима в обігу перебували і металеві гроші інших країн. Власні металеві (срібні) монети у стародавній Русі почали карбувати при князювання Володимира. Розрахунки по торговельних операціях здійснювалися і хутром, і металевими грошима, і досить часто двома валютами.

Окрім суто зовнішньої торгівлі, у Київській Русі значного поширення набули торговельні операції в кредит або кредитні угоди, про що також свідчать історичні документи.

Помітну роль у житті Київської Русі, зокрема у формуванні її державної символіки, розвитку культури, відіграла Візантія. Візантійські впливи помітні, поряд з варязькими, й у військовій організації Київської держави, будові укріплень, флоту. Візантійським впливом позначені також архітектура, малярство-іконопис, монументальний живопис, книжкова мініатюра, мозаїка. І все ж не можна зводити культуру Київської Русі тільки до візантійських впливів. Адже Київська Русь (найбільша держава ранньосередньовічної Європи) межувала з багатьма країнами, вела з ними активну торгівлю. Культура докиївської та київської князівської доби, якій були властиві елементи давньоіранської культури, відчувала вплив культур Переднього Сходу та Греції. Крім цього, ця культура була пов'язана з культурами Хазарії, народів Західної та Центральної Європи, а також Північного Кавказу та Закавказзя. Перебуваючи в контексті візантійсько-болгарсько-слов'янської спільності, культура Русі усе ж становила певну автохтонність, хоча була досить відкрита усім впливам і взаємодіям.

Таким чином, з ІХ ст.. до 30-х років ХІІ ст. Київська-Русь Україна як єдина централізована держава пройшла великий шлях, багатий різноманітними подіями та позначений жвавими політичними, соціально-економічними, культурними процесами. За своїм державним устроєм це була рання феодальна монархія з центром у Києві. Вона висунулась на провідні позиції в Європі й була вшанована тогочасними найрозвинутішими країнами.

  1. Міжнародні відносини Галицько-Волинської держави

Галицько-Волинське князівство – друга після Київської Русі велика держава на українській землі. Вона, з одного боку, зберегла Україну від передчасної окупації з боку Польщі, а з другого – припинила процес асиміляції українського етносу великоруським. Ця держава, перейнявши національно-культурні традиції Київської Русі, свою політичну діяльність розвивала під сильним впливом стосунків, які існували в Середній Європі. З занепадом Києва посередницька роль у торгівлі між Заходом і Сходом переходить до Галичини. Беручи участь у політичних та економічних справах Європи, Галицько-Волинська держава втягувалась і в духовні інтереси Західної Європи, збагачувала її культурним впливом і збагачувалась сама.

У зв'язку з тим, що Наддніпрянщина під ударами степових орд дедалі більше занепадала, росло значення західних земель, розташованих далі від степів – Галичини і Волині.

Галицька земля відокремилася ще в кінці ХІ ст. Тут з другої половини того століття осіла династія Ростислава Володимировича (онука Ярослава Мудрого). Його три сини – Рюрик, Володар і Василько, поділили згодом Галичину. Боротьба князів Волині, котрих підтримував великий князь київський Святополк, проти Галичини. Осліплення Василька. Володар і Василько розгромили Святополка на Рожнім полі (Галицько-Волинське пограниччя), а його союзників угрів – під Перемишлем. (1099 р.). Василько і Володар померли майже одночасно, і вся влада в Галичині перейшла до Володаревого сина талановитого і енергійного Володимирка (1141-1153). Він переніс свою столицю до Галича і досить успішно там правив.

Князь Ярослав Осьмомисл, син Володимира (1153-1187), розширив свої володіння, колонізуючи Дністер; землі його доходили аж до Дунаю. Він підтримував добрі стосунки з Угорщиною, Німеччиною. У 1165 р. він визнав певну залежність від Фрідріха І Барбаросси. Галичина за Ярослава розквітла економічно і була наймогутнішим князівством на Русі. Ярослав брав участь у боротьбі за Київ і боровся з половцями. Галицький князь користувався авторитетом на міжнародній арені, підтримував дипломатичні взаємини не лише з сусідами, а й із Візантією, Священною Римською імперією.

З економічним і політичним ростом Галичини зростав також вплив галицького боярства. Після смерті Ярослава, князем став його син Володимир ІІ (1187-1199). Він не відрізнявся політичним хистом і бояри прогнали його з князівства. Князь шукав допомоги в Угорщині, але угорський король Андрій використав це на свою користь, зайняв Галичину власним військом і оголосив себе королем Галичини. Проти нього почалося повстання, бояри поєдналися з Володимиром і допомогли йому повернутися на князівство.

Зі смертю Володимира ІІ закінчився рід Ростиславовичів. Століття князювання цієї династії дало Галичині основи для її подальшого історичного розвитку. Ростиславовичі зуміли оборонити свою землю від вторгнення сусідів – поляків, угорців, забезпечити кордони князівства, розвинути господарство та торгівлю, Вони закріпили за Галичиною визначне становище серед українських князівств і країн Європи. Ці здобутки Галичина зберегла і тоді, як увійшла в державницький зв'язок з Волинню.

Loading...

 
 

Цікаве